Джобс зрадів би

«Немає нічого прекраснішого, ніж бути молодим і красивим», — цитує «Портрет Доріана Грея» Оскара Уальда 15-річний Адріан із Лисичанська Луганської області. Вже більше місяця він перебуває у таборі під Києвом. Його батьки покинули дім разом із хлопцем. Коли зміна у таборі закінчується, хлопець на день їде в Київ до рідних, а тоді знову у намет під керівництво скаутів. Адріан про себе каже: «Я — хлопець із Сiверськодонецька. У Лисичанську народився і закінчив початкову школу. Але вже вісім років навчаюся у колегіумі в Сiверськодонецьку, у фізико-математичному класі. Мене туди запросили, бо знав фізику на вищому рівні. Гляну на будь-яку задачу — і відразу в голові знаю відповідь. Задачі вирішую, як насіння лузаю».

Адріан говорить швидко, впевнено, пильно дивиться просто у вічі своїми великими очима з велетенськими віями. Будь-яка дівчина віддала б півцарства, аби мати такі очі. Але вони дісталися Адріану. І він цим користується. В таборі йому чи не щодня кажуть, що схожий на актора. «Багато хто бачить у мені Роберта Паттінсона у ролі Едварда Каллена, вампіра з «Сутінків», — кокетливо всміхається хлопець.

Про війну і захоплене терористами рідне місто не говорить. В його голові — інші думки. Про життя, вибір професії, вишу, вечірки, книги і лабораторію. Адріана не бентежить зміна школи і міста проживання. «Мій тип темпераменту — флегматик, тому я можу пристосуватися до будь-якої ситуації, знайти спільну мову з кожним», — пояснює хлопець.

Батько хлопця — бізнесмен. Має офіс у Києві, його підлеглі працюють у Лисичанську. «Мені цікаво спілкуватися з батьком. Він розказує про структуру бізнесу, про схеми збуту, особливості ринку. Це мені значно цікавіше, ніж те, чим займається мама. Вона має дві освіти. Ні в чому мене не обмежує. Це плюс. А мінус — займається постачанням обладнання. Мені нудно слухати про види кабелю. Тому я більше часу проводжу з татом. Він закінчив університет в Америці. Жив там сім років. Я теж хочу здобути освіту в США. Вузи в цій країні мене не цікавлять. Америка — це еліта», — впевнений донбаський школяр.

На його думку, є два способи визначитися з професією. Перший — для задоволення, другий — для заробляння грошей. Для задоволення Адріан хотів би стати письменником. У блокнот записує думки, але ще нікому не давав їх читати. Каже, що він не пише повнокровний текст: «Це фрагменти. Хто знає формули, той може зрозуміти мої записи. Я не хочу бути шаблонною людиною і писати заїжджені фрази». Якщо б він вибрав заробляння грошей, тоді б придумав систему, розширив її по всьому світу і працював би без меж. Хлопець задумується над поєднанням цих двох способів. Але поки що може вибирати, і не хоче думати про кар’єру, бо «батьки оплачують рахунки».

Адріан розповідає, що всі гроші витрачає на книги та алкоголь. Якби не вечірки, він би досягнув значно більших успіхів і зміг би змінити хід історії, як Стів Джобс. «У 15 років мій коефіцієнт інтелекту 127 балів. 150 балів — це вже геній. Сьогодні я — п’ятий фізик в області. Вчителька української літератури називає мене «роздовбаєм». Тому що пропускаю її заняття і замість літератури ходжу на економіку в 11-й клас. Вона знає, що я начитаний, люблю філософію і психологію, особливо Ніцше та Ошо, але не може поставити мені високий бал через прогули».

Раніше Адріан дружив у школі з авторитетами, свого роду криміналітетом. Пояснює це тим, що його манив їхній спосіб життя, мислення без обмежень. Відмінників вважає обмеженими. «Це люди, які живуть за правилами. А правила придумали для тих, хто не в силі приймати особисто рішення. Тепер я перестав спілкуватися з авторитетами. Вони — більш вільні, ніж відмінники, але не начитані. Я підібрав собі команду таких же «роздовбаїв» як сам. Вони знають фізику, біологію, хімію. Ми задумали відкрити лабораторію, займатися дослідженнями. Але почалося воєнне літо, довелося переселитися», — зазначає Адріан і ховає свої красиві очі за чорні окуляри.

Попри високу самооцінку, Адріан вважає себе «повним ідіотом». «Коли читаєш одну книгу, розумієш, як багато ти не знав до цього. А потім ще одну, і ще... І розумієш, який ти придурок. Я вважаю геніальною людиною свого вчителя історії Сергія Леонідовича Марченка. Він добре вивчив фізику, біологію, а тоді перейшов на більш глибокий рівень — історію. Я — фізик. Я надто дурний, щоб бути істориком. Там треба знати багато фактів і вміти їх поєднувати. Сподіваюся, колись і я знатиму стільки, як Сергій Леонідович», — міркує Адріан.

А поки Адріан із Лисичанська філософствує, проводячи літо далеко від дому, я загадую бажання, щоб у хлопця все вийшло. І в 20 років його IQ перевищив 150 балів. Тоді точно, якщо не наука, то література, бізнес чи кіномистецтво отримає гідного гравця. Тільки б не було війни і хлопець зміг повернутися до звичного мирного життя.