На пенсії життя тільки починається

Оперна співачка, багаторічний політв’язень, дослідниця життя Миколи Гоголя, учасник випробовування ядерної зброї, поетеса, легенда джазу... Здавалося б, що може об’єднувати цих, таких різних людей із різними долями? Однак усі вони стали героями фільму, який створили у Львівському міському територіальному центрі соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян. Дізнавшись про це, «УМ» завітала до терцентру в гості.

Інформацію про героїв фільму збирали по всьому Львову

«Ідея фільму виникла в результаті знайомства з Михайлиною Хомою, — розповідає «УМ» соціальний працівник Наталія Колодій. — Нам розповіли про жінку, яка все своє життя присвятила Україні. У неї шість відзнак та більше двадцяти грамот, які засвідчують її участь у боротьбі за незалежність держави. Коли жінка почала розповідати про своє життя, ми зрозуміли, що означає «любити Україну». Двоє її братів воювали в дивізії «Галичина» і обоє загинули. А всю родину жінки разом з пані Михайлиною вивезли в Сибір на 15 років. Коли ж вона повернулася до Львова, то протягом усього життя доглядала за могилами повстанців на львівських цвинтарях. Певна річ, що за часів Радянського Союзу за таку діяльність її все життя переслідувало КДБ».

Історія життя самотньої жінки, якій уже за 90 років, спонукала працівників центру розповісти про неї громадськості. Згодом вирішили, що можна розповісти не тільки про неї, адже самотніх підопічних iз неймовірними історіями життя виявилося чимало. А після появи першого фільму соцпрацівники вже взялися за зйомки наступної серії.

Певна річ, це не голлівудський 3D-блокбастер, а лише слайдова презентація з фотографіями та коротенькою історією. Фільм самотужки ввечері після роботи творила Наталія Колодій. А інформацію для нього збирали по всьому Львову.

«Ось, до прикладу, Ніна Двінанінова, якій скоро сповниться 95 років, — продовжує пані Колодій. — Жінка народилася у Таганрозі й навчалася у Мінську в медичному інституті, під час війни працювала медсестрою в Ташкенті. Пані Ніна зайняла перше місце на конкурсі самодіяльності в Москві і їй дали змогу навчатися у консерваторії у Мінську. А після навчання вона була оперною співачкою. Ось погляньте, є фото, де вона на сцені. До Львова пані Ніна переїхала у 1961 році й працювала вчителькою в музичній школі. Створила свій співочий колектив та об’їздила з ним увесь Союз».

Кожна людська доля унікальна

Загалом у фільмі коротко розповідається про життя двадцятьох підопічних терцентру. Один iз них — Шацький Анатолій Архипович, джазова легенда Львова. Він був дуже популярним блюзовим та джазовим виконавцем у 60—70-х роках. Цього травня у Львові проводили джазовий фестиваль, у рамках якого відбувся благодійний концерт, де збирали кошти на лікування львівської легенди.

«Анатолій Архипович хворіє, в нього проблеми з ногами, — розповідає пані Наталя. — Ми знали, що він музикант, але про «легендарність» не здогадувалися. Тим паче що у своїй біографії чоловік дуже скромно описав власні здобутки».

Скромність, до речі, стосується всіх героїв фільму. Соцпрацівники подали лише ту інформацію, яку люди самі про себе написали. Але й так кожна людська доля по-своєму унікальна. Наприклад, «рекордсменка» фільму — Надія Калетник, яка 50(!) років пропрацювала в ОХМАТДИТі й пішла на пенсію, коли їй було 85 років.

Ще один підопічний терцентру і герой фільму — Володимир Чміль, народився на Чернігівщині. Батько його походив iз кубанських козаків, а бабуся — з графів Микитенків. Його родину «розкуркулили» і виселили в Казахстан. Коли чоловік повернувся в Україну, то став військовим льотчиком, потім служив на Півночі. Коли ж був звільнений у запас, то приїхав до Львова вчитися в Політехніці. Після закінчення аспірантури чоловік працював на автобусному заводі, де брав участь у розробці автобуса для космонавтів. Ще й устиг стати майстром спорту з легкої атлетики та кандидатом у майстри спорту з боротьби і плавання.

«А наша Стефанія Горбач разом з уже покійним чоловіком об’їздили усі «гоголівські» місця в Україні, — продовжує пані Наталія. — Вона все життя пропрацювала з дітьми, а її чоловік був доктором філософських наук. Власних дітей у сім’ї не було, тож молоді роки пара витратила, займаючись улюбленим хобі. Подружжя провело грунтовне розслідування життя та творчості Гоголя».

У фільм потрапила і відомий радянський хореограф — Валентина Гусарова. Саме вона готувала львівський дитячий колектив, який першим показали на радянському телебаченні. Ще одна «зірка» — Михайло Курченков, який 36 років відслужив у десантних військах радянської армії, брав участь у параді Перемоги на Красній площі 24 червня 1945 року. Крім того, чоловік став учасником випробування ядерної зброї на полігоні «Нова земля». Після виходу на пенсію пан Михайло зайнявся бджільництвом, навіть видав кілька книжок та винайшов унікальні вулики. Свій винахід він запатентував в Україні та Росії.

«Усі ті люди мають унікальний життєвий досвід, — розповідає соціальний працівник. — Більшість iз них мали тяжке життя: війна, репресії, голодні повоєнні роки. У такий час було не до навчання, але практично усі вони впродовж життя здобували вищу освіту! Погодьтесь, у теперішні часи таке завзяття нечасто зустрінеш».

Завершується фільм представленням молодят, які одружилися минулого року і зараз щасливо живуть разом. 69-річний Іван Онишко і 72-річна Марія Груник познайомилися у центрі денного дозвілля і побралися.

Щоб життя було цікавим

До слова, центри денного дозвілля вперше були організовані саме у Львові. У таких центрах соціальні працівники роблять життя людей похилого віку цікавішим. На заняттях можна не лише спілкуватися з людьми свого кола, а й активно провести час.

«Ми організовуємо дуже цікаві екскурсії, — розповідає пані Наталя. — До прикладу, на останній екскурсії їздили на львівську пивоварню, на попередній були на заводі з виготовлення морозива. Але і без музеїв чи театрів не обходиться. Ми співпрацюємо з нашими львівськими театрами, тож там завжди залишають кілька місць і для наших підопічних».

Зараз у Львові вісім таких центрів і кожен iз них вигадує свою цікаву програму. «Хоч наші підопічні вже у літах, але це їм не заважає розважатися, — долучається до розмови директор терцентру Віталій Брославський. — Львівські відпочинкові центри та різні розважальні заклади відгукуються на наші пропозиції. Не всі, але багато хто погоджується провести в себе безкоштовний захід для пенсіонерів. Так, до прикладу, наші підопічні відпочивали на боулінгу. Певна річ, до того разу ніхто з них у боулінг не грав. Яке ж було наше здивування, коли 86-річна бабуся з першого разу вибила страйк! І, знаєте, це не просто «новачкам щастить» — вона до кінця гри показувала високі результати».

Порадував людей похилого віку і кулінарний конкурс. Для його проведення навіть на деякий час взяли в оренду спеціальну лабораторію харчового технікуму.

Ще один iз незабутніх заходів, які дуже подобаються пенсіонерам, — тематичні вечірки. Днями відбулася чергова — присвячена «золотим» парам. Усі подружжя, які відсвяткували більше 50 років сімейного життя, були запрошені на вечірку до одного з львівських клубів. За словами соціальних працівників, на попередній вечірці, крім пригощання та офіційної програми, організатори влаштували навіть дискотеку. Звичайно, тут звучали пісні часів молодості шановних гостей. «Бачили б ви як вони танцювали, — ділиться спогадами пані Наталія. — Бабуся, яка прийшла на вечірку з паличкою, під час святкування її відкинула і станцювала «циганочку». Правда, багато хто після вечірки «відлежав» дома з тиском, але свято всім дуже сподобалось».

Крім того, в таких центрах по усьому місті увесь робочий тиждень відбуваються інформативні семінари, зустрічі з людьми, що дають корисні поради (лікарі, представники Пенсійного фонду, юристи, психологи чи священик), працюють гуртки та клуби. І люди, які збираються тут на вогник, з усмішкою стверджують: на пенсії життя лише починається.