Жіноча гідність

14.05.2014
Жіноча гідність

Не кожна жінка одважиться винести на люди свої проблеми. Але терпіння теж не буває безмежним.

«Чоловік останнім часом мене просто зненавидів. Почав бити, кидатися на мене і дитину з ножем та знущатися морально. Після чергового скандалу він приносить квіти, просить пробачення, каже, що це більше не повториться. Я завжди йому пробачаю, даю шанс усе виправити. Це не допомагає, а насильство стає ще жорстокішим. Як бути в такій ситуації? Допоможіть знайти вихід». Такі звернення до психологів чи на гарячу лінію відповідних служб від жінок, які потерпають від домашнього насильства, — далеко не рідкість. І якщо раніше жінки воліли не виносити сміття з хати, то останнім часом вони все частіше починають боротися за власну гідність.

Насильство в родині — проблема, на перший погляд, не помітна, однак досить серйозна. За даними ООН, кожна друга жінка у нашій державі стикалася з такими проблемами. Прояви неповаги до представниць слабкої статі мають низку причин: нестача грошей, безробіття, пияцтво чи ревнощі. «Багато жінок приховують правду про те, що з ними сталося, аргументуючи тим, що у них сім’я, діти, — розповідає психолог Наталія Носаль. — Але вони просто втішають себе, що подібне більше не повториться. Це велика помилка, адже коли чоловік підняв руку на жінку вперше, то в більшості випадків це стається і вдруге, і втретє. Тому представниці слабкої статі не повинні сидіти склавши руки, а робити все можливе, щоб захистити власні права».

А захистити їх законним чином не так i легко. Психологічне, сексуальне, фізичне насильство над жінкою — один зi складників українських реалій, однак відстояти правду не так просто. За даними Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна», щороку до правоохоронних органів України надходить більше 150 тисяч дзвінків щодо насильства над жінками. І лише 30 % заяв потрапляють до суду, а обвинувачувальних вироків виноситься ще менше. За 9 місяців 2013 року працівники національної «гарячої лінії» отримали 225 скарг про бездіяльність міліції та органів місцевої влади з приводу домашнього насильства. «Різниця між зареєстрованими справами і тими, що доходять до суду, складає лише чверть. Це означає, що немає належного розслідування справ, немає необхідної доказової бази, немає роботи з потерпілими. Тому можна говорити, що проблема насильства над жінками є і в суспільстві, і в реагуванні з боку правоохоронних органів», — зазначає Катерина Левченко, президент центру «Ла Страда-Україна».

На думку спеціалістів, в Україні спеціалізованих окремих закладів для жінок-жертв насильства катастрофічно мало. «Потерпілі можуть отримувати притулок і допомогу в Центрах соціально-психологічної допомоги для людей у складних життєвих обставинах. Але навіть такі заклади відсутні у п’яти регіонах нашої країни. Це Вінницька, Полтавська, Харківська, Черкаська та Херсонська області», — розповідає директор департаменту комунікацій «Ла Страда-Україна» Ліза Рай. В Україні налічується 33 центри допомоги жінкам, у яких потерпілі отримують притулок, психологічну чи юридичну підтримку. Але, за стандартами Ради Європи, у нашій державі має бути більше півтисячі таких закладів.

У столиці, до прикладу, діє Київський міський центр роботи з жінками, Центр у справах сім’ї та жінок Деснянського району міста Києва, Київський міський центр сім’ї «Родинний дім», які спеціалізуються на проблемах насильства в сім’ї. «З кожним роком людей стає все більше — вони почали довіряти державним органам, шукати шляхи вирішення проблем», — каже директор Центру у справах сім’ї та жінок Деснянського району міста Києва Наталія Грищенко. За тиждень Центр приймає близько 50 осіб, з яких 30 — жертви насилля. По кваліфіковану допомогу звертаються жінки різного віку та соціального статусу. При Центрі функціонують денні стаціонари: консультації з юристами, курси реабілітації з психологами та соціальними робітниками, притулок для жінок-жертв домашнього насильства. «У 50% жінок, які отримали допомогу, змінюється світогляд, погляди на своє колишнє життя», — зазначає Наталія Грищенко.

У межах плану дій Ради Європи в Україні з кінця 2013 року впроваджується проект щодо запобігання насильству над жінками. 1 серпня 2014 року має вступити в дію так звана Стамбульська конвенція, ратифікована 10 державами-членами ЄС. Вона включає захист особливо вразливих категорій — жінок-мігрантів та дітей; передбачає проведення інформаційних та освітніх кампаній; включення гендерної рівності в навчальні програми та професійну підготовку фахівців. Конвенція вимагає від держав-учасниць ведення статистики всіх злочинів сексуального насильства за статтю, проведення досліджень для надання оцінки цьому явищу; забезпечення ефективного розслідування усіх справ; створення спеціальних центрів, які надаватимуть психологічну, медичну, соціальну та інші види допомоги постраждалим. Для України, де за останні два місяці лише з Криму виїхало близько чотирьох тисяч корінних жителів, а схід охоплений хвилею агресії, ці питання досить актуальні. Цього року ратифікувати Стамбульську конвенцію має й наша держава, однак для цього потрібно привести національне законодавство у відповідність до міжнародних норм практики з подолання насильства щодо жінок.

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>