Другого не дано

Отож сталося: через три місяці після найжахливішого за всю 23-річну історію України кровопролиття в Києві, після втечі Віктора Януковича і зміни влади в державі відбулися позачергові президентські вибори. Вони легітимізували нашу революцію, ба, навіть більше: оскільки лідер перегонів набрав — згідно з даними екзит-полів та підрахунками ЦВК — більше 50% голосів — легітимність ця стала бездоганною.

Найкраща відповідь українців усім тим, хто не визнавав наші нові реалії — це багатогодинні черги на дільницях і готовність громадян юридично закріпити вибір, зроблений взимку 2013-2014 рр. (Депутат Олександр Бригинець написав на своїй сторінці у «Фейсбуці», що на одній iз київських дільниць голосування тривало аж до 00.30 — ніхто з виборців, що не встигли отримати бюлетень до восьмої вечора, не бажав розходитися, не виконавши громадянський обов’язок).

А скільки разів експерти й аналітики пророкували зрив виборів, причому з різних причин — від підступів одного з вірогідних аутсайдерів кампанії до військової агресії Кремля! На щастя, прогнози не збулися: Україна вистояла, перейшовши рубіж вікопомного дня й обравши собі Президента. І хоч у ЦВК підрахунок голосів іще триває, новим главою держави вже зараз можна вважати Петра Порошенка. Що ж до тих, хто програв, то ними в першу чергу є не Юлія Тимошенко (яка посіла друге місце) чи Олег Ляшко («бронзовий призер» перегонів) — найбільшим лузером цієї кампанії є Володимир Путін. З чим його усі від щирого серця й вітаємо...

Петро Порошенко: завдання на найближче майбутнє

Під час усіх попередніх кампаній були популярні журналістські рейди в глибокий штабний тил і спостереження за емоціями учасників президентських перегонів. Позавчора подібне також мало місце, проте подробиці побаченого вже не смакувалися так активно, як колись. По-перше, на це просто нема часу. По-друге, ми вже навчилися відрізняти головне від другорядного. А головним зараз є не те, як сумувала (або ні) в оточенні соратників Юлія Володимирівна, а те, що робитиме завтра й післязавтра Петро Олексійович.

«Вибори відбулися, і це головне, хоча їх намагалися зірвати, рвали країну для цього. Явка була висока, особливо в центрі і на заході. Це означає, що люди втомилися від тимчасовості влади: тимчасового Президента, в.о. міністрів, в тому числі й оборони. Що людям якомога швидше потрібен верховний головнокомандувач», — коментує політолог Вадим Карасьов. Він же визначає головні завдання для Порошенка: налагодити діалог зі східними регіонами, побудувати нову систему безпеки та нову правоохоронну систему, задіяти для стабілізації ситуації усі вектори, адже «ключі від кризи знаходяться не лише в Брюселі чи Вашингтоні, а й у Москві».

Сам Порошенко так окреслив програму максимум: втілити в життя норми угоди про Асоціацію України з Євросоюзом, подолати війну в країні, нормалізувати відносини з Росією. А ще — зламати хребет корупції. Свою першу поїздку в статусі Президента Порошенко здійснить на Донбас, що ж стосується парламентських виборів, то цього питання він торкнувся обтічно: мовляв, виборці про це просять. Відносно євроінтеграції все зрозуміло без зайвих слів, а щодо «подолання війни», то цей пункт Порошенко уточнив двома тезами. По-перше, він проти будь-яких перемовин iз терористами, а по-друге, АТО триватиме.

«Ми твердо впевнені, що в країні має бути наведений порядок, у країні має бути мир. Якщо хтось хоче прийти до влади на Донбасі, то будь ласка. Я не боюся ніяких референдумів. Більше того, як тільки люди зі зброєю будуть забрані, я готовий іти на будь-які референдуми. Але замість референдумів, може, ми вибори оголосимо і, може, ви, жителі Донбасу, оберете собі владу, яка буде вас, нарешті, представляти?» — наводить слова Порошенка УНІАН. Коментуючи казус Криму, Петро Порошенко пообіцяв задіяти для повернення півострова усі можливі юридичні важелі — аж до звернення до Міжнародного суду з прав людини у Страсбурзі. «По Криму ситуація дуже чітка: Крим був, є і буде українським. І немає аргументів визнати його анексію», — додав Порошенко, сказавши також, що «говорити про стабільність без Росії неможливо».

Фактор Росії та проблема парламентських виборів

У Росії, яка відзначила українські вибори відведенням військ від наших кордонів, Порошенка почули й здатність поводитися цивілізовано (якщо таке взагалі можливо) буцімто продемонстрували. Але Росія не була б Росією, якби й тут не висунула ультиматум. «Ми чуємо те, що каже Петро Порошенко щодо зв’язків із Російською Федерацією — він називає ці відносини найважливішими. Ми готові до діалогу з представниками Києва, готові до діалогу з Петром Порошенком. Готові співпрацювати й з ЄС та США у тому, що стосується сприяння в реалізації «дорожньої карти». Але що стосується відносин з Україною, то щоб тут був потрібен посередник — у цьому я сумніваюся», — заявив міністр іноземних справ Росії Сергій Лавров.

Що й казати, в історії України ще не було Президента, котрому дісталася б країна з таким набором проблем, які ми маємо зараз. Петро Порошенко ще не встиг присягнути на Пересопницьому Євангелії, а його вже критикують — й за фразу стосовно Росії зокрема. Проте не скажи він про діалог iз РФ — й за це йому дісталося б також. «Цього року ми вибирали Президента не для того, аби носити його на руках по Майдану, а для того, щоб копати його повсякчас», — пишуть користувачі «Фейсбука». Ще однією причиною для копняків можуть стати дострокові парламентські вибори: де-факто Порошенко їх пообіцяв, та чи знайде він підстави провести їх де-юре?

Можливо, реальність вирішення цього питання навіть перевищує обіцянку Порошенка покласти край війні. Аналітики справедливо зазначають, що наразі його рейтинг досяг піку, й будь-яка помилка новообраного Президента відмінусовуватиме його популярність. Між iншим, питання парламентських виборів належить до тих, які вирішити не так просто. Згідно з чинною Конституцією, є лише дві підстави для перезавантаження парламенту: неспроможність депутатів зібратися на засідання протягом 30 днів або їхня ж неспроможність сформувати коаліцію.

Коаліція наразі сформована (саме вона наприкінці лютого й дала змогу сформувати новий Кабмін та затвердити його на засіданні ВР). Щоправда, парламентська більшість може будь-якої миті розпастися. «Якщо підконтрольний Порошенку «УДАР» виходить iз коаліції — тоді, до побачення», — коментує для «УМ» директор Інституту моделювання ситуацій Віталій Бала. Можна, щоправда, піти й іншим шляхом: натиснути на депутатів, аби ті навмисно зривали засідання протягом місяця й тим самим дали Президенту карт-бланш на проголошення парламентських перегонів. Інша річ, чи має Петро Порошенко у своєму розпорядженні достатню кількість депутатів, аби ті дослухались до подібного хитрого плану? — риторично запитує політтехнолог Денис Богуш.

Розраховувати ж на самосвідомість народних обранців, які власною рукою припинять свої повноваження, не доводиться, — вступає в дискусію політолог Олексій Гарань. Якщо проаналізувати теперішній склад парламенту, то там не багато знайдеться депутатів, які прагнули б повторних виборів. Їх не захочуть передусім мажоритарники, котрі вклали у попередню кампанію не один мільйон доларів й ще не встигли їх «відбити». Їх не захочуть й ті «списочники», чия партія наступного разу навряд чи перетне 5-відсотковий виборчий бар’єр.

Останнє може стосуватися Компартії та ВО «Свобода», чий лідер показав 25 травня надто скромний результат. Словом, якщо відкинути фактор добровільності, то «я не бачу юридичного механізму для проведення парламентських виборів», — підсумовує розмову з «УМ» Денис Богуш. А Олексій Гарань стверджує: більш оптимального варіанта, ніж розвал коаліції, для проголошення виборів до Ради наразі не існує. Розвал же може бути природним або штучним — крапку в цьому питанні буде поставлено вже найближчим часом. Та як не крути, а рішення про парламентські вибори буде більш політичним, аніж юридичним, погоджуються експерти.

Тимошенко: реванш на виборах до парламенту?

Друге місце Юлії Тимошенко на цих президентських виборах несподіванкою не стало. Про несподіванки скажемо нижче. Втім Юлії Володимирівні не позаздриш: для людини з її амбіціями вдруге за останні чотири роки програти президентські вибори означає отримати нищiвний удар. Утім Олексій Гарань вважає, що втрачено далеко не все. «Те, що політики програють вибори, є нормальним. Якщо, звісно, перемога конкурента не означає твого фізичного знищення. І це аж ніяк не завершення політичної кар’єри. Згадаймо, як у 1965-му Франсуа Міттеран програв вибори Шарлю де Голлю, ставши президентом Франції лише у 1981-му. Або візьмемо для прикладу Ден Сяопіна, котрого не раз направляли на виховні роботи, що не завадило йому згодом стати лідером Китаю. Тимошенко не раз говорила, що піде в опозицію, якщо програє вибори, — подивимося, яку позицію вона займатиме зараз», — говорить він.

Політичні оглядачі погоджуються з тим, що на наступних парламентських виборах Тимошенко ще може відродитися, як Фенікс з попелу. Тим паче що у «Батьківщини» є розгалужена мережа регіональних представництв та штабів, а у Порошенка та його партії «Солідарність» такої мережі нема. На цьому наголошує Денис Богуш, згадуючи принагідно плани Порошенка гарантувати Юлії Влодимирівни прем’єрську посаду (але в тому випадку, якщо остання погодилася б зняти свою кандидатуру ще до першого туру). Хай там як, а намір Порошенка залучити ЮВТ до своєї команди може бути в силі, припускає Богуш (в цьому з ним, до речі, погоджується й Гарань). Щоправда, на крісло очільника уряду Тимошенко може більше не розраховувати — Порошенко заявив про бажання й надалі бачити в ньому Арсенія Яценюка.

Очевидці свідчать, що звістку про перемогу Порошенка за даними екзитполів лідерка «Батьківщини» зустріла досить гідно. Принаймнi розпач зразка 2010-го продемонстрований не був. Прес-конференцію по підсумках виборів Тимошенко проводити не стала — виступила із заявою на брифінгу. ЮВТ заявила, що визнає результати виборів і що «Президент, якого оберуть на цих виборах, має всі інструменти влади, щоб невідкладно зупинити війну». Імені Петра Прошенка вона, щоправда, під час усієї промови так жодного разу й не назвала...

А ТИМ ЧАСОМ...

Несподіванкою виборів-2014 стало третє місце Олега Ляшка (8,1%). Більшість соцопитувань відводило «бронзу» Сергію Тігіпку. «Шкода, що значна частина українців купилася на дешевий популізм. Ляшко фактично став «тушкою» після того, як Янукович прийшов до влади. Але його пускали на всі ефіри, й це вiдіграло свою роль», — відзначає Олексій Гарань. Позитивний вплив присутності Ляшка у телепросторі відзначає й Денис Богуш. Утім дехто вважає, що тут дався взнаки й мілітарі-стиль Ляшка, який позував в одностроях та обіцяв захищати країну. Проте подібна теза не спрацювала щодо лідера «Правого сектору» Дмитра Яроша. Він та його товариш по праворадикальному табору Олег Тягнибок, згідно з даними Національного екзит-полу, набрали трохи більше одного відсотка голосів. «Роль «Правого сектору» під час подій на Майдані була вельми перебільшена, низький результат є закономірним», — вважає Олексій Гарань. Що ж до інших учасників «призової п’ятірки», то четверте місце посів Анатолій Гриценко (6,3%), а п’яте — у Сергія Тігіпка (4,8%).