Підкова на щастя

Маленькі гості спершу дещо з острахом, а потім сміливіше підходили до великих і гордих коней. Разом зі страхом перед кіньми поступово зникав і страх перед світом, де ще зовсім недавно лунали вибухи і гинули люди. Поряд із цими красенями, знайомство з якими запропонувала школа кінного спорту в Кончі-Заспі, вони почувалися в безпеці.

А перенести їм, незважаючи на юний вік, довелося чимало. Більшість дітей змушені були виїхати зі своїми батьками із зони АТО, залишивши дитячі спогади і зручні ліжечка, ще в довоєнних Щасті, Слов’янську, Краматорську, Красному Лимані, Луганську, Донецьку… Декого встигли відвезти з Донбасу ще до початку активних бойових дій, а деякі встигли побачити жахіття війни. Вони особливо потребують психологічної реабілітації, тож благодійники вирішили організувати для них сеанс іпотерапії.

Купання карого коня

Іпотерапія в Україні, як і кінний спорт узагалі, — явище не надто поширене. Все-таки утримувати породистих скакових жеребців — задоволення не з дешевих. А дарма! Як розповідає директор кінної школи Ірина Мусієнко, спілкування з кіньми не тільки виховує в дітях доброту, співчуття, турботу про ближнього, а й виліковує від різних психологічних та інших хвороб. Бували випадки, коли діти після такого контакту починали розмовляти, ставали більш активними та соціальними, у них зникали стреси. «Коні — насправді геніальні вчителі. Ми просто не розуміємо, наскільки це чудово. Недаремно в усьому світі, й у Європі зокрема, кінний спорт — масовий нарівні з футболом. Вони абсолютно щирі тварини: нічого не придумують, ніколи не брешуть, зажди показують те, що відчувають, від них не очікуєш підступності чи лицемірства. Людина при спілкуванні з ними стає на їхній рівень, починає бути такою ж відкритою, доброю та справжньою. А діти зі сходу зараз найбільше потребують уваги, непоказної та справжньої, і коні їм це дають»,— переконана пані Ірина.

Ініціативу фонду «Заради дітей України» провести сеанс іпотерапії для дітей зі сходу підтримав і морально, і фінансово член кінного клубу Андрій Білий. Сам він займається фермерством, має своє господарство, тож давно допомагає біженцям зі сходу чим може — викупив кілька покинутих сільських хат у Поліському районі і віддав їх переселенцям, постійно підтримує їх продуктами, допомагає знайти роботу. «Просто не зміг пройти повз. Допомагають усі, хто чим може: хтось одягом, хтось їжею, хтось житлом. А дітям потрібні позитивні емоції, нехай отримують їх тут», — каже меценат.

Позитивних емоцій тут і справді чимало. Хтось уперше спробував проїхатися верхи, комусь пощастило побачити, як коні купаються в річці, і навіть викупати самому. А потім, разом із художницею Оленою Власко, діти взялися розмальовувати металеві підкови. Хтось прикрасив їх квітами та візерунками, а хтось просто намалював кольори національного прапора — тепер вони в них асоціюються з надією на мир і спокій. Пізніше ці підкови були виставлені на онлайн-аукціон, кошти з якого підуть на підтримку юних художників. А на прощання всі отримали подарунки на згадку: книги про коней, значки з національною символікою, пазли, м’ячі, настільні ігри тощо.

«Даємо дітям водні пістолети, і вони бігають, стріляють, забуваючи про реальність»

Іпотерапія — це лише частинка великої роботи, яку волонтери фонду «Заради дітей України» пропонують для дітей (та й для дорослих також), які пережили війну. Дітям регулярно проводять різні майстер-класи з рукоділля, організовують екскурсії, відпочинок у таборах тощо. «Ходили ми в ляльковий театр, у київський зоопарк», — ділиться з «УМ» Олена зі Слов’янська, яка привезла до кінної школи п’ятеро з вісьмох своїх дітей.

Одним із «енерджайзерів» фонду є акторка і телеведуча Діана Горда, яка з власної ініціативи вже більше п’яти місяців допомагає біженцям. Спочатку це були переселенці з Криму, потім — зі сходу України. Ідея, як це зробити, не чекаючи допомоги ні від кого, виникла сама по собі. «Від початку не було складно. Я одразу знала, що робити. Пішла на телебачення і сказала, щоб давали мій телефон у прямий ефір. Одразу почали дзвонити, в той же день. Допомогла декільком тисячам точно: продуктами, житлом, влаштуванням на роботу, розвагами для дітей», — зізнається Діана. Нині вона — координатор проекту «Ми з тобою», засновник фонду «За право на життя», веде групи соціальної реабілітації і мріє організувати з дітьми зі сходу свій театр.

З дітьми біженців працюють професійні психологи, які підказують, як зробити страшні спогади менш травматичними. Багато в цьому посприяв і табір «Лісова застава» у Вишгородському районі. Туди зібрали дітей, що пережили мінометний обстріл, бачили погрози бойовиків чи опинилися в інших стресових ситуаціях — а на війні їх вистачає. «Найчастіше реабілітація проходить у вигляді практичних занять. Ми, наприклад, даємо дітям водні пістолети, вони бігають, стріляють в один одного і трохи забувають про реальність, думаючи, що те, що вони бачили там, — то також була гра. До того ж ми їх поселили у військових наметах, які виділило нам МНС, — щоб зменшити фобію перед військовою атрибутикою. Діти в цьому таборі, перебуваючи в темряві в лісі, позбавляються страхів, вчаться орієнтуватися на місцевості. А ще ми їх вчимо забезпечувати себе необхідними речами. Вони роблять стільці, лавки, шиють одяг. Ми їх налаштовуємо так, щоб вони були підготовлені до будь-яких несподіванок у реальному житті», — захоплено розповідає Діана.

Крім табору, для дітей регулярно організовують безкоштовні походи в аквапарк у Дрім Таун, майстер-класи з рукоділля, найпоширеніший з яких — плетіння браслетів шамбала. Популярною є і арт-терапія, коли художники допомагають дітям вихлюпнути всі свої негативні емоції на папір і залишити їх там. І ще багато-багато чого. «Проект «Ми з тобою» не обмежується лише переліченим. Він дуже масштабний, тут залучено багато людей і фондів. Знаходять нас переважно через ЗМІ — просимо журналістів вказувати наш номер телефону гарячої лінії: 067-707-60-60, щоб люди, які можуть і хочуть запропонувати допомогу, знали, куди звертатися», — каже волонтерка.

Почувши питання: «Чому ви допомагаєте біженцям?», Діана на мить замислюється. «Знаєте, раніше я ловила себе на думці, що люблю тільки своїх рідних або друзів. Але з роками зрозуміла, що змогла полюбити інших людей навколо, і захотіла їм допомагати, щиро і без лукавства чи якихось вигод. А ще — я сама з Донецька, там досі лишається мій брат, і, звичайно, хочеться, щоб там було все добре та мирно. Після того, як почала допомагати людям, на душі стало легше. Я побачила, що я не одна така, що навколо багато однодумців, які мають такі ж переконання. І на таких хороших людях тримається світ», — усміхається вона.

Право на дитинство

Для частини малечі Фонд «Заради дітей України» організував відпочинок на морі в Затоці Одеської області. Проектом «Ми з тобою» заплановано ще дві цікаві акції — екскурсія вулицями столиці з історичною грою-реконструкцією відомих романів та соціальний театр, де Діана Горда мріє зробити виставу за спеціально написаним для дітей сценарієм, а потім із нею поїхати по дитячих будинках. «Діти потребують розваг і тепла, яке ми можемо їм подарувати. Ми повинні їх не просто прийняти й розважати, а довести, що вони мають право на дитинство, що ми не можемо забрати його в них. Яка асоціація із дітьми війни? Старі люди, які народилися в роки Великої Вітчизняної війни і в яких iз дитинства поламані долі. А тепер же асоціація — це маленькі діти зі сходу України», — каже вона. «Зараз допомога дітям саме із зони АТО — найбільш актуальна. Ще рік тому ми займалися дітьми із незабезпечених сімей чи дитбудинків. Але на даний момент найбільше потребують підтримки саме діти-біженці. Адже тут від цього залежить життя людей», — розповідає представник фонду Юрій Грушецький.

Допомога біженцям зі сходу України потрібна буде ще тривалий час. Дехто з них планує повертатися додому, дехто вже повернувся (наприклад, у звільнений українською армією Слов’янськ). Але навіть у рідному місті людям доведеться починати своє життя спочатку, і без підтримки волонтерів це зробити дуже важко. А частина людей вирішила залишитися на новому місці. Хтось думає розпочати тут бізнес, хтось — зайнятися сільським господарством. Їм волонтери допомагають знайти житло, роботу, влаштувати дітей у дитячі садочки та школи. Роботи вистачає, адже літа залишилося не так уже й багато, а діти мають повноцінно відпочити і адаптуватися в новому мирному житті.