Російський фашизм

Для з’ясування сутності поняття «фашизм» спочатку звернімося до Вікіпедії, зокрема її російської версії. Останню автор використав тому, щоб не було зайвих підстав в упередженості. Отже, у відповідній статті можна прочитати, що фашизм — це узагальнена назва ультраправих політичних рухів та ідеологій, яким властиві диктаторський лад із притаманними для нього виявами націоналізму, культу особи, мілітаризму і тоталітаризму. У статті також сказано, що слово «фашизм» походить з італійської мови та означає «пучок, в’язанка».

Додамо, що в українській та російських мовах існує слово «фашина». Нею називають в’язанку з гілок, якою в минулому кріпили дно і береги річок від розмиву. Нині цей вид кріплення майже не використовується, тож зазвичай при слові «фашизм» згадують його політичну та ідеологічну сутність.

Cаме ці названі вище складові фашизму стали невід’ємною ознакою сучасної Росії. Більше того, російський фашизм набуває все більшого розмаху. За приклад можуть правити діяльність фашистських організацій (їх у Росії вже кілька десятків), фашистські шабаші та убивства на національному ґрунті.

Та повернімося до окремих складових фашизму. Почнімо з культу особи. Відомо, що нинішній президент Росії Володимир Путін був призначений виконуючим обов’язки президента 31 грудня 1999 р. Владу йому було передано відповідним указом Бориса Єльцина. Згодом кілька разів Путіна президентом обирали і переобирали.

Як видно, вже майже 15 років Путін фактично очолює величезну країну. Щоправда, дехто згадає перерву в кілька років на посаді прем’єр-міністра. Проте його роль хоч і не була першою, але й не другою.

За ці без малого 15 років російські ЗМІ, зрозумівши веління часу, спромоглися в особі Путіна сформувати образ людини-бога, людини-супермена. Куди там Шварценеггеру та Стівену Сігалу! Тож невипадково, що не лише в Росії, а й в Україні можна почути: «Тільки Путін»!

Друга складова фашизму — мілітаризм, що також є характерною рисою сучасної Росії. За даними вже згаданої Вікіпедії, витрати Росії на оборону сягають 71 млрд. доларів, поступаючись лише витратам США та Китаю. При цьому населення США перевищує населення Росії більш як удвічі, а Китаю — на порядок. Для прикладу, витрати України оцінені в 2,4 млрд. доларів, що менше, ніж у Росії, у 30 разів. Якщо згадати, що Росія втричі перевищує Україну за населенням, маємо, що ця країна на порядок більш мілітаризована, ніж ми.

Тут, між іншим, значною мірою криється відповідь на питання, яке мимоволі виникає при відвідуванні Росії: «А де багатство, яке ніби тут має бути?» Зрозуміло де — велика його частина витрачається на армію та її озброєння.

Про далеко не миролюбну сутність Росії свідчить і її військова доктрина. У ній (стаття 22) сказано про право Росії застосовувати ядерну зброю, навіть якщо інша сторона таку зброю не застосовує. Дослівно сказано й таке: «Рішення про застосування ядерної зброї приймається президентом Російської Федерації». Як видно, від однієї лише людини залежить доля мільйонів, а можливо, й сотень мільйонів людей.

Тепер кілька слів про тоталітаризм, яким вважається політичний режим, де беззаперечно панує контроль держави над усіма аспектами життя суспільства. Аби зрозуміти його сутність, варто лише порівняти можливість демонстрації своєї громадянської позиції в Росії та Україні. Правильною в Росії є лише позиція Кремля. Крапка.

Насамкінець про першу зі згаданих рис фашизму, а саме націоналізм. Загалом ним вважається ідеологія, в якій проповідується відданість своїй нації. Нічого поганого тут ніби й немає. Але це тільки тоді, коли відсутні інші складові фашизму, які перелічено вище. Коли ж вони очевидні, в націоналізмі з’являється зверхність однієї нації до інших.

Наскільки ця зверхність очевидна, можна переконатися, хоч раз відвідавши Росію. Мешканці навіть глухого російського села, куди продукти завозять двічі на тиждень, часто показують зневагу до гостя з України. Тепер до цієї зневаги додалася й агресія.

Цікавим є аналіз причин російської зверхності, яка є важливою складовою фашизму взагалі. На думку автора, вона, а також так звана російська унікальність беруть коріння від природних особливостей цієї країни. За умов, коли ґрунтово-кліматичні умови не найкращі, вижити людям у минулому допомагало їх об’єднання. Вкотре пригадаємо первісний зміст слова «фашизм»: «пучок, в’язанка». В Україні, де природні умови незрівнянно кращі, ніж у Росії, великої потреби в цьому не було. Відмінною рисою українців від росіян є більший індивідуалізм. Наявність цих рис позначилася на історії не лише Росії чи України. У першій половині XIII ст. об’єднання монголів, яких іще називають монголо-татарами, дісталися Центральної Європи. Монгольська імперія навіть перевищувала площу, яку нині має Росія.

Згодом на північний схід від України почала зростати могутність Московії. Її територія, так само, як і держави монголів, збільшувалася мов на дріжджах. Головною передумовою такого швидкого зростання була практична відсутність населення в Сибіру. Між іншим, подібні умови склалися на півночі Америки, де також сформувалася величезна за розміром Канада. Можливо, вона була би і більша, але самої землі там менше.

Підкоривши Сибір і зміцнившись, Московія, а згодом Росія почала просуватися на захід — і теж небезуспішно. Щоправда, тут довелося не раз повоювати. Зрештою і виникла найбільша за розміром Російська імперія.

Додамо, що на російську ментальність досить сильно вплинуло уже згадане панування монголів, яке виявилося у повазі до влади. Якби не Ленін, можливо, тут і досі існувала б монархія. Утім, певною мірою вона таки існує.

Коли країна велика і потужна, її населення хоч-не-хоч уражає вірус унікальності та зверхності до інших. Це навіть при тому, що інші країни можуть бути багатшими. Залишається важливий аргумент — ми найбільші!

У 1991 р. імперія розпалася на окремі шматки. Найбільшим виявився той, що отримав назву Росія або ж Російська Федерація. Що ж до інших, то там почалося створення держав на національній основі. Тодішня центральна влада протидіяти цьому не могла, оскільки нереально перемогти, одночасно воюючи на 14 фронтах (нагадаємо для молодих читачів, що Радянський Союз складався з 15 союзних республік).

Але незадоволення від втрати частини «своєї» території в Росії залишилося. Відповідним, далеко не дружнім, сформувалося ставлення росіян до народів, що були у складі СРСР, але не схотіли бути під владою Росії.

Зрештою, російський націоналізм, який перетворився на фашизм, став невід’ємною сутністю Росії, її внутрішньої та зовнішньої політики. У самій Росії його «не помічають», натомість відкриття української (білоруської, грузинської, казахської) школи сприймають як пряму загрозу. До речі, правильно сприймають. Адже зростання націоналізму (читай — патріотизму) в державах, які колись входили до складу СРСР, означає крах примарних надій на відновлення імперії.

Напевне, кожен звернув увагу на безліч разів повторену тезу про необхідність захисту російськомовного населення. Це улюблена теза російських політиків і російських ЗМІ. Аби надати їй більшого правового змісту, кількість того російськомовного населення свідомо завищують. Водночас важко пригадати, щоб у цьому «захисті» враховувалися інтереси інших народів. Про загальнолюдські цінності тут, звичайно, забувають. Ось це і є справжній фашизм — визнання прав одного народу та нехтування інтересами інших.

Зрозуміло, що ворогами Росії здавна вважалися носії національної ідеї неросійських народів. Їх переслідували, їх ув’язнювали, їх фізично знищували. Що ж до обливання брудом та навішування ярликів — про це навіть немає й мови. Немає сумніву, що скоро дістанеться й новообраному Президенту України Петру Порошенку. Адже, на думку більшості росіян, такого просто не може бути, щоб хтось був кращим за їхнього президента.

Отже, розпочата війна Росії проти України та підтримка цього нападу значною частиною російського населення цілком зрозуміла, але не виправдана. Цю війну можна було передбачити і відповідно до неї підготуватися. Тепер же ми маємо численні жертви і втрату частини території.

Які ж висновки? Найбільшим осередком фашизму у світі є Росія. Оскільки російський фашизм має об’єктивне походження, він є масовим і сильним. Він є прямою загрозою не лише Україні, а й багатьом іншим країнам, насамперед тим, які раніше входили до складу Російської імперії. Як свідчить історія, зокрема історія Другої світової війни, вилікувати фашизм неможливо — його можна лише перемогти. Перемогти російський фашизм можна лише у тривалій боротьбі, об’єднавши сили багатьох країн.

Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ,
доктор географічних наук