Кафкіанський гамбіт: від Краснагоракаї до Пашковського?
Схоже, Ласло Краснагоркаї — це угорський Франц Кафка. Назва роману «Меланхолія опору» (К.: Комора, 2025) цілком могла би бути підзаголовком до «Процесу». >>
Фестиваль «Співаймо разом» цього травня відбудеться вдванадцяте. Найпершого разу проходив він як районний, і приїхали до Тернів на Недригайлівщині сім колективів. Пізніше приймало свято й до тридцяти хорів сільських шкіл. Саме така його собливість — учасниками фестивалю є винятково сільські дитячі колективи.
«Я сам із села, — пояснює уродженець Тернів народний артист України й СРСР, професор Національної музичної академії, лауреат Національної премії імені Т. Г. Шевченка та лауреат Державної премії Грузії Анатолій Мокренко, ініціатор і засновник фестивалю, а також незмінний голова журі. — Буваю тут і знаю, як гине село. Он у Тернах від цукрового заводу лише труба залишилася, вже не відродиться підприємство. Стояв запустілим і Будинок культури колишнього заводу. А з 2002 року, коли ми розпочали фестиваль, і Будинок культури ожив, і село оживає у дні свята. Дуже тішить, що вдалося організувати такий конкурс. Бо дітьми зараз не дуже займаються, особливо сільськими...»
Коли фестиваль підтримали на обласному рівні й він здобув відповідний статус, пану Анатолію пропонували перенести його до Сум. Але він не погодився: в обласному центрі й так досить заходів. А для села це — мов джерельце життєвої наснаги.
До доброї справи тягнуться добрі люди. Разом із Анатолієм Мокренком взявся до організації заходу тепер його постійний меценат, теж тернівчанин, а нині — член Сумського земляцтва у Києві Сергій Осиковий. Цього року він традиційно їде до рідного села і всіх на фестиваль запрошує.
Певною мірою збуваються побоювання Анатолія Мокренка, який розумів, що у важкій політичній ситуації не всі батьки зважаться відпускати дітей на конкурс — Терни лише за тридцять кілометрів від кордону з Росією. «Так, приїде менше колективів, — розповідає «УМ» Сергій Осиковий, — але це не скасовує свята. Звичайно, бувало, що й тисяча дітей приїздила на фестиваль. Тепер буде хай п’ятсот, але хіба то мало?»
Про нагороди та сюрпризи, з цим пов’язані, пан Сергій наперед казати не схотів: аби не наврочити. Проте сподівається, що діти будуть задоволені.
Минулими роками переможці їздили на море чи нагороджувалися мандрівками до Києва, до Львова. Діти варті того. «Якщо хочете побачити щастя, — подивіться в очі дитини, яка співає, — каже Анатолій Мокренко. — Діти знайшли у фестивалі джерело творчості. А творчість має однакову природу в будь-якій справі. Якщо дитина навчиться творити, вона проявлятиме це повсюди». Мабуть, у цьому теж великий сенс фестивалю. До речі, подібних в Україні довго не було. Два роки тому з’явилися поки єдині наступники «Співаймо разом» — фестиваль у Запорізькій області «Співучий степ», ініційований тамтешньою «Просвітою». Що ж до пропозицій Анатолія Мокренка до Мінкультури, аби зробити таке всеукраїнське свято, відповідей не надходило. Та все одно — «Співаймо разом»!
Схоже, Ласло Краснагоркаї — це угорський Франц Кафка. Назва роману «Меланхолія опору» (К.: Комора, 2025) цілком могла би бути підзаголовком до «Процесу». >>
Нову літературну премію "Григір" за найкращу книжку короткої прози заснували в Україні - відзнаку присвятили Григору Тютюннику. >>
Сьогодні, 11 березня, виповнюється 138 років від дня народження Василя Чечвянського (справжнє прізвище — Губенко) — українського письменника-гумориста і сатирика, одного з митців трагічного покоління Розстріляного Відродження. >>
Як один із експертів «Книжки року», у своєму власному рейтингу поставив «Рекламу Аведона» (К.: ArtHuss, 2025) на перше місце. >>
Унікальний макет Маріуполя представили на виставці «МУІ — Маріуполь Українська Ідентичність» у Львові. >>
У Лондоні відбулося інавгураційне засідання Українсько-британської комісії з питань культури відповідно до положень Угоди та Декларації про сторічне партнерство між Україною і Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, підписаних у 2025 році. >>