Польські зірки українського «Всесвіту»

Загалом і раніше «польська література неодноразово була гостем на сторінках видатного журналу», констатує у вступній статті цього номера директор Польського Інституту в Києві Ярослав Годун. Читачі зі стажем підтвердять, що саме на шпальтах «Всесвіту» знаходили найбільше польських класиків, від старших — Міцкевича, Кохановського, Словацького, Сенкевича, до молодших — Шимборську, Мілоша, Ружевича, Лема. Але цей номер особливий, «найпольськіший», бо всі 300 сторінок його дихають Польщею. І не лише тоді, коли читаємо тут, скажімо, поезію Ґалчинського, Броневського, Фіцовського або прозу Мрожека, Сапковського, Пільха, а й статті знаних українських літераторів: Андруховича, Пахльовської, Рябчука.

Багатолітній головний редактор журналу Олег Микитенко нагадав про історію творення його спеціальних номерів, які, виявляється, виходили ще перед Другою світовою. Не зайве знати, що журнал засновано 1925 року, а серед перших редакторів — Микола Хвильовий, Василь Еллан-Блакитний та Олександр Довженко. Відтоді часопис надрукував тисячі романів, поезій, п’єс та есеїв авторів зі 150 країн світу в перекладах з 84-х мов.

На презентації відомі літератори, перекладачі, співтворці спеціального випуску — Вадим Скуратівський, Теодозія Зарівна, Ігор Пізнюк, Станіслав Шевченко, Наталія Сидяченко, Наталя Лисенко, теперішній головний редактор «Всесвіту» Дмитро Дроздовський та інші згадували, що за недоброї пам’яті радянських часів чимало книжок західних авторів вони читали саме польською, бо в Україні їх просто не видавали. А відтак саме Польща — «вікно в Європу» для українців. Перефразовуючи відомі слова американського астронавта, сказані на Місяці, заступник головного редактора «Літературної України» поет Станіслав Бондаренко зазначив, що «цей невеличкий крок окремого журналу є одночасно великим кроком української культури до Європи й світу — через Польщу, звичайно». І розповів про свої зустрічі-інтерв’ю з видатними поляками — поетом Тадеушем Ружевичем, президентом Алєксандром Кваснєвським, співачкою Марилею Родович, а також про те, як йому у серпні 1997 року «не дав померти в Парижі найкращий Папа Римський» Іван Павло Другий (той епізод дивовижного зцілення описано в поемі-кліпі Бондаренка «Нічна розмова з Європою», яку щойно видано в Парижі французькою, а також перекладено й польською).

Згадували й давні епізоди, пов’язані з Адамом Міцкевичем, який протягом 1840—1843 років читав у Парижі лекції з історії слов’янських літератур, зокрема й української; наголошували на потребі «сучасних Міцкевичів-пропагандистів». Нині ж таким промоутером українських перекладів виступив Польський Інститут у Києві, за підтримки якого і вийшло спеціальне число «Всесвіту» (2014, №1-2).