Не лише для молитви

Храм блаженного Миколая Чарнецького повністю виготовлений з дерева: від фундаменту і аж до верхівки бані. Його будували гуцули за давньою технологією — здається, що ніде у стінах храму немає цвяхів. Насправді цвяхи є, але їх не видно. «Дерев’яні церкви — це окраса нашого краю. Тому сумнівів щодо матеріалу для побудови храму не виникало. До слова, не кожен навіть гуцульський майстер може збудувати церкву. З хатою легше, адже не треба зводити бані, а тут дах бані побудований під кутом у 45 градусів», — розповідає отець Михайло Сукмановський.

На дерев’яному фоні цікаво виглядають ікони в модерному стилі. Таких не побачиш в інших церквах. По обидві стіни храму висить поліптих образів на тему «Хресної дороги». Це — випускова робота студентки академії мистецтв. На одному з образів біля Ісуса Христа стоять двоє розбійників, в одного з них обличчя затуляє хрест. «Так зроблено навмисно, втілюючи фразеологізм «лиця не мати», — пояснює отець. — Таке говорять про людину, яка каже неправду чи когось обмовляє. На іконі людина «без обличчя» — чоловік, який обмовляв нашого Спасителя».

У церкві служить троє священиків, кожен з яких має свої завдання. Матеріальною частиною, яка забезпечує роботу з неповносправними вихованцями, займається отець Михайло. Колишній військовий капелан, який разом iз нашими миротворцями служив у Косово, приїхавши додому, вирішив створити центр для неповносправних дітей. Саме він шукає меценатів не лише в Україні, а й по всьому світу.

«Я завжди був переконаний, що батьки, які мають здорових дітей, — у боргу перед батьками, чиї діти — хворі, — розповідає священик. — Тому якось так трапляється, що знаходяться добрі люди, котрі нам допомагають. До прикладу, чеський «Карітас», співпрацю з яким ми налагодили завдяки консулу Чехії. Вони виділили кілька інвалідних візків, які нам потрібні для роботи з дітьми, хворими на ДЦП. А ті візки, які наразі не використовуємо, плануємо здавати в оренду: і для сім’ї людини, якій потрібен візок, так буде дешевше, і для нас користь».

Одним iз найбільших меценатів священик називає екс-адмірала фрацузького флоту, що очолює міжнародну благодійну організацію. Невдовзі до спонсорів долучиться і український бізнесмен iз Німеччини. За словами отця Михайла, збирати кошти — справа копітка та виснажлива, але варта зусиль.

«Знаєте, наші діти — найкращі, — усміхається отець Михайло. — Я розумію, всі так кажуть, але, коли вони усміхаються, коли захоплено займаються тим, що їм показують наші волонтери, заради тих усмішок варто жити».

Зараз до центру навідуються майже півсотні особливих діток. Їх довелося «збирати» по всіх околицях. Сім’ї, де виховують дітей з аутизмом, дітей iз синдромом Дауна та дітей, хворих на ДЦП, отримали ще одне місце для занять з адаптації. Відповідні оголошення лунали по церквах міста та навколишніх сіл. Соціальна служба теж допомогла списками сімей, які мають хворих дітей. Тепер діти разом iз батьками приходять у центр двічі на тиждень.

Біля храму височіє ще одна дерев’яна споруда — катихетичний центр. Власне тут і зосереджена праця над адаптацією неповносправних дітей. Будинок наразі добудовується, тут вже збудували великий басейн та відвели кімнату, яку планують обладнати для лікування легеневих захворювань.

«Наші вихованці зазвичай мають ще супутні захворювання, — пояснює священик, демонструючи незавершену будову. — Тож тут ми хочемо зробити соляну кімнату. Наразі це лише плани, але сподіваюсь, що з Божою допомогою нам це вдасться вже найближчим часом».

Зараз діти займають квілінгом, а віднедавна і виготовленням свічок. Обладнання для квілінгу та свічкової майстерні центру теж подарував чеський «Карітас».

«Діток вчать корисному ремеслу, — пояснює отець. — Це не лише розвиває моторику рук, а й позитивно впливає на мислення. Робота в групах та навчання робити щось своїми руками адаптовує дітей до суспільства, в якому їм доведеться жити в дорослому житті. Окрім того, виготовлену продукцію ми розповсюджуємо по сувенірних крамницях і, сподіваємось, уже незабаром зможемо налагодити мережу збуту, аби платити заробітню плату нашим волонтерам».

Посеред кімнати стоять формочки зі свічками, апарат, що змішує складники свічки, мішки з сировиною... Потрібні матеріали для функціонування майстерні ще рік буде забезпечувати благодійна організація. Такі ж умови і для майбутньої керамічної майстерні — «Карітас» пообіцяв подарувати катихетичному центру піч для обпалювання виробів.

Завдяки активній роботі з дітьми вже вдалося досягнути позитивних результатів з особливими вихованцями: деякі діти стали відкритішими та з радістю йдуть на контакт. Але вже досягнутим плани тут не обмежуються. «Діти скоро виростуть, а чим їм зайнятися у дорослому житті, мало хто знає, — розповідає священик. — В наш час держава майже не дбає про неповносправних людей. Принаймні я не чув про якісь державні програми, націлені на їхню підтримку. Тож ми потроху створюємо фермерське господарство, де б наші вихованці змогли працювати, коли виростуть. Уже маємо ділянку та будинок. Це власність одного з наших прихожан. Територія досить велика, і ми плануємо розводити там тварин. Почнемо з маленьких, з якими діти зможуть бавитися. Давно відомо, що заняття з тваринами перетворюється на справжню терапію і допомагає неповносправним дітям».