Від претендентів на Україну тільки те й робимо, що відбиваємось. Часто це робимо під просторікування про якесь там слов’янське братство. Брати-слов’яни з-за західного кордону свого часу аж дуже попили української крові. Зараз вони з нами? Добре, дякуємо. А що вже попили цієї крові північно-східні брати-слов’яни, які ще й віри православної, а що вже розігрався в них апетит зараз! Послав Бог сусідів! Згадується у великого Тараса: «…Богдане, сучий сину, занапастив єси вбогу, бідну Україну». Кращі люди, цвіт нації, лежать кістками від Сандормоха до Магадана у мерзлоті. Еліту нашу згубили або приручили. Критичної маси патріотів не вистачає. Розтерзані між імперіями українці непогано навчились пристосовуватись, продавати один одного, поклони на всі боки бити.
На тлі великих і сильних ведмедів та вовків знахабніли і кози. Разом узятим Румунії й Угорщині смішно було б навіть мірятись потугою з Україною. Було б. А зараз-от, як відомо, лідери угорської партії «Йоббік» на повному серйозі зазіхають на наше Закарпаття. Румунія відкрито клацає зубами на Буковину. Угорці і румуни, слід зауважити, ще не відповіли нам, що вони робили в сорокових роках на Дону чи в Одесі…
«Народ наш, мов дитя сліпе із роду. Ніколи світу правди не видав. За ворогів своїх іде в огонь і в воду. Катам своїх поводирів віддав», — це вже велика наша Леся Українка. І теж надзвичайно справедливо і злободенно. Чужинці, диверсанти, іноземні розвідслужби — беззаперечно, але й етнічно чисті українці бігають із російськими прапорами по Донбасу. Всі телеекрани обійшли кадри, на яких усередині нашої Дніпропетровської облдержадміністрації формували взимку так званих «тітушок». Живу за пару сотень метрів від цієї будови. Привозили бюджетників з усієї області, автобуси стояли і біля мого двору. Огорнутий димом своєї цигарки, один такий «інтелектуал» говорив, що він тут «протів бєндєров», а пояснити, що це за «бєндєри», так і не спромігся.
В одній зі служб мого дуже пишного навчального закладу працює суто україномовна жінка, то колега на неї каже «ето бєндєрка».
Чому так ганебно була провалена ідеологічна робота у вже незалежній Україні? Де були наші ідеологи? Сподівалися, що воно саме якось визріє? Не визріває, дуже запущене було. Чому на третьому десятку років нашої незалежності наш нещасний затюканий люд не знає, що Степан Андрійович Бандера — наш національний герой? Важко навіть уявити, щоб поляки так невдячно ставились до свого Костюшка, угорці — до свого Кошута, італійці — до свого Гаррібальді. Якщо того ж італійця назвати гаррібальдійцем, то він, мабуть, гордо розправить плечі. Що людям розповіли за чверть століття про героїв УПА? Та стенди із фотографіями цих героїв відіграли б свою роль у патріотичному вихованні наших багато в чому нещасних «трудящіхся». Мені довелось-таки в одному виданні побачити фото групи цих звитяжців на лісовій галявині. Які світлі обличчя у людей! Син Берії Серго кілька років тому наводив у телеінтерв’ю слова батька, який удома йому казав: «Що ж ти хочеш, люди воюють за свою незалежність». Майстерно гад робив свою чорну справу, але ж визнавав. Пояснювати треба людям. Не за те ж полягли тисячі справжніх героїв, щоб із прапорами агресора по Україні, нехай і Східній та Південній, бігали й етнічні українці.
Нинішня Російська імперія агонізує, щось намагається гебіст Путін, але до Сталіна йому все одно не дотягнутись… А втримати своїми 143 мільйонами людей свої ж 17 млн. кв. км не вийде, той-таки Китай (1 млрд. 300 млн. людей на 9 млн. кв. км) ще в часи Союзу претендував на 1,5 млн. кв. км (дві з половиною України).
М. Горбатов
Дніпропетровськ