Сон, який змінив усе

Наперед знаю, що цей матеріал виходитиме за рамки теми здоров’я у традиційному розумінні цього слова. Однак по-іншому розповідь про містичне і фактично миттєве зцілення людини, яка до того багато років безуспішно лікувалася від важкої хвороби, буде неповною. До того ж самі ці рамки в дійсності є дуже умовними. Бо насправді (про це сьогодні пишуть і говорять досить багато) наше фізичне здоров’я тісно пов’язане зі здоров’ям духовним, а також з усією нашою життєдіяльністю — думками, почуттями, вчинками. І над усім цим — Господь Бог. Герой цього матеріалу ніколи й на йоту не сумнівався, що саме Всевишній урятував його без жодних ліків, явившись одного разу уві сні...

«Страждання — це мотор життя»

Своїм життєвим кредо тернополянин Ярослав Гевко вважає саме цей рядок iз вірша видатного українського письменника, філософа і громадського діяча Миколи Руденка. Що ж, страждань у житті цього чоловіка вистачало ще з дитинства, коли через пиятику і жорстокість батька отримав невигойну душевну травму, а потім зовсім юним вимушений був піти з рідного дому світ за очі. Народився з душею, надзвичайно чутливою до всього, що відбувається навколо, завжди був великим правдолюбцем, тож страждав і від фальшивої радянської дійсності. Вже працюючи в системі облспоживспілки, не боявся гостро критикувати діяння тодішньої радянської влади та «керівної і спрямовуючої» партії. Через це був узятий «на приціл» КДБ, над молодим чоловіком нависла загроза арешту з перспективою поламаної назавжди долі. Тоді й отримав Ярослав сильний стрес, який спричинив спочатку проблеми з серцем, а відтак напади астми, які ставали все частішими і жорстокішими, аж поки не перетворили його життя на пекло. Дійшло до того, що «швидка» приїжджала вже по кілька разів на добу. У 37 його «посадили» на сильні гормональні препарати, а незабаром дали інвалідність. 137 днів пролежав в астматичній комі в реанімації, тричі лікарі констатували клінічну смерть. За 14 років виснажливої хвороби було випробувано всі можливі методи офіційної і народної медицини, на лікування йшли всі кошти родини, але він далі задихався і залишався, як сам каже, «гормональною руїною». Одного разу випадково почув про себе слова одного лікаря, звернені до колег: «Ви що, не бачите, що перед вами вже труп?...». Тоді почав молитися. Каявся, просив Бога не мучити його і кохану дружину, яка роками хронічно не досипала, бо боялася, що чоловік помре від нічного нападу. Надії на одужання не було... Аж раптом, наче за помахом чарівної палички, все змінив один лише сон зимової ночі 1993-го. «Приснилося мені, — розповідає Ярослав Матвійович, — що йду я, ще зовсім молодий, босоніж дорогою до рідного села. І раптом попереду з’являється... Ісус Христос iз великим мечем у руках. Я опустився на коліна і схилив у пошані голову, коли ж підняв очі, щоб побачити його обличчя, то побачив тільки вольтову дугу. Зате назавжди запам’ятався незвичайний голос, який сказав мені: «Даю тобі цей меч, але не нашкодь ні собі, ні людям. Якщо будеш іти не тією дорогою, то я тебе заберу».

«Назустріч ішов Ісус Христос з великим мечем»

— Досі не знаю, що спонукало мене відразу після того сну вийти з відром холодної води на морозяне повітря і вперше облитися, — продовжує розповідь пан Ярослав, — адже до цього не тільки не пробував так загартовуватись, а й фактично нічого не знав про цю методу. Але полегкість відчув відразу, і того дня обливався на засніженому подвір’ї ще двічі. Дружину сусіди зустріли з роботи перелякано-співчутливим «Ой, Галю, ваш чоловік, напевне, збожеволiв!..», а я їй удома відразу сказав, що нападів більше не буде і вона нарешті висипатиметься. Я це відчував, і так воно й сталося — вже першої ночі спав спокійно і прокинувся бадьорим, а астма залишила мене назавжди.

Ще той сон дав мені впевненість, що перебуваю під захистом Всевишнього, тож забрав усі страхи і невпевненість у власних силах. Я почав успішно займатися моржуванням, а відтак і бігати багатокілометрові марафони. Також навіть узимку, в мороз і сніг, ходив містом у кедах, спортивних штанях і майці, чим, зрозуміло, викликав бурю емоцій у навколишнього люду. Частина крутили пальцем біля скроні, частина співчутливо пропонували свій одяг, думаючи, що мені нема у що одягнутися через злидні, але то були їхні емоції, я ж почувався здоровим і щасливим. Навіть ходячи босим по снігу (відчуваю таку потребу), ні разу не застудився. Сталося справжнє диво! Лікарі, які раніше мене «списали», очам своїм не вірили, але хворих до мене присилали. Дуже хотілося допомогти всім, але змушений був відразу відверто казати, що не можу радити таку методу, бо не впевнений, що вона всім під силу. Просто не в усіх є віра, а без неї нічого не вийде. Один чоловік, наприклад, довго приходив і, стоячи в кожусі, все придивлявся, як я плаваю в крижаній воді. Нарешті таки наважився роздягнутися і на секунду зануритись у таку купіль, але відразу стрімголов вилетів, а наступного дня в нього вже діагностували запалення легенів. А от восьмирічному хлопчику, який хворів після операції на мозку, обливання і моржування дуже навіть допомогли, як і ще одному чоловікові, вчителю, якого лікарі вважали безнадійно хворим...

Сам Ярослав Гевко моржував і щоранку обливався холодною водою, босоніж стоячи на землі в будь-яку погоду, більше 15 років поспіль. Завжди починав день з обливання, молитви і гантельної зарядки. Нині йому вже 71, хоч на вигляд і 60 не даси. Він на пенсії, але багато і плідно працює на творчій ниві, а енергійності цього чоловіка і багато хто з молодих позаздрить. Останнім часом, правда, вибила зі звичного режиму складна операція на венах. Після неї вимушений був залишити і моржування, і біг на марафонські дистанції, і вважає, що це вдарило по імунітету, бо ж наче нараз позбавився оптимального середовища. Але як тільки стало можливим, відразу повернувся до холодних обливань. «Лікарі забороняли, — каже, — але я без цього — як Антей без землі (герой давньогрецької міфології, який отримував величезну силу від контакту з землею. — Авт.). Так само відчуваю гостру потребу ходити босоніж по ґрунту, снігу чи траві».

Ще після тієї операції лікарі виписали Ярославу Матвійовичу дорогі ліки для постійного приймання. Дружина, піклуючись про його здоров’я, теж наполягає, щоб чоловік їх приймав, але він відмовляється, доводячи, що він під захистом Бога, а це надійніше за будь-якi таблетки. Натомість п’є багато води, але не просто п’є — а цілий ритуал iз молитвою проводить, і стверджує, що це йому допомагає.

До речі, одного разу Ярослав Гевко зустрівся випадково з фахівцем iз біоенергетики. Послухавши його виступ на літературному вечорі, жінка сама підійшла і сказала, що в нього дуже потужна аура, тож, підучившись, міг би й сам успішно лікувати людей. Але він відмовився. «Переконаний, що зцілення насамперед треба шукати в собі, через віру, — каже. — Для цього спочатку необхідно очистити душу, позбутися смертних гріхів і почати жити з любов’ю. Тіло страждає через душу, і немає жодної системи, яка зцілювала б без віри. Шляхи оздоровлення різні, але всі вони ведуть до Бога. От і мене зцілив він, а не я сам вилікувався завдяки якійсь системі».

Містичний знак пера на передпліччі

Сон про Христа не тільки допоміг Гевку зцілитися, а й повністю змінив хід його життя. Після того сну мав місце один цілковито містичний факт — на передпліччі Ярослава Матвійовича сам по собі з’явився дивний знак, дуже схожий на ручку з пером, якими писали до появи кулькових. Він переконаний, що це був наче вказівник, чим йому займатися далі. Літературою він глибоко цікавився завжди, цитує напам’ять поезію багатьох відомих авторів, і в колі тернопільської інтелігенції його недарма називають «ходячою літературною енциклопедією». Пробував писати і сам, але до того віщого сну це були епізодичні несміливі спроби, опісля ж література, мистецтво і творчість стали основою його життя. Причому передусім він допомагав і допомагає проявитися талантам інших, і часто це були люди з трагічними долями. В Тернополі Ярослава Гевка добре знають, як талановитого літературного редактора — грамотного, уважного, відповідального, який тонко відчуває і слово, і думку, хоч спеціальної освіти у нього немає. Він відредагував і впорядкував уже десятки книг. Написав багато цікавих статей, присвячених непересічним особистостям, для періодики. Три роки працював на обласному телебаченні старшим редактором мистецьких програм. Є автором кількох десятків фільмів про культурних та громадських діячів. Один iз його героїв, приміром, — відомий український письменник, філософ, засновник Української Гельсінської групи Микола Руденко. Вони познайомилися, коли Руденко вже майже втратив зір. Він був вражений, коли Гевко почав напам’ять читати багато його віршів. Чоловіки проговорили кілька годин про все на світі. А згодом саме журналісту з Тернополя, а не якомусь столичному редактору Руденко довірив редагувати і впорядковувати свою книгу «Гносис і сучасність. Архітектура Всесвіту». Впродовж кількох років Ярослав Гевко за власний скромний кошт і не переймаючись жодними матеріальними питаннями їздив до Києва. Він уголос читав Руденкові сторінки набраної раніше на комп’ютері книги, якщо відчував, що десь «щось не так», то відразу говорив про це Миколі Даниловичу, і вони вже разом по ходу правили. І щоразу знову багато розмовляли — про духовні цінності, про метафізику, про історію і майбутнє України. «Цей видатний чоловік дуже вплинув на мій світогляд, — говорить Ярослав Матвійович. — Я почав цікавитись космологією, філософією. Думаю, що такі зустрічі не бувають випадковими, вони теж від Бога...»