Утім наразі у всіх на вустах інша дефініція — гібридна війна. Саме до неї Росія вдалася на українському Донбасі. Уперше ж про гібридну війну аналітики НАТО на підставі власних досліджень заговорили ще десять років тому, пояснивши, що це — змішане класичне ведення війни із використанням нерегулярних збройних формувань — бойовикiв, груп місцевого населення, організацій, зв’язок iз якими формально повністю заперечується. Ці виконавці можуть робити такі речі, на які відкрито не відважиться сама держава-замовник, позаяк це буде відвертим порушенням Женевської та Гаазької конвенцій про закони сухопутної війни тощо.
Ніхто й не сподівався на покращення ситуації після скасування Радою Федерації Росії сумнозвісної постанови «Про використання Збройних сил РФ на території України». Адже за умов гібридної війни у цьому немає потреби. Не кажучи вже про саму вартість слова Путіна.
Доречно провести ще одну історичну паралель, цього разу з Хасав’юртською угодою, підписаною у серпні 1996 року між визначеними представниками РФ і Чеченської Республіки. За цією угодою, Росія зобов’язалась вивести свої каральні війська з території самопроголошеної республіки, визнати її незалежність і навіть своїм коштом відбудувати зруйновані міста. Але вже через півтора місяця Рада Федерації РФ визнала підписаний документ таким, що «не має державно-правового значення». А ще через три роки вже президент РФ Володимир Путін заходився затято «мочити в сортирі» сепаратистів-екстремістів включно з тамтешньою владою, розпочавши ще більш затяжну, десятирічну, другу чеченську кампанію. Себто почав робити те, від чого нині наполегливо відмовляє Київ...
Речник АТО підполковник Владислав Селезньов розповів «УМ», що за два з половиною місяцi антитерористичної операції ситуація з польовим вишколом вітчизняних ЗСУ покращилась кардинально. Десантники і розвідники, піхота й артилеристи, правоохоронці і прикордонники набувають практичного бойового досвіду. А це вкрай важливо для вітчизняної армії, яка ніколи, за винятком хіба що кількох епізодів в Іраку, реально не воювала.
«Кожен боєць уже знає, як організовують службу на блокпосту, як там убезпечити себе. Геть усе перевіряється практикою. Адже тут ніхто не жартує. Ціна прорахунку — поранення чи смерть. Відтак спрацьовує чітка раціональність і адекватність реагування на ситуацію. Про справжню мужність я вже й не кажу. Наприклад, під Ямполем (Луганщина) у наш танк бойовики влучили щонайменше разів десять. Екіпаж був контужений, але продовжував вести бій», — каже пан Владислав.
Навіть терористи з ДНР і ЛНР на своїх форумах і радіоканалах визнають зростання рівня професіоналізму українського війська на Донбасі. Та її швидко зростаючий професіоналізм у ході проведення АТО. «Укри, на наш подив, дуже швидко навчилися воювати, мерзота. Спочатку наступають. Виявляють нашу лінію оборони і вогневі точки, потім відступають, блокують, позбавляючи маневру, і єб...ть iз вертольотів і артилерії. Потрібно визнати — грамотна тактика. Несемо великі втрати», — наводить у «Фейсбуцi» слова одного з прибічників «Новоросії» журналіст Роман Бурко.
Це, ясна річ, не може не втішати. Але цього недостатньо. Хоча б тому, що досі гинуть українські солдати, добровольці й офіцери. Часто-густо через банальний непрофесіоналізм і злочинну халатність вищого командування і штабів, де планують і приймають рішення щодо дій на східному фронті. Принаймні уникнути численних жертв на збитих літаках і гелікоптерах було цілком можливо.
Автор цих рядків сам був свідком того, як у вересні-жовтні 2004 року просто з аеродрому базового табору «Дельта» в Ель-Куті (Ірак) відправляли на Батьківщину наші підрозділи. Близько десяти рейсів, і всі виявилися успішними, позаяк усе було продумано до дрібниць. Розвідники «шерстили» місцину навколо аеродрому в радіусі щонайменше десять кілометрів! Обліт місцини здійснювали ще й безпілотники, а під час самого зльоту і посадки, причому тільки вдень, «борт» iз миротворцями щоразу супроводжувала пара американських гелікоптерів «Апач». І, що також не менш важливо, сідали і злітали тоді наші транспортники за афганським варіантом, себто по спіралі...
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
