Не є таємницею, що українська політика насамперед має чоловіче обличчя. Причому середній вік більшості з тих, хто сьогодні перебуває біля чиновного та політичного керма, — приблизно 50 років. Назагал відомо, що кількісне представництво жінок і чоловіків серед держслужбовців відрізняється не набагато — жінок на 16,6 відсотка менше, ніж чоловіків. Однак частка жінок зростає лише зі зниженнями рівня влади. Зокрема, згідно з дослідженнями, серед державних службовців Адміністрації Президента, апарату Верхової Ради, секретаріату Кабміну, які нібито декларують принципи гендерного балансу, співвідношення жінок та чоловіків становить приблизно 1:3 не на користь «слабкої статі».
Аналіз керівного складу міністерств і відомств демонструє достатню віддаленість нинішнього уряду, попри декларації, від дотримання бодай якогось гендерного балансу. Приблизно 92 відсотки керівників є чоловіками. У складі Кабінету Міністрів сьогодні представлена лише одна жінка, Валентина Довженко, та й та очолює своєрідне «жіноче міністерство» — у справах сім'ї та молоді. У Міністерстві аграрної політики серед семи заступників міністра немає жодної жінки, у МВС — серед одинадцяти, тотожна ситуація спостерігається у Міністерстві охорони навколишнього середовища... Жодна «дочка Єви» не очолює в Україні обласну держадміністрацію, а їх у нас 24, крім столичної та Севастопольської.
Проте чи інтерпретують такі дані і в суспільстві, й у владі як соціальну проблему? Чергову відповідь на це питання дає й президентська кампанія 2004 року. Порівняймо хоча б програми основних кандидатів у президенти.
Рівність — лише в контексті «кухні та родини»?
Передвиборча кампанія тільки підтверджує тезу відносно переважання чоловічих рис у вітчизняних політичних реаліях. Зокрема, серед рекордної кількості кандидатів у президенти, зареєстрованих ЦВК, за найвищу в державі посаду змагатиметься лише одна жінка — лідер ПСПУ Наталія Вітренко. Більшість із кандидатів уже відзначили своє 50-річчя. «Претенденти на папаху» не зараховують молодіжні та гендерні питання до своїх стратегічних пріоритетів, значною мірою демонструюючи їх вторинність. І це відбувається, незважаючи на те, що в Україні понад 50 відсотків трудівників — жінки, а статистика демонструє традиційну дискримінацію в оплаті праці між жінками та чоловіками.
При цьому варто зауважити, що де-юре ситуація відрізняється від повсякденних реалій. Конституція і вітчизняне законодавство загалом забороняють дискримінацію за статевими ознаками. У статті 24 Конституції України наголошено на принципах рівності прав жінки й чоловіка, що забезпечується «наданням жінкам рівних із чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям». Стаття 2 Кодексу законів про працю гарантує свободу від усіх форм дискримінації, в тому числі й за ознакою статі. Але, згідно з дослідженням міжнародної організації Human Rights Watch «Праця жінок: дискримінація по відношенню до жінок на українському ринку праці» (2003), насправді існує вражаючий дисбаланс. Зокрема, проаналізувавши пропозиції щодо трудових вакансій на вітчизняному ринку праці, автори прийшли до висновку: як «державні установи, так і приватні структури зазвичай надають у своїх оголошеннях про наявні вакансії перевагу чоловікам перед жінками», а «ринок праці в Україні відображає вкрай застарілі стереотипні уявлення про можливості жінок».
У політиці та суспільстві гендерні питання здебільшого трактуються крізь призму материнства та забезпечення прав дітей, а проблеми, які можна ідентифікувати у сфері молодіжної проблематики, у кращому випадку визначають питаннями кредитування житла для молодих родин, права на освіту та подолання молодіжного безробіття, в гіршому — звичайними лозунгами.
Жінка для жінок, або Самоповторення Наталі Вітренко
Найбільше артикулювала у своїй програмі питання жінок, дітей та молоді єдина жінка з мандатом кандидата — Наталя Вітренко (до речі, вона єдина представниця «слабкої статі» не лише в цій кампанії, а за всю історію президентських виборів в Україні). Один із розділів програми лідерки ПСПУ так і називається — «Материнство та дитинство». За її президентства, як випливає з передвиборчих обіцянок, «буде захищеним материнство та дитинство, зростання народжуваності, заохочення багатодітності», також «буде введено житлові кредити для молодих родин (списання боргів за кредит у залежності від кількості дітей)». Висуванка Прогресивної соціалістичної партії також планує здійснити заходи з «ліквідації дитячої безпритульності, створення родинних будинків, поновлення безкоштовних оздоровчих закладів для дітей та юнацтва». Вона також не забуває про забезпечення політичних прав жіноцтва — «жінки мають зайняти 50 відсотків місць у всіх структурах влади».
Утім ідентичну програму Наталія Михайлівна вже використовувала під час попередньої президентської кампанії 1999 року — слово до слова. Кандидатка від ПСПУ пропонувала «захистити материнство і дитинство. Запровадити політику щодо стимулювання зростання народжуваності, заохочування багатодітності. Ввести житлові пільги для молодих сімей (списання боргів за кредити в залежності від кількості дітей). Ліквідувати дитячу безпритульність, створити сімейні будинки». Самоповтор явно свідчить як про загальну «якість» програм, їх статус, так і про зусилля, що витрачені на написання декларацій.
Традиціоналізм основних кандидатів і майже нічого — у лівих
Кандидат у президенти Віктор Янукович підходить до жіночих та молодіжних питань більш ніж традиційно. Щодо перших, можна спостерігати ототожнення «жінки та родини» без зайвих модерних гендерних візерунків. Кандидат від влади закликає: «зміцнимо сім'ю, забезпечимо реалізацію прав жінок в ycix сферах суспільного життя». Судячи з виділення тез про «oпікy жінки-матері, охорону здоров'я та надання середньої освіти кожній дитині, задоволення потреб у жіночих консультаціях, пологових будинках, дитячих поліклініках i садках», у цьому випадку основна функція жінки зводиться до питань репродуктивних.
Щодо молоді, тут також усе більш-менш стандартно, як у всіх: «надання державної підтримки молодим сім'ям у спорудженні та придбанні житла» та забезпечення рівних можливостей для «здобуття молоддю якісної освіти та подальше підвищення стипендій». Крім того, перефразовані слова з відомої радянської пісні у виконанні обіцяльника Януковича звучать так: «Дамо широку дорогу молоді для служіння народові». Яким чином лідер Партії регіонів відкриє «дорогу для молоді», не зазначено.
Значною мірою традиційним у питаннях жіноцтва та дітей є і Віктор Ющенко. Гендерні питання в його передвиборчій програмі зафіксовано у 6-му розділі з 10: «Захистити цінність сім'ї, повагу до батьків і права дітей». Основний лейтмотив відповідної проблематики, якщо судити з тез програми, — «жінка — мати». Зокрема, Ющенко пропонує «збільшити мінімум у 10 разів грошову допомогу матері при народженні дитини», в той час як «відмова матері від професійної діяльності на користь виховання дитини має знайти належне визнання у суспільстві». (Справді, Україна не тільки не Росія, а й не Франція, де існували програми з допомоги працюючим жінкам, які мають дітей, створювали належні умови для поєднання професійної діяльності та турботи про дітей.) Віктор Ющенко також обіцяє «гарантувати якісну і безкоштовну медичну допомогу жінкам при народженні дитини» та «надавати державну підтримку тим, хто виховує дітей або доглядає людей похилого віку». Також головний опозиційний кандидат пропонує «відновити мережу державних і комунальних дитячих садків і ясел, насамперед — на селі».
Щодо молоді, то в цій царині увагу приділено такій категорії молоді, як сільська. Пропонуються кредити для будівництва або купівлі житла «як у місті, так і на селі», сільська молодь «матиме змогу реалізувати свої здібності і не покидатиме села».
Програма кандидата від Компартії Петра Симоненка щодо гендерних та молодіжних питань є чи не найлаконічнішою. Якщо під час перегонів 1999 року він обіцяв «створити необхідні умови для позитивної самореалізації молоді, зміцнення сім'ї, державної підтримки материнства і дитинства», то на нинішніх виборах у царині гендеру лідер КПУ не обіцяє вже нічого. Крім заклику до жінок як певної категорії громадян (судячи з перерахування їх поруч із військовослужбовцями та співробітниками правоохоронних органів) щодо об'єднання зусиль у справі вирішення складних завдань загального «відродження», що є можливим «лише за утвердження в країні справді народної влади». В царині розв'язання молодіжних проблем Петро Миколайович обіцяє «гарантувати першочергове надання молоді робочих місць» та «розробити і здійснити програму розширеного будівництва соціального житла та забезпечення ним населення, зокрема молодих сімей, безкоштовно або за доступними цінами».
Олександр Мороз виступає «за державні довгострокові кредити під будівництво для всіх молодих сімей». До сфери «жіночих» питань взаємин відповідні програмні пропозиції лідера Соцпартії не дійшли.
Невтішний висновок
Отже, крім стандартних пропозицій та тез, які переходять з програми до програми, у сфері забезпечення гендерної рівності, розв'язання складних молодіжних питань, кандидати у своїх програмах не пропонують майже нічого — ані виборчих квот, ані соціальних програм для жінок, які працюють, заходів із подолання жіночого та молодіжного безробіття. Схоже, що зменшення ролі гендерних стереотипів є справою майбутнього. Утім у цивілізованих суспільствах про це турбуються вже зараз. І не лише з нагоди 8 березня.
Юлія ТИЩЕНКО,
експерт УНЦПД.
Матерiал пiдготовлено в рамках проекту «Органiзацiї громадського суспiльства на шляху до вiдкритостi iнформацiї: спiльна стратегiя».