Майдан спотикання

Однією з перших заяв лідера «УДАРу» Віталія Кличка після обрання його мером стали слова про те, що майданiвцi на Хрещатику виконали свою місію, а тому мусять розходитися. «Київ має поступово повертатися до буденного життя і концентрувати свої зусилля в напрямі реформ, щоб вони відбулися якомога швидше», — проголосив він. А після цього ще кілька годин намагався переконати активістів, які облюбували центр Києва, у необхідності розійтися.

Як результат — у вівторок увечері кілька наметів активісти добровільно згорнули. Але на цьому все й закінчилося. Майданівці не мають наміру здавати свої позиції, мотивуючи це тим, що перезавантаження влади ще не відбулося. Прийшов час реформ і змін, а тому Майдан не може піти, поки не виконано жодну з його вимог: не покарано злочинців, не відбулася люстрація, не змінено систему влади, кажуть вони. «Ні новообраний Президент, ні Верховна Рада не можуть примусити нас звільнити Майдан, адже це не їхнє право. Не вони його збирали. На Майдан людей зібрало віче, тому тільки воно може їх розпустити», — стверджує сотник Львівської брами Антон Приходько.

Але справа не лише в тому. Нині на Майдані живе багато з тих, хто втік із гарячих точок на сході та півдні. Їм діватися просто нікуди. У Кримському наметі діє координаційний центр із розселення біженців, і люди звертаються в першу чергу сюди. «У нас тут іде серйозна робота, ми займаємося тим, чого влада не робить. Ми просто не маємо права звідси йти», — каже одна з активісток із Криму Гайде Різаєва.

Питання з тим, що робити з Майданом, і справді далеко не однозначне. «Якщо зазирнути в історію Майдану: спершу люди вийшли з рішучим протестом. Коли влада їх відмовлялася чути, вони взялися за битки й каміння як останній аргумент. Тільки от складається враження, що деяка верства тепер не може покласти ці битки назад, ввійшовши в раж, коли влада уже нібито готова до діалогу», — написала на сторінці «Фейсбуку» журналістка Олена Максименко, яка у вівторок стала свідком, як у підземному переході невідомий підірвав пакет («Дивом ніхто не постраждав»).

З іншого боку, контингент, який зараз живе на Майдані, докорінним чином відрізняється від людей, які були тут узимку. «Справжні вояки не чекають, поки війна прийде до них, а йдуть туди, де війна вже триває. Тому не сприймаю осіб, які ходять озброєні, в бронежилетах по Майдану і заявляють, що не залишать центральної площі Києва, бо війна може дійти і сюди», — переконаний і директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Своє бачення майбутнього Майдану вчора оприлюднили й активісти Автомайдану, Громадської ради Майдану та інших спільнот, що народилися тут. У своєму Маніфесті до влади вони закликали зберегти духу Майдану, сприяти розвитку та контролю за змінами в Україні. Члени майданівських спільнот закликають чиновників i політиків сісти за стіл переговорів і спільними зусиллями сприяти створенню на майдані Незалежності української святині.

Активісти пропонують облаштувати пішохідну зону в межах першої — четвертої барикад, побудувати меморiально-просвітницький комплекс для громадян, встановити екрани для телемостів iз регіонами, а з Будинку профспілок зробити Громадський центр. Результати архітектурного конкурсу реорганізації Майдану буде винесено на загальне обговорення, що й поставить крапку в питанні, яким бути майдану Незалежності.

Поки що ж зрозуміло лише одне: просто так звідси ніхто не піде. Треба домовлятися.