2014 рік. Рік багатий на воєнні ювілеї: 100 років тому почалася Перша світова війна, 70-та річниця визволення України від німецької окупації.
Я не був на Першій світовій — на ній був мій батько. Мабуть, хоробро воював, бо повернувся з тієї війни з двома георгіївськими хрестами. Як пам’ять про ту війну — його військовий квиток із двоголовим орлом на печатці. На Другій світовій були три його сини. Один із них загинув десь під Смоленськом.
Друга світова, на якій я був із братами, почалася із захоплення німцями Польщі. Причина — нібито поляки притісняли німців, які проживали на території Польщі (вам нічого це не нагадує?). За Польщу заступилися Англія, Франція. Так почалася Друга світова. Те саме бачимо сьогодні: Росія порушила добросусідські, братські відносини, всі міжнародні угоди, захопила Крим, а сьогодні — вже на наших східних кордонах. Президент Росії Путін заявляє, що не дасть образити жодного росіянина, де б той не був, захистить від «бендерівців». А чому не від махновців? Адже ті херсонські хлопці, правда, трохи раніше за Бандеру, теж боролися за незалежність України. Для більшості росіян усі, хто бореться за незалежність від Росії, завжди були і залишаються ворогами. Для президента Росії ті, хто був на Майдані, хто віддав життя за краще майбутнє своєї країни (а це — кращі сини України), — це бандерівці, фашисти, націоналісти. Уся їхня провина у тому, що вони хотіли, щоб Україна була рівною серед рівних держав Європи, де б поважали її культуру, історію, мову, де б ні француз, ні чех не обзивали нас хохлами, бандерівцями, фашистами.
Цілий світ має усвідомити, що протистояння України й Росії може перерости з локального конфлікту в світову, а то й атомну війну, де не буде переможців, а тільки переможені. Найжахливiше, що тисячі, мільйони людей залежать сьогодні від волі, рішення однієї людини.
От жили у Криму люди, може, не так заможно, але спокійно: ходили на роботу, діти навчалися в школі, вечорами дивилися російські й українські канали, розмовляли кожен своєю мовою — українською, російською, кримськотатарською. У Крим до моря приїжджали і мирно відпочивали всі, хто хотів, — українці, росіяни, білоруси, поляки, інші іноземці. І весь цей мир і спокій порушила одна людина з Москви. Хочеться спитати кримчан: хліб, куплений за рублі, став смачнішим від того, що ви купували за гривні? А паспорт із двоголовим орлом, на відміну від українського з тризубом, дав вам більше прав і свобод, поваги у світі? Сто держав-членів ООН засудили захоплення Криму Росією. Крим — це окупована Росією територія України.
І ще одна неправда, ще один обман жителів Європи та Америки: в Україні принижують росіян, забороняють розмовляти російською мовою. Ті росіяни, які приїжджали в Київ, Донецьк, інші міста сходу України, бачили це, відчували на собі? Не бачили і не відчували, бо це все — ворожа щодо України пропаганда. Україна, як будь-яка держава, повинна берегти, захищати рідну державну українську мову. У нашого сусіда, Білорусі, дві державні мови — російська і білоруська. І що ми бачимо? Пройшло зовсім небагато часу, як «вєлікій і могучій русскій язик» підім’яв під себе не могутню, але рідну білоруську мову. А немає мови — нема держави.
Через рік, у 2015 році, Україна і світ будуть відзначати 70-ту річницю закінчення Другої світової війни. Але сьогодні ворожі до України люди стріляють і вбивають її громадян, її синів. Дай Боже, щоб ті свята, 9 травня 2015 року, були останнім Днем Перемоги, пов’язаним із війною!
Тихон ВЕЛИЧКО
Черкаси