Вихідні Ірина Лисенко любить проводити з п’ятирічною донькою Юлею на дачі. (автора.)
Трапилося це вихідного дня, коли Ірина з другом вибралася на природу до ставка у кар’єрі приміського села Мала Смілянка.
«Ми вже почали збиратися додому, як на автомобілі під’їхала компанія — три хлопці та дівчина. Пізніше з’ясувалося, то й був Сергій Чуприна із сестрою Світланою та друзями Віктором і Андрієм», — розповідає «УМ» Ірина Лисенко.
На годиннику, уточнює вона, показувало близько 14-ї, почав накрапати дрібний дощ, і біля ставка, окрім них, практично нікого не було. Ірина пригадує, що від того місця, де почали облаштовуватися молоді люди, до їхнього автомобіля було не так далеко, і вона побачила, що компанія збирається зайнятися дайвінгом — один із хлопців, кремезної статури, одягав водолазний костюм, а інший його інструктував.
«Метрів за п’ятнадцять від берега хлопці помітили буйок. Той із друзів, який інструктував Сергія, каже йому: пірнай, подивись, який «груз» під буйком», — веде далі Ірина Лисенко.
До речі, як розповідають старожили села Мала Смілянка, ставок у кар’єрі глибокий, понад сорок метрів. Навіть скраю від берега — чотириметрова глибина. Раніше у цьому кар’єрі добували каміння, але одного разу, коли його вкотре підірвали, вода з підводних джерел почала різко затоплювати все навколо, робітники навіть техніку не встигли вивезти. Ще років десять тому, за свідченнями місцевих жителів, із новоутвореного стихією ставка навіть «виглядала» верхівка крана. Тепер, коли водолази шукають у цьому ставку зниклих людей, то розповідають страшні речі — кажуть, на дні плавають гігантські соми, видно втоплені автомобілі та тіла людей. Але допірнути туди не можуть, бо глибина, можливо, навіть більша, ніж прийнято вважати.
За словами Ірини Лисенко, Сергій пірнув перший раз без пригод. А потім повернувся до берега, зняв маску та трубку і поплив до буйка вже по поверхні води. Ірина, яка є капітаном служби цивільного захисту і працює провідним інспектором Смілянського районного відділу Управління державної служби з надзвичайних ситуацій у Черкаській області, пояснює: плавати у водолазному костюмі дуже важко. Допливши до буйка, Сергій гукав друзям, мовляв, кидайте мені трос. З берега йому кинули мотузку, і хлопець зачепив її за своє спорядження та пірнув до буйка. Через мить він з’явився над водою і панічно закричав: «Буйок тягне мене на дно!».
Ірина пам’ятає, що в ту ж хвилину хлопець почав швидко гребти до берега. А на суші його заспокоювали: не метушись. «І тут я бачу, як Сергій зникає під водою», — каже жінка. Пригадує, як у ту хвилину її друг Володимир не на жарт занепокоївся: мовляв, «зараз хлопець втопиться!».
«Друзі Сергія теж починають розуміти, що він пішов на дно, бо не зринає вже кілька секунд. Тож уся компанія, хто у чому був, кидається у воду», — пригадує Ірина Лисенко. Допливши до того місця, де зник Сергій, обидва його друга по черзі пірнають під воду, аби знайти його. А коли розуміють, що вони далеко запливли, починаються крики та метушня.
«Мене теж опановує ступор, бо розумію: вони не знайдуть хлопця, адже глибина ставка сягає двадцятиповерхового будинку. Там до дна навіть водолази у спеціальному обладнанні не ризикують пірнати», — і через кілька днів Ірина згадує пережите з трепетом у голосі. А Сергій, наголошує вона, в той день пірнав у водолазному костюмі втретє у житті!
Проте друзям таки вдалося знайти Сергія. Один із товаришів виявив його на півтораметровій глибині без свідомості. Як з’ясувалося, мотузка, яку хлопцю подали з берега і за яку він прив’язався задля безпеки, заплуталася не тільки за буйок, а й за залишки риболовецької сітки. Аби звільнити його від того підводного полону, друзям довелося під водою знімати з Сергія водолазний жилет.
Коли хлопцям удалося схопити Сергія, вони гуртом потягнули його до берега під водою, бо підняти на поверхню не змогли, оскільки їх усіх невідома сила тягнула на дно. При цьому друзі наковталися води, вибилися із сил і трохи самі не потонули.
«Іро, витягли, рятуй!» — крикнув Ірині її друг Володимир, і вона щодуху помчала до компанії молодих людей. Тепер зізнається — в голові пульсувала тільки одна думка: я зможу йому допомогти! Раніше жінка працювала у Каневі і добре запам’ятала розповідь водолаза, який неодноразово рятував людей на Дніпрі, про те, що навіть після десятихвилинного перебування людини під водою йому вдалося її оживити.
«Час для мене ніби зупинився. Підбігаю до них і бачу: друзі не мають сили вийти з води і трусять Сергія за тулуб та хльостають його по обличчю. А він весь синій, як слива — руки, ноги, обличчя, і зовсім бездиханний», — важко зітхає Ірина.
Аби припинити паніку, крикнула їм, що працює в МНС і зможе допомогти. «Кладемо його на цю каменюку, ми його врятуємо!» — наказала Ірина і продемонструвала, як правильно робити штучне дихання. До речі, їй самій вперше довелося рятувати людину, адже вона не професійний рятувальник, а звичайний інспектор. Але каже, що добре пам’ятала, як робити штучне дихання потерпілому, оскільки під час навчання у Черкаському інституті пожежної безпеки такий залік здавала на манекені.
«Ми гуртом робили штучне дихання, а мій друг підбіг і каже: я молюсь за нього!» — пригадує Ірина Лисенко. Вже вдома, переглянувши свій інститутський конспект, упевнилася, що діяла в тій екстремальній ситуації відповідно до інструкцій.
Під час реанімації Ірина перевіряла пульс Сергія — його не було... У якусь мить здалося, що витягти з того світу хлопця не вдасться. Скільки тривала реанімація, Ірина не може пригадати. Їй здавалося, що хвилин сім, а її друг Володимир стверджує, що оживляли Сергія цілих двадцять хвилин.
«Сергій був синій і мертвий. А потім, в якийсь момент, я відчула його пульс. У голові промайнуло: може, це пульс на моїх пальцях? А тоді один із друзів притулив голову до грудей і повідомив: серце забилося!» — радісно усміхається Ірина.
Ще якусь мить вони продовжували робити штучне дихання, а тоді Сергій почав дихати сам — з його тіла зникала синюшність, тепліли руки та ноги, світлішало обличчя.
«Ура! Дякую, Боже!» — Ірина не приховувала своїх емоцій. Як і друзі Сергія. В ту мить до ставка і під’їхала «швидка».
Аби не друзі Сергія, розмірковує тепер смілива дівчина, то не було б кого реанімувати, аби не я, то не було б кому. При цьому вона й досі не може собі пояснити тієї містики, яка трапилася у ставку. Як хлопець міг зачепитися за буйок? Звідки там узялися залишки риболовецької сітки? І головне — яка невідома сила тягнула на дно не лише Сергія, а й двох його друзів та сестру, котрі його рятували? На ці запитання вона не знаходить відповідей.
«Швидка допомога» доставила Сергія Чуприну до найближчої лікарні у Смілі. Ірину Лисенко так турбувала доля хлопця, що вона сама за кілька годин поїхала до того медичного закладу. Сергій був під крапельницею і без свідомості. Тамтешні лікарні радили доставити хлопця до Черкас, тож Ірина підняла на ноги всіх, кого можна, аби доправили постраждалого до обласної лікарні.
Нині Сергій Чуприна у реанімації. За його життя тепер борються черкаські лікарі.
Варто сказати, що життя Сергія і його 20-річної сестри Світлани було нелегким. Сім років тому померла мама. Сергію тоді було 22 роки, Світлані — лише 13. На ноги вони ставали самотужки. Як це нелегко без підтримки рідної людини — зрозуміло без слів. Нині Світлана працює в кіоску продавцем, а Сергій — на місцевому ливарному заводі. Зрозуміло, що статки брата із сестрою невеликі, а кошти на лікування необхідні чималі.
«Щодня витрачаємо на ліки по 1000 гривень. Допомагають друзі, знайомі, просто добрі люди, які чули про наше лихо», — сумно зітхає Світлана. В неї і досі перед очима той жах, коли брат пішов на дно, як пірнали й не могли знайти його, як розплутували від шматків сітки і тягли до берега. Вважає за щастя, що поруч виявилася Ірина, яка не розгубилася й пояснила, що, кому і як робити у відповідальну мить. Світлана каже, що вже написала листа начальнику Управління державної служби з надзвичайних ситуацій у Черкаській області генералу Віктору Гвоздю, розповіла про мужність та героїзм капітана Ірини Лисенко.
Світлана пригадує, що той трагічний для них день так добре починався і нічого лихого не віщував. Вона прийшла з роботи, а Андрій із Сергієм запропонували відпочити на природі. Приїхали до ставка у гарному настрої, доки брат одягав водолазний костюм, жартували та фотографувалися. Не було жодного поганого передчуття.
«Я брату запропонувала: давай разом попливемо, а він — стій на березі і фотографуй», — пригадує подробиці Світлана.
Тепер вона щодня їздить до брата в обласну лікарню. Не може стримати сліз, розповідаючи про це. Стан Сергія важкий. Лікарі чекають, коли він вийде із коми, щоб зробити повне обстеження. Світлана вірить, що брат виживе, молиться за нього, щодня просить у Всевишнього допомоги, аби найрідніша для неї людина почала одужувати.
За словами лікаря реанімаційного відділення Черкаської обласної лікарні Сергія Ковальського, стан Сергія Чуприни досі залишається важким. Чоловік без свідомості, але лікарі роблять усе для того, аби його врятувати.
«Коли я у Смілі розмовляла з лікарями, до яких спочатку привезли Сергія, вони казали, що траплялося рятували навіть безнадійних. Наводили приклад, коли після ДТП жінка довго не виходила з коми, а потім прийшла до тями», — не втрачає надії й Ірина Лисенко.
Від редакції. Для тих, хто може і хоче допомогти коштами на лікування Сергія Чуприни, називаємо номер його зарплатної картки в «Укрсиббанку»: №5169 3048 0149 1152.
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
