Валерія Новодворська з вірним соратником Костянтином Боровим під час мітингу на підтримку України в Москві.
Підвело Валерію Іллівну, яку й старші, й молодші колеги звикли називати Лерою, не серце. Хоч як тяжко вона переживала, спостерігаючи за тим, у яку глибоку прірву знову скочується Росія, роки непростого дисидентського життя її загартували. У вир боротьби з системою вона потрапила зовсім юною, 19-річною. Йшов 1969 рік, у гарненької студентки попереду було ціле життя. А вона організувала підпільну молодіжну групу з метою боротьби за повалення комуністичного режиму. І сміливо поширювала листівки із власним антирадянським віршем у Кремлівському палаці з’їздів.
Новодворську заарештували за звинуваченням 70-ї статті Кримінального кодексу РРФСР — «антирадянська агітація і пропаганда». Уже тоді досвідчені слідчі КДБ розгледіли в ній міцний стрижень — Лерочка відмовилася свідчити проти друзів і нікого не видала. Але радянська система знала, як ламала й не таких.
Тому замість в’язниці Новодворська опинилася у ще страшнішому закладі — спеціалізованій психлікарні, з діагнозом «шизофренія, параноїдальний розвиток особистості».
Через два роки молода дівчина вийшла звідти геть сива. Врода також залишилася десь у каральних застінках радянської психіатрії... І навіть незабутній голос Валерії Новодворської — наслідок перебування у спецзакладі. Зондом для примусового годування їй пошкодили голосові зв’язки.
Усе своє життя вона боролася проти системи. Безжально критикувала опонентів, могла «припечатати» нищівним зауваженням і менш радикальних однодумців. Навіть серед них багато хто з «баби Лери» посміювався, хоча ладнала вона з усіма. Приходячи на ефір радіо «Ехо Москви», завжди приносила цукерки або й спечені власноруч пиріжки, якими щедро всіх пригощала. Мешкала Валерія Іллівна з літньою мамою, яка завжди дуже хвилювалася, якщо дочка допізна не поверталася додому.
Найбільше, звісно, в дні проведення опозиційних мітингів та акцій, адже хто-хто, а Новодворська ховатися від кийків «ОМОНу» за чиїмись спинами не звикла.
При цьому почуття гумору їй було не позичати. Поява Новодворської на одній із небагатолюдних «сміливих» акцій протесту з плакатом «Вы все дураки и не лечитесь, одна я умная, в белом пальто стою красивая» так вразила російську інтернет-спільноту, що в ній і досі тривають суперечки на тему, чи це не «фотошоп».
Утім для Валерії Іллівни в цьому не було нічого дивного. Дивною, а точніше страшною вона вважала дедалі більшу любов росіян до Путіна, ностальгію за СРСР, ненависть до свободи.
А прикладом волелюбності й «держави майбутнього» для неї була... Україна. Новодворська палко підтримувала Помаранчеву революцію і Євромайдан, захоплювалася боротьбою українського народу за свою гідність, виходила на мітинги підтримки України в Москві, записувала відеозвернення до «майданівців»... І навіть до донбаських сепаратистів, до яких звернулася так: «Я — росіянка, я вам не з Києва дзвоню, а з Москви. Вам, мабуть, ще ніхто не сказав правди, що вас чекає і в якості якої розмінної монети використовує вас Москва. В ім’я чого ви збираєтеся помирати? Невже в ім’я російського телебачення, якого ви надивилися?.. Не вірте своїм батькам, які запевняють, що в СРСР було добре, — це було давно, вони цього вже не пам’ятають. Гірше, ніж у Радянському Союзі, було хіба що в гітлерівській Німеччині. (...) Путіну не потрібне ваше незалежне життя. Йому потрібен кордон, щоб нападати на Україну, щоб та не знала жодного спокійного дня, щоб увесь час ішла війна, щоб Україна не провела реформ. А ви — всього лише гарматне м’ясо».
Навряд чи адресати цього звернення її почули. Як роками не чули її в рідній Росії. Дійшло до того, що після смерті один журналіст одного з найтиражніших російських видань написав: «Помер ворог Росії і росіян. Усе, що вона хотіла і могла сказати про Росію, вміщається в одне коротке слово: «Ненавиджу!».
Вони просто не розуміють, як це — любити свою Вітчизну такою, якою вона могла б бути, а не такою, якою є. Любити Росію, а не Путіна, імперію, пропагандистську картинку телебачення...
* * *
Валерія Новодворська померла від гострої гнійної інфекції. Десь із півроку тому 64-річна жінка поранила ногу, але до лікаря через таку «дрібницю» вирішила не звертатися. У неї розвинулася флегмона — гнійне запалення м’яких тканин, яке в разі, якщо вчасно не зробити операцію, швидко отруює організм і призводить до летального наслідку. Врятувати Валерію Іллівну не встигли.
Прощання з дисиденткою відбудеться завтра у Сахаровському центрі. І, можливо, кількість людей, які прийдуть провести її в останню путь, як лакмусовий папірець покаже, чи є майбутнє у сучасної Росії.
Віктор Шендерович,
російський сатирик, публіцист:
— Ті, хто тортурами в казанській психлікарні перетворили її на напівінваліда, і ті, хто промовчав «у ганчірочку» весь репресивний «совок», стали потім новою російської елітою — і до кінця її життя іронічно посміхалися на її адресу. А вона, серед усієї цієї двозначної гнилі, багато років залишалася неймовірним еталоном честі. І вражаючим, герценівської сили публіцистом. Ми ще просто не в змозі зрозуміти, хто жив серед нас і кого ми втратили сьогодні.
Яків Кротов,
російський священик Української автокефальної православної церкви (до якої належала Новодворська, що зневажала провладну сутність РПЦ):
— Героїзм Новодворської заважав помітити, що вона людина по-європейськи освічена і дуже талановитий публіцист. І її політичні статті, і її літературні нариси на голову вищі за середню російську публіцистику і за змістом, і за енергетикою. Вона освоїла царський шлях між занудством та істеричністю, вміла бути точною без нудьги і разючою без жорстокості.
Михайло Ходорковський,
колишній олігарх і політичний в’язень за режиму Володимира Путіна:
— Валерія Іллівна — найпряміша і найщиріша людина з усіх, кого я знав. Вона голосно говорила те, про що ми шепотіли. Вона не мирилася з тим, із чим ми змирилися. Ми стали називати її дивною. Насправді дивні ми, наше суспільство, що покірно йде до прірви.
Сил мало битися? Так хоч не йдіть своїми ногами, кричіть, пручайтеся, нехай тягнуть! Може, хтось тоді встигне врятуватися.
Вона спалювала себе, рятуючи нас. А я навіть не побачився з нею після в’язниці.
І тепер уже ніколи. Гірко.
Валерія Новодворська народилася 17 травня 1950 р. в м. Барановичі (Білоруська РСР).
Закінчила вечірній факультет іноземних мов Московського обласного педагогічного інституту ім. Крупської.
У 1969 р. була заарештована за «антирадянську агітацію і пропаганду», у 1970-72 рр. перебувала на лікуванні в спеціальній психіатричній лікарні м. Казань.
У 1977-1978 рр. робила спроби створити підпільну політичну партію для боротьби з КПРС, увійшла до числа засновників «Вільного міжпрофесійного об’єднання трудящих» (ВМОП). Усі наступні роки існування цього об’єднання Новодворська піддавалася переслідуванням, її поміщали в психіатричні лікарні, систематично викликали на допити у справах членів ВМОП.
У 1978, 1985, 1986 рр. її судили за дисидентську діяльність.
У 1988 р. брала участь у створенні «Демократичного союзу».
У 1987-1991 рр. була організатором низки несанкціонованих мітингів, за участь у яких її заарештовували 17 разів.
У 1992 р. разом із частиною членів ДС створила організацію «Демократичний союз Росії».
Навесні 1996 року перед виборами президента Росії підтримувала кандидатуру Григорія Явлінського, після першого туру запропонувала йому «негайно і без усяких умов віддати голоси своїх прихильників Борису Єльцину».
У 2010 р. підписала звернення російської опозиції «Путін повинен піти», послідовно й безкомпромісно критикувала політику Володимира Путіна.
«Якби США напали на Росію, для нас це було б добре. Для Росії краще бути штатом США. Але я думаю, що ми американцям не потрібні. Тому нам треба готуватися до війни з тупістю, деградацією і реставрацією радянських порядків».
* * *
«Ось воно, російське диво і загадкова російська душа! Класика жанру — Велика Вітчизняна. Ось формула нашого масового героїзму! Країну нарешті спустили з ланцюга, і вона, не маючи мужності перегризти горлянку власним Сталіну і його катам, з ентузіазмом вчепилася в горло Гітлеру і його монстрам, коли Господар, Великий Брат, дядечко Джо сказав їй: «Фас!». А потім Героїв Радянського Союзу і кавалерів ордена Слави трьох ступенів за милу душу відправляли в ГУЛАГ, найчастіше з Бухенвальду на Колиму, не змінюючи вагони, тільки переводячи стрілки. І ви хочете, щоб я повірила, що це можна було зробити з нормальними людьми?»
* * *
«Це не російський народ. Це натовп зі світовідчуттям маніакально-депресивних рабів. Де ви бачили російський народ у великій кількості?
Я його бачила 15 березня, 50 тисяч, які прийшли захищати Україну, про що радянське телебачення досі з ненавистю згадує. Це був російський народ. Решта — радянський народ.
Для радянського народу набір нормальний: вставання з колін, «покажемо кузькіну мать», злидні, розруха, улюблене начальство копає черевиком — має право, всіх затиснути, нікого нікуди не пускати. Нічого не треба — що треба, самі потягнемо, що погано лежить. Нормальна радянська психологія. Чому мовчали, коли гнали в Магадан, розкуркулювали? Звикли мовчати. А тих, хто не хотів мовчати, винищили за 70 років радянської влади.
Залишилися тільки окремі особини, виродки — Борис Нємцов, Костянтин Боровий, на яких не діють останкінські вежі патріотичного випромінювання.
А чорносотенці — це не російський народ, а його ганьба. Російський народ іще десь треба набути».
* * *
«Україна — це та Русь, яка залишилася вдома».
* * *
«Для України вихід один — міцний мир. А міцний мир настає тоді, коли противник не може підняти голови, бо її йому відірвали».
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
