В основі сюжету «Носорогів» за Йонеском у Театрі Франка — перетворення людей на справжніх носорогів, коли моральні цінності втрачаються, коли звірі більш людяні, ніж люди.
Дезi. Вони спiвають, ти чуєш?
Беранже. Вони не спiвають,
а ревуть...
Дезi. Бiдний мiй друже,
ти нiчого не тямиш у музицi, подивися, як вони
граються, як вони
танцюють...
Беранже. Вони огиднi!..
Дезi. Вони божественнi.
Ежен Йонеско, «Носоріг»
Про носорогів режисер Андрій Приходько може прочитати ґрунтовну лекцію. Детально розповісти про п’ять видів цих непарнокопитних, зауваживши при цьому, що сумартранському носорогу у цьому жорстокому світі особливо несолодко — йому загрожує зникнення. Розпочинаючи роботу над п’єсою Ежена Йонеско «Носороги», Андрій Приходько з властивою йому творчою прискіпливістю вирішив озброїтися ще й такими знаннями про цих тварин. Які наробили стільки галасу в тихому провінційному містечку...
«Я метафізик, — переконував Йонеско. — І як письменник — також метафізик. Переконаний, що спонукати людей до роздумів над моральними категоріями, над етичною цінністю життя — це і є єдиний смисл заняття літературою». Переглянувши «Носорогів» у Національному театрі імені Франка, можна визнати, що у цьому, тільки уже в проекції на театр, із засновником театру абсурду щиро погоджується і режисер Андрій Приходько. Процес «спонукання» у своїх «Носорогах» він почав ... із милої картинки, яка більше пасувала б легковажній романтичній комедії. Тихий ранок затишного містечка: лунає музика, безтурботні городяни галантно розкланюються при зустрічі, офіціантка розставляє стільці біля столиків, пухнаста хмаринка виглядає як епіцентр цієї зони комфорту (художники — Олена та Богдан Поліщуки). Ну яка сенсація тут може трапитися? Максимум — хтось застукає свого сусіда у коханки. Але ж ні, у містечку розгортаються події, достойні фільму жахів! На нього напали носороги! Спершу ця новина сприймалася як чиясь маячня. Але згодом посипалися підтвердження: носоріг розтоптав кішечку, цю величезну тварину бачили на вулиці, їх уже ціле стадо... Блискавично розміреність поступається місцем паніці. Хаос і безлад, страх і недовіра — від милої ідилії не залишилося й сліду. Життя містечка розвертається у протилежний бік. Стати носорогом чи залишитися людиною? Цей тест провалюють майже всі городяни. Окрім п’янички Беранже. Цього невиразного героя, який спочатку не хотів, а потім просто не зміг стати частиною натовпу.
Процес «оносороження» суспільства у цій виставі режисер розглянув під мікроскопом. І посилань на сучасні реалії тут чимало. Скажімо, говорить герой українською, згодом збивається на суржик і ось від його людської подоби не залишається й сліду — разом із іншими товстошкірими він хутко потупотів вулицями. (Жан Володимира Ніколаєнка став наочним прикладом цього переходу від людини до носорога). Або ж центральний персонаж п’єси, Беранже (Дмитро Завадський). Який до героя не дотягує ні зовнішньо, ні соціально: сором’язливий, недалекий, без жодних амбіцій... Але саме він у фіналі волає про своє бажання залишатися людиною. Для сучасної України, коли різного роду трибуни обмежуються лише гаслами та закликами, а на справжні вчинки, як- то відстояти свою гідність у боротьбі за країну, наважуються пересічні, щирі українці, це також дуже показово.
До речі, за кілька рокiв пiсля написання цієї п’єси Ежен Йонеско сказав: «Цiлком iмовiрно, що через сто, двiстi років «Носороги» будуть незрозумiлими. Я, правду кажучи, сподiваюсь, що у свiтi, в якому всi люди матимуть свiтлий розум i незалежне мислення, будуть вiльними i не роз’єднаними, нiхто не зрозумiє, що я хотiв сказати у цiй п’єсi». З усього, цей час ще не настав: сприйняття глядачами цієї вистави однозначно вказує на те, що її ідея більш ніж зрозуміла. А для посилення ефекту від почутого й побаченого режисер пустив у партер таких собі іграшкових носорогів, виготовлених майже у повний зріст цієї тварини.
«Носороги» у постановці Андрія Приходька — першопрочитання п’єси Театром імені Франка. Разом із режисером код Ежена Йонеско розшифровували також Вікторія Васалатій (вона ж — автор музики), Ярослав Гуревич, Анастасія Добриніна, Віра Зіневич, Павло Піскун... «Носороги» — остання прем’єра «франківців» театрального сезону 2013-2014. Свій 95-й сезон Національний театр імені Франка починає 27 серпня виставою «Назар Стодоля». Наступними ж прем’єрами в Українській драмі, які вийдуть цього року, будуть вистави «Хазяїн», «Дівка на виданні» та «Щоденники Майдану». Про більш тривалі перспективи керівник театру Станіслав Мойсеєв говорить дуже обережно: «Те, що відбувається в країні, вносить свої корективи і в нашу роботу...»
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
