Покровительки «дворняг»

16.07.2014
Покровительки «дворняг»

Наталя Когут: «У собак та котів надія лише на нас».

Невисока й тендітна захисниця безпритульних братів наших менших, здається, сама потребує захисту (наскільки оманливим виявилося перше враження, зрозумів, коли дізнався, що переді мною — дворазова срібна призерка кубків світу з кікбоксингу у ваговій категорії до 50 кілограмів). Та серія здивувань лише починалася. «Зважте, моя машина просякнута стійким собачим духом, — попередила Наталя Когут, запрошуючи до салону. — І сама точно не знаю, скільки перевезла травмованих і поранених псів до ветеринарної клініки, а звідти — додому чи до осель наших волонтерів. Цей запах не піддається дезодорації. Тому дехто жартома називає моє авто «собаковозом».

Пси — новий виклик

На підтвердження того, що легковик насправді часто обслуговує чотирилапих, — собача миска на днищі салону. Я ледь не втелющився в неї ногою, сідаючи поруч із водієм. Добре, що вчасно застерегла пані Наталя. «Це ж як треба любити тварин, щоб приректи себе на такий дискомфорт?» — напрошувалося перше запитання. Проте вголос його не висловив. Можливо, подумалося, відповідь сама собою прийде в процесі спілкування.

Із малих літ, попри свою мініатюрність, Наталя виявила неабияку твердість характеру і виняткову працездатність. У спорті — з першого класу: плавання, баскетбол, великий теніс. Із сьомого — кікбоксинг і таеквондо. Уже на перших серйозних змаганнях у Києві здобула «бронзу» серед учнівської молоді. Паралельно з середньою школою закінчила музичну по класу фортепіано. Далі — диплом із відзнакою Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого й успішний початок кар’єри в органах прокуратури. І раптом через чотири роки — заява про звільнення з посади помічника прокурора за власним бажанням. «Чому зважилася на такий крок? Бо там творилося беззаконня і процвітало хамство, — пояснює. — Таке середовище — не для мене. Повернулася у спорт. Треную діток та веду курси жіночої самооборони. І почуваюся щасливо».

У лютому нинішнього року додалися ще й клопоти голови благодійної організації «Дім Сірка». «До цього часу нею успішно керувала Леся Габель, але в її чоловіка терпець урвався. Поставив ультиматум: «Або я з дітьми, або собаки». Його можна зрозуміти: днями не бачив дружину вдома. І це правда: бувають такі напружені ситуації, що доводиться возитися із псами з дев’ятої ранку до десятої вечора, — підтверджує пані Наталя. — За півроку і я вже сповна відчула тягар відповідальності. Та для мене — це новий виклик. Маємо і в цій справі досягнути успіху, інакше не варто було й братися».

Віртуальний «Дім Сірка»

Ідея створення в Івано-Франківську благодійної спільноти захисту бездомних тварин в її ініціаторів несподівано виникла під час відвідин виставки породистих псів. Тішили око випещені й респектабельні доги, тер’єри, долматини — представники собачого бомонду, котрі, звісно, живуть як у Бога за пазухою. І прикро стало від того, що десь поруч на вулиці бігають приречені на постійний голод і людську зневагу безродні цуценята, віддано заглядаючи в очі байдужих перехожих. І тоді четверо франківчанок, серед яких і наша знайома, вирішили дати шанс безпритульним тваринам рідного міста. У грудні 2011-го народилася благодійна організація «Дім Сірка».

За час, що минув відтоді, про неї в обласному центрі Прикарпаття вже знають старі й малі. Щоправда, не всі розуміють, про що йдеться. Багато хто уявляє, що «Дім Сірка» — це затишний собачий готель із ветеринарною клінікою та оплачуваним персоналом. Тому часто, переважно через інтернет, виходять на контакт, вимагаючи негайно забрати бродячого пса чи прихистити виводок кошенят, що вилізли на білий світ із підвалу багатоповерхівки. «Насправді цей дім поки що — віртуальний, — пояснює пані Наталя. — Хоча ми дуже хочемо збудувати справжній. Нам міські чиновники вже виділили, було, земельну ділянку для притулку, та потім її забрали. Але ми не здаємося. Може, бачили наш крик душі — банер «Брешуть не собаки, а міська влада!»? На виграний в одному з телепроектів грант — 100 тисяч гривень — ми закупили вольєри й клітки, та не маємо де їх прилаштувати. Напевне, поставимо перед івано-франківським «Білим будинком».

Хоча Сірків дім віртуальний, та кількість врятованих собак і котів — реальна. Волонтери підбирають їх у різних, деколи драматичних, ситуаціях. Та завдяки старанням цих самовідданих людей, праця яких ніким не оплачується, собачі історії зазвичай мають оптимістичне продовження. Знайд лікують і виходжують удома, а потім через соціальні мережі, виставивши фото чотирилапих симпатяг (із довідкою про щеплення та ветеринарним паспортом), віддають у добрі руки. Щомісяця таких щасливців у середньому набирається з чотири десятки (близько півтисячі на рік). Серед останніх, хто поповнив їхню когорту, — чотири врятованi песики-утопленики, яких намагався позбутися жорстокий господар, кинувши у водойму.

Happy еnd по-собачому

Над дворнягами знущаються, хто як хоче. Лише два приклади. Айду збила машина, і вона, за розповідями очевидців, три доби пролежала кинута напризволяще край дороги. Не знати, звідки в неї взялися сили доповзти до житлових будинків, де собаку з численними травмами зрештою підібрали волонтери. Рентгенівський знімок показав перелом спинних хребців. Айда не могла підвестися, тому весь час перебувала в лежачому стані. Собаці потрібна була дороговартісна операція. У соціальних мережах кинули клич SOS!. Відразу відгукнулися десятки небайдужих людей, жертвуючи, хто стільки може. Уже через дві доби Айду прооперували, проте ні тоді, ні через пару тижнів вона не змогла стати на задні лапи. Єдиний порятунок від нерухомості, зробили висновок ветлікарі, — інвалідний візок вартістю близько трьох тисяч гривень. І знову — SOS!. На оперативно зібрані кошти в Києві виготовили спеціальний пристрій, за допомогою якого Айда, котра своєю неймовірною терплячістю та жагою до життя підкорила серця іванофранківців, тепер може повноцінно рухатися.

Не менш жорстокі випробування випали на долю Квінса (таку кличку він отримав від назви готелю, біля якого понівеченого пса — з вибитими зубами, вирваним шматком щелепи та пораненим оком — знайшли волонтерки «Дому Сірка» Мар’яна Кушнірик і Людмила Малярчук). Над довірливим і добрим псом, як з’ясувалося згодом, познущалася п’яна компанія, що відпочивала в колибі. Пострілом упритул — куля пройшла навиліт — якийсь виродок ледь не перетворив Квінсову морду на суцільний «фарш». Треба було негайно щось робити. Завдяки оголошенню на місцевому телебаченні та закликам через інтернет вдалося швидко зібрати необхідну суму, аби повернули пса до життя аж у київській ветеринарній клініці «Фауна-сервіс».

Хлопці тут не приживаються

Завзяття, з яким волонтерки захищають знездолених домашніх тварин, викликає різну реакцію іванофранківців: від захопленення до різкого неприйняття. Носіїв негативу, звісно, менше, проте їхні позиції — радикальніші. На електронну адресу «Дому Сірка» також надходять послання з докорами. Мовляв, турбота про собак та котів — не на часі. Як можна затрачати стільки зусиль і коштів для їх порятунку, коли в нашій країні негайної допомоги потребують онкохворі діти та неповносправні?

«Коли виникають подібні дискусії, я нагадую опонентам, що в Україні існує безліч фондів, благодійних організацій та соціальних служб, фінансованих із держбюджету, якi опікуються сиротами та немічними людьми. Домашні ж тварини в нас перебувають поза законом, хоча поводження з ними — один із показників цивілізованості суспільства. За кордоном це особливо помітно, — стверджує пані Наталя. — В деяких країнах Західної Європи доведеться сплатити штраф у розмірі до 25 тисяч євро, якщо хтось ризикне викинути на вулицю домашню тварину. У нас не існує навіть символічного покарання за таку жорстокість. У розвинутих країнах немає проблем із безконтрольним розмноженням собак, позаяк усі вони стерилізовані, крім тих, господарі яких мають ліцензію на розведення. Нам таке й не снилося».

Поки що в нашому суспільстві садистів, котрі знущаються над тваринами, на жаль більше, ніж їхніх оборонців. У рядах івано-франківських захисників — одні дівчата і жінки. «Хлопці в нас не приживаються. Було кілька, та через півроку зникли. Не витримують фізичних і психологічних навантажень. У собак та котів надія лише на нас — десяток молодих волонтерок», — посміхається Наталя Когут.

ДО РЕЧІ

Прекрасні захисниці

Однією з перших відомих у світі захисниць тварин стала знаменита кіноактриса Брижит Бардо, котрій цьогорічного 28 вересня виповниться вісімдесят. Майже половину свого життя вона присвятила боротьбі за права чотирилапих, а в 1986-му заснувала благодійний фонд свого імені, статутним капіталом якого стали 3 мільйони франків, вторгованих на аукціоні від продажу особистих коштовностей та інших речей кінозірки. Під її покровительством дотепер перебувають притулки як для зникаючих видів тварин, так і для бездомних псів та котів.

У незрівнянної Брижит знайшлося чимало зіркових колег-послідовниць. Приміром, Наталі Портман теж самовіддано любить тварин і з 15-річного віку не вживає м’яса, мотивуючи це тим, що не може харчуватися їжею, отриманою через страждання інших живих істот.

Гідну компанію їй склала й найепатажніша покровителька чотирилапих Памела Андерсон. На одному з агітаційних плакатів пишногруда зірка «Рятівників Малібу» позує в чому мати народила, лиш деінде прикрившись листочками салату латук. Під фото заклик Памели: «Розгорни листя, попробуй стати вегетаріанцем!».

  • Пташку шкода!

    Про древню традицію випускати з кліток птахів на свято Благовіщеня, напевно, чули всі. А от мені все ж таки хотілося б розповісти про хлопця, який не тільки випускає птахів із кліток, а ще й попередньо лікує їх скалічені тіла та крила. Дмитру Максименку лише 21 рік, але своєю незвичайною волонтерською діяльністю він займається вже більше семи років. >>

  • Замість «будки» — євродім

    Двадцять років тому колишній киянці, яка довгий час мешкала y Європі, Тамарі Тарнавській вперше на теренах СНД вдалося зареєструвати Міжнародне товариства захисту тварин SOS. Тоді за кілька років силами організації було закрито міську «шкуродерню» та відкрито на її місці притулок для безпритульних тварин. Не без участі товариства в Україні з’явився Закон «Про захист тварин від жорстокого поводження». >>

  • Вепри на замовлення

    Ця історія встигла обрости стількома пікантними подробицями, що може претендувати на справжній детектив. Тут є все — і звалені в купу «жертви», і зацікавлені сторони, і навіть відкрите кримінальне провадження. >>

  • Смугастий рейс

    За ті півтора року, поки триває воєнне протистояння на сході нашої країни, меценат із Генічеського району Олексій Гетта прихистив у своєму сафарі-парку більше ста п’ятдесяти тварин із цирків та приватних зоопарків. Леви, ведмеді та інші тварини, як і люди, стали біженцями із зони АТО на сході України. >>

  • Волохатий «тренажер»

    Зоозахисники Львівщини б’ють на сполох. Вони вже не перший рік намагаються визволити двох бурих ведмедів, які живуть у собачому розпліднику і яких використовують як живі «тренажери» для нацьковування мисливських собак. «Три роки тому до нас звернулися мешканці села Брониця Дрогобицького району. Власне там, неподалік, і розташований розплідник лайок «Енейко», — розповідає представник Асоціації зоозахисних організацій України Марія Трунова. >>

  • Святе місце — порожнє?

    Скандально відомий директор Київського зоопарку Євген Кирилюк написав заяву про звільнення. Про це на своїй сторінці у «Фейсбуці» повідомив радник голови КМДА Дмитро Білоцерковець. Щоправда, у прес-службі Київського зоопарку, куди «УМ» звернулася по офіційний коментар, цю інформацію не підтвердили і не спростували, порадивши надіслати інформаційний запит на ім’я начебто вже звільненого директора. >>