Вокаліст гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк: «Низький уклін вам за те, що з нами!» (з мережі «Фейсбук».)
Цього разу хлопців не запрошували організатори, вони не писали райдер. Тож вся відповідальність лягла на їхні плечі. Музиканти придумували дизайн сцени, вибирали, якими мають бути барабани, вирішували, як швидко пропустити людей і випустити, як уберегтися від всяких непорозумінь і прикрих випадків. Попри насичений гастрольний графік, «Бумбоксу» вдалося зробити комфортне свято не тільки для себе, а й для кількох тисяч фанатів, які прийшли 31 травня на їхній концерт.
Сцену прикрашав велетенський екран. На відео були старенькі телевізори, по яких крутили шлягери ХХ століття — Назарія Яремчука і Софію Ротару. Цим «Бумбокс» хотів сказати чи то те, що вони виросли на їхній музиці, чи те, що ввійдуть в історію музики, як їхні зіркові попередники. Поки публіка підтанцьовувала під «Стожари» Яремчука і в унісон iз Ротару співала «Червону руту», «Бумбокс» перед концертом давав прес-конференцію. За день до ювілею у Києві, 30 травня, хлопці мали концерт у Литві. Там із «Бумбоксом» трапилася ціла драма. Діджей Валентин Матіюк, той, що Валік, отримав травму ноги. Лікарі чудово спрацювали і наклали йому гіпс. Але Валік не зважав на «діамантову» ногу, жартував із журналістами, і, що найголовніше, відіграв майже чотиригодинний концерт. Бо як без не нього?
Набитий по вінця клуб тупотів ногами, свистів, кричав: «Бумбокс, ми на колінах». Усі хотіли бачити своїх героїв. На екрані з’явився напис: «Бумбокс» — музика для мас». Після цього із запізненням на 40 хвилин першим на сцену вийшов Андрій Хливнюк. «Ми — українська група «Бумбокс», місто-герой Київ». А далі почалася хвиля хітів: «Ким ми були», «Хвилюватися немає причин», «Меломанія», «Настане той день», яку група вперше за дев’ять років виконала на сцені, «Засмага зійде», «Віддаю», «Вахтёрам», «Коля». І тут Андрій зупинився. «Низький уклін вам, що прийшли, що з інфляцією купили квитки, дякуємо, що ви з нами у цей день, коли у країні війна», — вокаліст пообіцяв, що це тільки початок програми і продовжив концерт піснею «Дурень». Наступну композицію «Шукай» на екрані супроводжувала карта України, по якій літав літак: «Вогні великих міст так схожі на рай. Манять і кличуть тебе і мене».
Коли прозвучали перші ноти пісні «Вона носила квіти у волоссі», клуб «вибухнув». Пік ейфорії настав, коли з’явився на весь екран синьо-жовтий прапор, а замість тризуба — емблема гурту. Патріотичний настрій панував ще під час кількох наступних пісень. «Іноді думаєш, навіщо ти писав цю пісню? Написав би іншу, сталося б усе інакше», — розмірковує вслух Хливнюк перед «Этим летом», де головний месидж пісні «все хотят целого, а не половины».
До ювілейного концерту «Бумбокс» готувався довго. І це було помітно у кожній дрібничці. Ось, наприклад, під час виконання пісні «Ты одна». Андрій доходить до строфи «Держаться за руки — это безплатно», далі переходить на продуману імпровізацію: «Україна єдина» і продовжує за текстом, ніби нічого не відбулося. Або ж під час пісні «Сандали», яка була написана в Ялті у 2009-му. Андрій співає: «Уходи, не волнуйся, я выживу». Та замість запитання до своєї коханої вокаліст учергове змінює текст: «Крым, мы увидимся снова!».
Дві пісні разом із «Бумбокс» відіграв Дмитро Шуров. І це означало, що концерт наближається до завершення. Після композиції «Наодинці» сам собі Андрюха з музикантами пішов зі сцени. Та в клубі ніхто не поспішав до виходу. Адже ще не прозвучала головна пісня «Бумбоксу» — «Поліна». «Продавщиця, яка в аеропорту продає бутерброди, завжди нас запитує: «О, привіт, хлопці! А де ваша Поліна?» Так ми зрозуміли, що ця пісня — наша візитка», — зізнався Хливнюк.
Вийшовши на біс, Андрій заспівав «Номер скрыт», культурно натякнувши, що «сказать хочу, все, устал — домой лечу я». Та на цьому він не поставив крапку. Була ще «Поліна», були «Дитина» і «Звезды не ездят в метро», яку «Бумбокс» присвятив Макаревичу, подякувавши за підтримку: «Є люди, які ризикують усім заради України. Це Андрій Макаревич. Ми пишаємося вами».
Після цього, остаточно захворівши на «Бумбокс», остання фаза, багатотисячний клуб плавно «поплив» у бік метро. По дорозі додому у кожного з поціновувавчів у голові крутилися 35 пісень, які музиканти виконали під час концерту. 10 років — немов перший раз. Хвилюватися немає причин, хлопці, живіть до ста. Бо як без вас?
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
