Краса — страшна сила

12.08.2014
Краса — страшна сила

Торт «Пивний кухоль» Яніна приготувала чоловікові Володимиру на день його народження, інші торти майстрині — «Бочечка з ікрою» та «Полуниця». (з архіву автора.)

Вишиті рушники, сорочки та картини, створені з любов’ю попередніми поколіннями українок, справедливо називають полотняним літописом України. Ми пишаємося таким надбанням, захоплюємося увічненим орнаментом та символікою, називаємо їх оберегами, вишитими на щастя та долю. Від них віє позитивною енергетикою. Та не менш талановитими за своїх бабусь і мам є й молоді наші українки. І у вік інтернету вони можуть похвалитися не лише талантом вишивальниць, а й оригінальним рукоділлям та неабиякими кондитерськими здібностями.

«Мене просто зачаровувало те, як бабуся вправно вишиває хрестиком»

33-річна киянка Яніна Хом’ячук, як тільки випадає така можливість, їде на Черкащину в село Самгородок, де народився та виріс її батько Михайло. Ще з малих літ вони з братом проводили літо у бабусі з дідусем, і вже тоді, пригадує вона, її полонило розмаїття сільських вишивок. «Ми з двоюрідними сестрами ходили у сусіднє село Ташлик до їхньої бабусі Люсі, і мене просто зачаровувало те, як вона вправно вишиває хрестиком для них наволочки», — розповідає «УМ» Яніна.

Пізніше на уроках домоводства у школі вона теж вишила наволочку на подушку своїй бабусі Федорі. Каже, бабця тим подарунком дорожила і берегла його. Вишивка та була виконана гладдю. Це єдина така робота, всі інші у неї — хрестиком.

А справжнє захоплення вишиванням прийшло до Яніни років дванадцять тому. Тоді, пояснює вона, шкільні подружки повиходили заміж і у неї з’явилося чимало вільного часу, тож задумала повернутися до вишивання. Якось, каже, побачила у журналі рекламу вишивок і купила його. «З допомогою такого своєрідного самовчителя вишила картину з вазою. Та робота у мене й досі є», — веде далі Яніна.

Свої картини, а їх за минулі роки молода майстриня вишила чимало, вона зазвичай презентує рідним та друзям. Це у її творчості — особливий момент, який наповнює серце радістю від того, що подарунок припав до душі. Пригадує: так було, коли вручила полотно з маленькими качками одній сестрі, іншій вишила і подарувала картину з казковим конем, символом долі та удачі, а рідному дядькові — «портрет» ротвейлера, дуже схожого на його домашнього улюбленця.

Коли одружуватися зібрався рідний брат Яніни Ігор, вона вирішила, що весільний рушник для наречених має вишити саме вона. Так і зробила. Трохи пізніше рушник на щастя та долю і подушечку для обручок молода майстриня подарувала і двоюрідній сестрі вже на її весілля. Без її уваги не залишилися й маленькі племінниці — їм Яніна спеціально вишила метрики. Жені, котра народилася у столиці, — ангела, який тримає у руках серце, а для Софійки у Донецьк — спляче дитятко з іграшками. «Коли планувала вишивати ці метрики, то перш за все продумувала, що хотіла б вкласти у такі полотняні «документи» для кожної з дівчаток»,— пояснює мені Яніна.

За її словами, з кожною вишитою роботою вона вдосконалювала свою майстерність. Каже, був навіть час, коли зголосилася стати модератором на сайті для вишивальниць. Але, наголошує, якщо інші вишивають годинами, «хворіють» цим, то вона береться за голку та нитку лише тоді, коли того «просить» її душа. «Можу тиждень не брати до рук свою роботу, а потім присвячую цьому весь свій вільний час. Особливо подобається вишивати «під телевізор», — розповідає про свій мистецький графік Яніна.

Правда, тепер, коли й сама вийшла заміж та народила донечку Злату, часу для захоплення у неї не так багато залишається — хіба що коли маля спить або пізніми вечорами. Нині для своєї п’ятимісячної дівчинки вона взялася вишивати подушечку незвичайною для наших країв складною триярусною вишивкою. «Це за китайською технологією робиться, коли два верхні вишиті яруси потім розрізаються і вишивка стане пухнастою. Я побачила її у маминої подруги Олени Селезень у селі Жовтневе на Житомирщині, яка є справжньою рукодільницею», — пояснює Яніна.

Вона зізнається, що, окрім вишивки, у неї з’явилися й інші захоплення, які теж приносять їй радість, — це виготовлення виробів із бісеру, прикрас з атласних та шовкових стрічок, а ще вона удосконалила своє давнє хобі з випікання тортів.

«Донька у захваті від обруча у синьо-жовтих кольорах і носить його трохи не щодень»

«Якось шукала в інтернеті матеріали про вишивання й натрапила на роботи з бісеру, тож вирішила й собі спробувати. У моєї мами є фіалка, котру я давно сплела. Тепер бачу, що вона далека від досконалості, а тоді здавалося — справжня квітка», — щиро усміхається Яніна.

Вона каже, навчилася плести пальми, берізки, квіти, але найбільше полюбляє створювати з намистинок гіацинти. Вони виходять особливо оригінальними та яскравими, а коли їх даруєш, то викликають у людини шквал позитивних емоцій.

Освоїти виготовлення прикрас зi звичайних стрічок, які наші дівчата люблять в’язати до українського віночка, Яніні порадила її кума Люда, котра вийшла заміж за американця і живе в Оттаві. Кілька років тому, коли вона приїхала на гостини в рідну Україну й одягла свою чотирирічну донечку Емму у вишиванку, а волосся прикрасила оригінальним обручем із жовтою квіткою соняшника, власноруч виготовленою у стилі канзаші з атласної стрічки, Яну це вразило. Вона пригадує, що «золота» квітка їй так сподобалася, що вона вирішила й собі навчитися виготовляти таке диво.

Опанувала нову для себе справу швидко. Допомогла у цьому американська подруга, яка переслала їй посилання на цікаві тематичні сайти в інтернеті. Так що тепер у всіх її маленьких родичів є такі обручі, навіть у тих дівчаток, яким від роду кілька місяців. І хоча їхні мами кісок донькам iще не заплітають, але м’які обручі з різноманітними квітами маленьким модницям на голівки із задоволенням одягають. «Такі свої роботи виставляю в «Однокласниках», або на сайті для мам. А недавно, коли виготовила обруч в українському стилі, одна мама написала, що її донька мріє про такий же. Тож зробила і їй», — говорить Яніна. Пізніше та мама прислала їй електронного листа з подякою, мовляв, її донька у захваті від обруча у синьо-жовтих кольорах і носить його трохи не щодень і з превеликим задоволенням.

Яніна каже, що навчилася виготовляти зi стрічок ще й заколки та гумки для волосся, а також біжутерію — сережки та обручки. Усі ці вироби виходять дуже оригінальними. «Коли вперше робила квітку з атласних стрічок, то на одну витрачала багато часу, бо пелюстки з рук вискакували, а тепер стрічка «слухається» і все виходить», — ділиться спогадами майстриня. І додає, що у такій справі важливим є настирливість і терплячість. Сама вона, зазначає, за характером якраз така, і якщо з’явився цікавий творчий задум, то обов’язково старається його реалізувати.

Не так давно, коли під вінець зібралася її дружка й прислала запрошення на весілля у вигляді фантика із жуйки з їхнього дитинства «Love is», Яніна вирішила її також здивувати і зробила букет для нареченої у тому ж стилі, де разом із квітами, намистинками та сердечками були й улюблені жуйки, майже сотня штук. Аби втілити у життя цей задум, Яніна підключила до роботи навіть свого чоловіка Володимира, тож йому довелося шукати в магазині червоні сердечка для букета та вирізати картонну основу. Зате на весіллі від незвичайного подарунка, та ще й зробленого власноруч, були у захваті не лише наречені, а й усі гості. На досягнутому рукодільниця зупинятися не збирається. У її подальших планах — навчитися виробляти квіти та біжутерію з полімерної глини.

«Замість генеральського погона торт виготовила у вигляді бочечки з ікрою»

Якщо вироби зi стрічок та бісеру, каже Яніна, — це її недавнє хобі, то вишивка і випікання тортів — це ще шкільні її захоплення. «Свій перший торт я спекла ще семикласницею, навчилася цього у своєї мами Надії. Але оформляти їх оригінально почала не так давно — тут у нагоді стала власна фантазія і така чудова річ, як інтернет, з допомогою якого можна підвищувати свою фаховість», — говорить Яніна і показує великий торт, який вона приготувала на ювілей свого дядька.

Торт той, каже, спекла за рецептом «чорного принца», але оформила його у вигляді дерев’яної бочечки з червоною ікрою, а зверху прилаштувала ще й ложку, котру виліпила із кондитерської мастики.

«Мій дядечко — офіцер, тож я думала подарувати йому торт у вигляді генеральського погона, але там золотисті та болотні кольори, і я побоялася, що не зможу їх точно передати», — пояснює Яніна. Тому, наголошує, вирішила зробити бочечку з ікрою. Сумнівалася тільки, зізнається, «як буду ту ікру метати!». Але з допомогою шприца виготовила желейну ікру, і вийшла вона апетитною, ну як справжнісінька. «Торт зробила високий, а ввечері з кондитерської мастики виготовила ще й бочечку в тон дерева», — ділиться вона секретами виробництва.

«А коли у мене був день народження, то тьотя Яна спекла торт iз чаплею і зеленими жабками», — не втримується і втручається у нашу розмову 5-річна племінниця Женя, яка сидить за столом, п’є козяче молоко зі скоринкою домашнього білого хліба й уважно слухає нашу розмову. «Женя замовила мені чаплю і наголосила, щоб вона обов’язково була з піднятою ногою. Ми так і не дізналися, чому саме з піднятою», — щиро сміється у відповідь Яніна.

Вона обожнює свою племінницю і радує її такими іменинними презентами на кожен день народження — на три роки торт для Жені був у вигляді Вінні-Пуха з ромашками, ще через рік — мультяшний Ведмідь тримав на руках школярку Машу.

Яніна не лінується випікати такі незвичайні торти не лише для всієї своєї родини, а й для подруг та їхніх малюків. Її торти — це як витвір мистецтва, яким усі милуються і довго пригадують, яким смачнючим був торт у вигляді мішка з грошима, пивної кружки або величезної червоної полуниці.

«Мені просто подобається робити щось своїми руками. Все цікаво — і процес виготовлення, і те, з якою радістю приймають твою роботу інші, коли ти їм даруєш свій виріб і піднімаєш цим настрій», — зізнається Яна, пояснюючи мені свої такі різноманітні захоплення. Вона говорить, що на замовлення тортів не виготовляє, бо вважає, що для цього їй iще бракує досвіду. Тож поки подумує про закінчення кондитерських курсів. Але у майбутньому, коли підросте донечка Злата, молода матуся не виключає, що її теперішнє кондитерське хобі може перерости у професію.

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>