Віталій Гайдукевич: «Я не можу уявити, що в час Революції я працюю десь, окрім «5-го каналу». (сайта mediananny.com.)
— Віталію, ви зараз надмірно завантажені: ведете щоденні випуски новин, підсумковий тижневик. Уже ставили питання перед керівництвом каналу про перевантаження? Чи тільки підсумковим проектом будете займатися, коли доукомплектується штат «5-го каналу»?
— Хороша ідея, треба поставити... Не знаю, які там плани щодо штатів, це точно не до мене питання. Новий сезон покаже. Може, взагалі щось інше запустимо.
— Хто тепер на каналі виконує функції шеф-редактора проектів замість Святослава Цеголка, який став прес-секретарем Президента Петра Порошенка? Які чутки щодо кандидатур на це вакантне місце?
— Це також не до мене питання, бо я працюю в іншому підрозділі. Ми робимо новини, тож ситуацією в департаменті проектів не цікавився — не вистачає часу.
— Події в Україні з листопада минулого року помітно збільшили глядацьку аудиторію «5-го каналу». Щоб її утримати у неекстремальних умовах, потрібен особливий телепродукт. Якими «звабами» будете насичувати підсумкову тижневу програму?
— Є підозри, що швидше ми всі звикнемо до екстремальних умов, аніж настануть НЕ екстремальні. Це реальність. Ми собі вибороли квиток на велике будівництво чи то велику війну за нову державу, якщо хочете. Найближчим часом не стоятиме питання, «чим наповнити ефір». Актуальніше інше — «де знайти вільні руки, аби встигнути все».
— Ще коли тільки починалися події, які отримали назву Революція гідності, на сайті «5-го каналу» були слова: «Ми першими скажемо ім’я нового Президента». Чи змінилося щось у роботі журналістів каналу після того, як Петро Порошенко став главою держави? Колективу ще не представляли нового власника «5-го»?
— Не думаю, що тоді, як перші люди вийшли на Майдан відстоювати асоціацію, хтось вірив, що доведеться повалити Януковича. Новим власником не цікавився.
Під час революційних подій Порошенка бачив лише в кадрі, і то — не часто. Наживо на каналі — єдиний раз, коли знайшли Дмитра Булатова. Тоді Петро Порошенко привіз нам свій телефон, на який були відзняті кадри знайденого активіста.
Тож нічого у нас не змінилось. Як працювали, так і працюємо. Сподіваюся, так буде і надалі.
— Ви разом з Юлією Литвиненко коментували інавгурацію п’ятого Президента України. Вам якось пояснювали, чому обрали вас? Чим найбільше запам’ятався цей уже досвід?
— Ніяк не пояснювали. Задзвонив телефон. Мене попросили поволонтерити, допомогти у підготовці інавгурації. Спитали, чи можу — відповів «так». От і вся історія. Наступного дня приїхав на тренувальні кроки почесної варти. Сіли з Юлею, «накидали» на папері послідовність, що і як будемо говорити.
Чим запам’ятався досвід? Ну, це звичайний ефір. Є голова, є подія, є якісь життєві історії, є бажання щось розповісти. Сідаєш і розповідаєш. Звісно, є фактор експромту, але над цим не замислювався. Все було досить просто, я б навіть сказав, аскетично. Якби готували картинку з тиждень, тренувалися, думали над усілякими родзинками, все виглядало б інакше, але було не до красот.
— Із першою леді — Мариною Порошенко — зустрічалися минулого тижня, записували інтерв’ю для останнього випуску проекту «Час. Підсумки тижня». Легко було погодити зустріч? Взагалі, за яким принципом добираєте теми? І чи не планує канал розширювати хронометраж тижневика?
— Ми попросили про інтерв’ю і через днів десять отримали відповідь. У принципі, було розуміння, що згода буде, просто дочекалися моменту, коли всім буде зручно. Щодо тем випусків проекту та окремих інтерв’ю — все цілком суб’єктивно. В інтерв’ю питаю про те, про що вважаю за потрібне говорити зі своїм співрозмовником. Стосовно випусків — сідаємо командою і вирішуємо, які три-чотири теми матимуть вплив на наше життя завтра. Якісь події тижня, що минув, вмирають, якісь ще не настільки впливові — «не дозріли», якісь немає можливості розкрити саме зараз. Тож ми обираємо те, що вважаємо «на часі» — і робимо. У нас нема мети осягнути все.
Розширити хронометраж хотілося б, але для цього бракує рук. У нас немає окремої команди, яка працює винятково на тижневик. Упродовж тижня ми робимо новини. Тож розірватися не можемо. Виходить, що хронометраж у 35 хвилин — це оптимальне, що ми точно можемо якісно зробити.
— Ви працювали на великому каналі «1+1», кабельному ТВі (малому), близько року — на «5-му», який є першим у сегменті інформаційних мовників. Які плюси і мінуси цих типів телеканалів для роботи новинаря і ведучого?
— Різні формати, різні картинки, різне творче «дано задачі». На кожному набувався свій досвід. На «Плюсах» я посварився у прямому ефірі з тодішнім Прем’єр-міністром Азаровим, який заявив, що я не слідчий, аби йому прямі питання ставити. Чи міг уявити Янович, що і до слідчих час дійде? Хтось із «регіоналів» взагалі з істерикою посеред ефіру зі студії тікав. Знову ж таки — через незручні питання.
На ТВi був інший антураж: квартира є квартирою (саме так була оформлена студія. — Авт.). Усе по-домашньому. Мені щастило: було менше в гостях тих політиків, яких хотілося потримати за горло, натомість — більше насправді важливих людей. Письменники, музиканти, науковці, громадські діячі... Ми зі Славінською почаювали з великим товариством чудових людей. Власне, це тішило більше, аніж новини. Зрештою, там же зміг запустити класний проект «Джаз із Олексієм Коганом». Це було бальзамом на душу.
Зараз — «5-й канал», знову новини. Але в той час, коли інформація — це ключове. Я не можу уявити, що в час Революції я працюю десь, окрім «5-го»!
На кожному з каналів я опинявся в потрібний час на потрібний термін. А головне — в товаристві чудових людей. Колективи мають властивість змінюватися, часом не в кращий бік, але мені щастило щоразу. Я потрапляв у найкращі команди. Від НТНу і дотепер.
— Минуло більше року, як тепер оцінюєте ситуацію перепродажу каналу ТВі? Як вважаєте, чи може зменшитися у вітчизняному медіа-просторі кількість малих телеканалів?
— Вважаю, як і рік тому: телеканал був вкрадений бандитами. Сподіваюся, власник зможе його повернути. Дуже сподіваюся, що крадії будуть за ґратами, якщо не в Україні, то в іншій країні. Чи може менших каналів стати менше? Ринок покаже. Хтось зникне, хтось з’явиться. Це нормально. Головне, аби правила не були писані під когось. Тоді виживе найцікавіший.
— У соціальній мережі ви нещодавно побили горщики з активістами, які у ситуації де-факто загарбницько-терористичних дій Росії стосовно України закликали, щоб головний спонсор фестивалю «АльфаДжазФест — 2014» — російський «Альфа-банк» —перетворився просто у мецената, тобто вклав гроші, але не рекламувався на концертах. На вашу думку, чому не може ефективно спрацювати бойкот російських товарів і послуг?
— Постановка питання є неправильною. По-перше, «АльфаДжазФест» фінансувався українською філією. Де-юре — це українська контора, яка платить податки в Україні. Фестиваль — це видаткова акція, яка не приносить прибутку. Тож меценатства там більше, аніж спонсорства. Жоден iз фестивалів себе не відбив. Чи були б активісти спокійнішими, коли б замість назви банку було прізвище власника? Ні. Я знаю такий типаж людей. Вони б знайшли підставу для обурення. Рекламування на концертах зводилось до надання фінансових послуг на території фестивалю — банальна реклама, як і будь-якої іншої фінансової структури і згадування-подяка організатору на початку виступів і наприкінці. Все. Там так само згадувалися «Київстар», який належить частково тій же людині, що і «Альфа-Банк», і «Боржомі», якi також належать зараз росіянам, якщо я не помиляюся. Але ніхто з принципових протестувальників не викинув свою sim-картку і не виплюнув свою мінералку. Тож я вважаю це не протестом, а позерством, яке до бойкоту товарів, вироблених у Росії, не має ніякого стосунку.
— Яка громадянська позиція, зокрема телевізійників, може бути дієвою?
— Обґрунтована — будь-яка. Головне, в абсурд не впадати.
Віталій Гайдукевич, 38 років.
За фахом — викладач всесвітньої історії та народознавства.
Працював на рівненській та київських радіостанціях.
2004—2007 рр. — ведучий новин і програми «Вчасно про головне» телеканалу НТН.
2007—2011 рр. — ведучий новин на каналі «1+1».
2011 — 2013 рр.— канал ТВі: автор і ведучий тижневика «Підсумки з Віталієм Гайдукевичем», співведучий проекту «Гра в слова і не тільки».
Із 2013-го р. — ведучий «5-го каналу».
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
