Тільки затяті оптимісти могли плекати надії, що «круглий стіл» «Розвиток національного теле- та кіновиробництва в Україні: які заходи повинна вжити держава для його підтримки?» збере представників усіх телегруп , які ретранслюють для масового глядача фільми і серіали. Як загальну своєчасну ініціативу «1+1 медіа» відмовитися від показу російського кіно, де героями є силовики держави, яка відібрала в України Крим і продовжує агресію на сході країни, так й ініційоване медіа-групою Коломойського обговорення загалом дуже важливої теми, колеги-конкуренти ігнорують. Бо що публічно сказати, наприклад, коли російські бойовики є однією з основ ефірів «чоловічого» каналу ICTV?!
«Десятки мільйонів доларів щорічно українські телеканали витрачають на закупівлю російського телепродукту. Це щонайменше дві третини або половина коштів, які вони мають, і значно більше, ніж телеканали витрачають на власне виробництво та закупівлю продукту в інших країнах», — констатував гендиректор «1+1 медіа» Олександр Ткаченко.
Протягом останнього десятиріччя близько 10 тисяч назв російських телесеріалів потрапили до українського інформаційного простору. Щорічно маємо близько 300 російських фільмів прокатного виробництва для показу у кінотеатрах, ще 10 тисяч потрапляє на ринок домашнього відео. Цю статистику екс-голова Держкіно Ганна Чміль називає суцільною російською експансією у сфері українського кіно та ТБ.
Навіть в умовах загостреного протистояння з Росією українське телебачення не може відмовитися від російських фільмів і серіалів. Але це привід переорієнтувати пріоритети і по-новому вибудувати стосунки. Керівник продакшн-студії FriendsProduction Олексій Гончаренко не відкидає ковиробництво з Росією. Втім, воно має бути вигідним обом сторонам. Як правило, спільна робота раніше вибудовувалася за принципом: російського бюджету було більше ніж 70%, українського — 30%; у головних ролях були російські актори, над проектами працювали російські режисери та сценаристи.
Кінокритик, історик мистецтв Міла Новікова пропонує українським кіновиробникам активно співпрацювати з європейськими країнами, насамперед східноєвропейськими: «Наприклад, якщо взяти тему гуцульщини, Карпат — у ній одразу будуть зацікавлені декілька країн». Важливо розуміти міжнародні стандарти і ринок. «Різні європейські країни мають різні моделі: деякі, як Італія та Іспанія, працюють передусім на внутрішній ринок, інші, як Франція, Швейцарія — на зовнішній. Україна може піти обома шляхами», — переконана Міла Новікова.
Щоб українське кіно і серіали з’явилися на телеекранах, має бути державна підтримка власного виробництва, яка існує в Європі, вважає гендиректор «1+1 медіа» Олександр Ткаченко. На його переконання, варто запровадити обов’язкове квотування національного продукту в прайм-тайм: «Якщо мовники будуть змушені ставити український продукт, це стимулюватиме талановитих людей його створювати». До речі, «Плюси» наразі знімають декілька власних серіалів різного жанру, українською та російською мовами, які покажуть у наступному році. Зокрема, комедійний серіал «Останній москаль» — історію про життя московського мажора у глухому гуцульському селі, пілотні зйомки якого почали ще рік тому.
Голова Громадської ради при Держагентстві України з питань кіно Пилип Іллєнко вважає, що телебачення треба розглядати не тільки як ринок збуту кіно- та телепродукції, а й як можливість промоції національного продукту: «Синергія українського кіно і телебачення — шлях до порятунку українського кіно, до виходу його на нову якість. Для ТБ українське кіно є можливістю заміни того контенту, який зараз є недоречним, на більш природний і орієнтований на власного глядача».