Спасибі, що живі!

«Бабця вийняла 500 гривень і каже: «Купіть хлопцям бронежилет»

Власне, наша зустріч планувалася дещо іншою. З ініціативи колег із «Радіо «Свобода» ми зібрали цікаву бібліотеку, щоб хлопцям було що почитати, хотіли організувати поетичні читання. «Наталко, їх треба відволікти. Давай лірику. А ще мені сказали, що хлопцям дуже піднімають настрій дитячі малюнки. Хай твоя малеча щось їм намалює і напише», — говорила мені напередодні ініціатор акції Богдана Костюк із «Радіо «Свобода». Однак, отримавши зранку звістку про збитий літак у Луганську, стало зрозуміло: яка тут лірика... Тому ми просто пройшлися палатами, передали книги, вітання і малюнки, спробували розрадити і підбадьорити бійців. А потім довго спілкувалися з хлопцями та дівчатами з Волонтерської сотні.

Волонтери, які працюють в госпіталі, зорганізувалися на початку червня і одразу ж стали надійним помічником як для лікарів, так і для бійців. На їхні плечі лягли питання не лише допомоги пораненим та їхнім рідним, а й підтримки родин загиблих, допомоги переселенцям зі сходу, забезпечення тих, хто воює, засобами захисту та іншими необхідними речами.

Щодня на сторінці Волонтерської сотні у «Фейсбуці» вивішується список медикаментів, потрібних пораненим, і, як і в часи Майдану, за кілька годин він оновлюється, бо багато позицій втрачають актуальність. «Нам допомагають дуже багато простих людей. Безкорисливо, від щирого серця. Люди несуть усе. Потрібні були ліки за 4 тисячі гривень — привезли. А один чоловік нещодавно приїхав, привіз цілу машину стійок для крапельниць. Я запитую, як звати, щоб хоч на «Фейсбуці» подякувати. А він каже: «Я — раб Божий Андрій», сів на машину і поїхав. А ще бабця одна прийшла, принесла липучки для мух і пляшку святої води. А тоді вийняла 500 грн. і зі сльозами на очах каже: «Купіть хлопцям бронежилет». Ми грошей готівкою принципово не беремо, але тут не змогли відмовити, — ділиться життєвими історіями волонтер Володя.

Допомагають і справді багато, але і потреби не зменшуються. Особливо актуальними є питання сучасної медтехніки та спецзасобів. «У багатьох бійців пошкоджені ноги. Для того щоб вони нормально зрослися і хлопці отримали змогу нормально ходити, потрібні спеціальні титанові пластини, а вони коштують від чотирьох до дев’яти тисяч гривень. Ми намагаємося з тих грошей, що надходять на рахунок, закупити ці пластини. А ще реально не вистачає каталок, щоб возити пацієнтів на процедури. Вони є, але часто — старі й незручні. Не вистачає міцних стійок для крапельниць. Потрібна спеціальна медтехніка. Потрібні протипролежневі матраси. Потрібно багато чого», — додає волонтерка Валя. До речі, опікуються волонтери не лише Центральним військовим госпіталем, а й підтримують зв’язок з іще майже 20 лікарнями по всій Україні. А ще — пораненими майданівцями, які досі проходять реабілітацію. «У 18-й лікарні досі лежать люди, які постраждали на Майдані, але про них якось усі вже забули», — каже нам Валя.

«Є змога замовити 1800 високоякісних кевларових касок, але митниця не пускає»

Волонтерська сотня дуже вдячна усім, хто нині займається забезпеченням нормальним спорядженням тих, хто лишається на лінії вогню, щоб поранень і травм у бійців було якнайменше — таких ініціативних груп по всій Україні чимало . А воно, якщо сказати дуже м’яко, залишає бажати кращого. «Армії всього не вистачає. Наколінників не вистачає, бронежилетів. Хлопці приїжджають туди, одягають берці, а в них підошва відпадає. Одягають камуфляж — а він сиплеться, бо прапорщик трусився років десять над своїми складами, нікого туди не допускаючи. 20 років у нас вбивали армію. Росіяни зараз пишуть на форумах: «Українці навчилися воювати. Ми не чекали такого». Так, ми уміємо воювати, дайте лише чим», — каже один з активістів.

Зараз хлопці думають, як би доправити в Україну партію тактичних окулярів. «У нас хлопці в офтальмології лежать — вони всі були б з очима, якби від початку мали тактичні окуляри. У нас є можливість з Китаю привезти велику партію окулярів, але тут питання може стати щодо митниці. Півтори тисячі окулярів — це батальйон», — розповідають вони.

А з митницею і справді може виникнути серйозна проблема. З цим уже зіткнулася Ольга Парасоцька із Дніпродзержинська, яку попросили замовити за кордоном бронежилети і кевларові каски високого ступеня захисту. Уже більше місяця на Львівській регіональній митниці затримані 20 посилок зі стратегічно важливим для армії товаром, які не пропускають через Закон «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» та Постанову Кабміну № 1807 (розділ ML13) від 20 вересня 2003 року. Що цікаво — ці документи забороняють ввезення в Україну лише засобів захисту найвищого (!) класу. «Я, маючи контакти з Америкою та Німеччиною, почала на прохання військовослужбовців та їхніх рідних закуповувати каски та інші речі ще в березні-квітні, коли лише почалися ці безпорядки в Криму та на сході. Коли замовляла по одній, максимум чотири — проблем не було. А замовила велику партію — її затримали. До речі, там, крім кевларових касок та бронежилетів, є і посилки з ліхтариками, іншим дріб’язком — але їх теж не віддають. Тепер люди мені телефонують щодня, а я не знаю, що їм відповісти. Найгірше те, що у мене зараз є змога замовити 1800 високоякісних кевларових касок, але я не можу брати в людей гроші, бо нічого не можу гарантувати», — бідкається «УМ» пані Оля.

Що таке 1800 новеньких кевларових касок, волонтерам розповідати не треба. «У нас лежить хлопець, поранений у голову саме через низьку якість каски. Її треба зберігати в певних умовах, не можна тримати на сонці, а цього ж ніхто не робив. А хлопцю — 19 років, і ми радіємо, що він вийшов із коми і почав упізнавати рідних. А була б у нього нормальна каска — нічого такого не сталося б», — переконані волонтери.

«Така проблема справді існує. Потрібно терміново скасовувати ці постанови», — заявив народний депутат України Олесь Доній, який теж разом із журналістами у суботу побував у госпіталі. Він уже підготував подання до Кабінету Міністрів з обґрунтуванням доцільності такого кроку. А поки що винахідливі львів’яни знайшли можливість обходити цей закон: вони скеровують усі передачі з військовими обладунками на Перемишль, а потім організовують у соцмережах волонтерів, які пішки на собі переносять і бронежилети, і каски. За раз збирається більше сотні охочих, а перенести можуть до тисячі предметів (частину — самі, частину — просять сторонніх). Бійці чекати не можуть.

Аби не було байдужих

Є багато й інших питань, які волонтери вирішити самотужки не здатні — про це вони говорили, виступаючи у вівторок на брифінгу, організованому Олесем Донієм у кулуарах Верховної Ради. «У багатьох хлопців немає документів, їх втрачено. Особливо це стосується тих, хто лежить у реанімаціях, і рішення щодо них потрібно виносити на рівень державних органів, адже це зменшує можливість поїхати на лікування за кордон. У багатьох поранених у ході АТО та їхніх дружин є кредити, які вони брали в мирний час, — було б добре організувати їм кредитні канікули на час реабілітації, або знизити відсоткові ставки, або частково щоб держава погасила ці кредити. Поки що лише «Приватбанк» оголосив про кредитні канікули. Досі жоден поранений не отримав медичного страхування, і механізм цієї виплати не зрозумілий. Також потрібна одноразова матеріальна допомога пораненим. Усі ці питання потрібно вирішувати, і негайно», — повідомили волонтери.

А ще вони дуже хочуть звернутися до фармацевтичних компаній iз проханням виділяти частину ліків для госпіталів безкоштовно. «Столичні госпіталі більш-менш забезпечені ліками, а чого не вистачає, ми оперативно знаходимо, — пояснює «УМ» один із координаторів Волонтерської сотні Наталя Воронкова. — А от на передовій часто буває катастрофа. У тому ж Ізюмському госпіталі забезпечення мінімальне. Я хочу особисто відвідати усіх директорів фармацевтичних компаній, звернутися до них і сказати, що бізнес бізнесом, але не можна його робити на крові. Поки що нас активно підтримує лише ПАТ «Біофарма» та його директор Олександр Маковецький. А всі інші де?».

Волонтери переконані, що спільними зусиллями можна подолати і цю біду. Аби не було байдужих.