«Калиновий рай» у кожне село

Село Вовків розташоване за 20 хвилин їзди від Львова. Минаючи сусідні села, подорожньому добре помітно, що наближеність до обласного центру зробило життя їх мешканців урбаністичним: великі гарні будинки, громадський транспорт до обласного центру; а ось оброблених присадибних ділянок тут не побачиш, як і домашньої худоби. Проте через кілька кілометрів опиняєшся у «володіннях» Вовківської сільської ради. Вона об’єднує аж шість невеличких сіл із загальною чисельністю населення всього тисячу осіб. А одне з сіл — Грабник — має лише 18 мешканців і вважається найменшим селом в області. Як повелося по всій Україні, грошей від держави на розвиток села не дочекаєшся. Місцевих меценатів теж не попросиш, бо серед членів громади немає жодного підприємця. Здавалося б, доля місцевості — потроху занепадати. Але громада знайшла вихід — дрібні гранти на розвиток села.

Калинова традиція

Усе почалося зі співпраці з Західноукраїнським ресурсним центром, який шукав активні сільські громади. Також центр допоміг селянам створити громадську організацію «Калиновий рай», куди де-факто входить уся сільська громада, і з 2007 року селяни успішно реалізовують своїми руками корисні проекти. Створення зупинки, ремонт паркана церкви та даху клубу, розвиток зеленого туризму, тренінги по екогосподарству і ще багато іншого вже вдалося реалізувати в маленькому селі.

Кущі калини тут можна побачити на кожному обійсті. «Я не знаю, чому і коли точно почалася традиція висадки калини, — розповідає сільський голова Юрій Проць. — Якось уже так повелося, що калина мусить бути на подвір’ї».

Символічний кущ селяни висаджують і тоді, коли в родині стається поповнення. Особливе значення калини в селі покладене в основу назви вже згаданої громадської організації «Калиновий рай».

«У 2007 році ми дізналися про гранти, які можна виграти для свого села, — продовжує сільський голова. — Для того, аби громада могла ними скористатися, було створено громадську організацію. І за той час нам вдалося вже багато зробити».

Почалося все з того, що у Вовкові організували вивіз сміття. Така звична для великого міста послуга видається життєво необхідною, але селянам доводиться самим давати раду відходам. Ще кілька років тому українське законодавство дозволяло локальне сміттєзвалище на території сільської ради. Саме тоді в селі організували власне маленьке сміттєзвалище в одному з урочищ. Раз на тиждень чи два по селу їздила фіра, куди мешканці складали мішки зі сміттям. Кожен мішок мав печатку, і забирали лише ті мішки, на яких вони були. Послуга коштувала символічно — гривня чи дві.

Тоді організувати всю систему допомогли гроші з канадського гранту, проте вона довго не пропрацювала, адже закон змінився і «заборонив» складати тверді побутові відходи на території сільської ради. Сміттєзвалище довелося прибрати і вивезти все на спеціально відведене місце, а про послугу забути. Проте селяни оцінили зручність, і тепер сільський голова обіцяє, що вже незабаром у селі встановлять баки та вивозитимуть сміття регулярно, адже сільська рада вже підписала відповідний договір iз відповідною фірмою.

Зупинку робили всім селом

Наступним проектом стало облаштування зупинки громадського транспорту в селі. За словами сільського голови, до цієї роботи долучилася чи не вся сільська молодь. За грантові кілька сотень євро купили потрібні будівельні матеріали, а всю роботу виконали самі.

Відтоді місцева молодь — активний помічник у всіх справах на користь громади. А ще у Вовкові створили власну футбольну команду. І хоча, за словами сільського голови і колишнього тренера, особливими успіхами чи нагородами команда похизуватися не може, хлопці задіяні, батьки задоволені, а громада у вихідні приходить подивитися на матчі.

Але цим розваги на селі не обмежуються. Тут щороку придумують цікаві сценарії для святкування Дня Незалежності. Востаннє провели козацьку кінну ходу. «Коні та вершники у нас знайшлися, — продовжує пан Юрій. — Вишиті сорочки також мають усі, а шаровари нам пошила наша місцева кравчиня. Козаки на конях дійсно справили враження».

Миші проти екогосподарства

«До нас також приїздили викладачі, які розповідали про екологічне землеробство і пасічництво, — продовжує сільський голова. — Дехто в селі пробував реалізувати почуте. Я, до прикладу, спробував вирощувати картоплю під сіном. Вона дійсно виросла, проте, на жаль, урожаю не зібрав, бо його поїли миші. А от наш односельчанин і досі спілкується з учителями-пасічниками. Він і до того мав вулики, але після курсів пасіку розширив. Тож той проект також пішов на користь».

Було б бажання, а гроші знайдуться

Духовне життя у Вовкові зосереджене навколо церкви, народного дому та музею. Тож коли огорожа храму почала псуватися, «Калиновий рай» знав, що робити. «Ми купили нову гонту (дерев’яне перекриття). Кошти на це також знайшли завдяки гранту, — розповідає Ірина Михайлюсь, одна з активісток «Калинового раю». — А селяни власними зусиллями проварювали гонту та встановлювали огорожу. Самотужки люди відремонтували і дах клубу. Всі потрібні для обробітку засоби купували за грантові кошти, але вся робота була зроблена руками місцевих майстрів».

Ініціативи розповсюджують і на сусідні села, які входять у склад сільської ради. В одному з них за гранти впорядкували джерело, в іншому — відкрили музей. «Приміром, у Загір’ї впорядкували джерело, — розповідає сільський голова. — Вода била з-під землі й навіть була загроза зсуву ґрунту проїжджої частини. Тож кілька років тому ми виграли грант і за його допомогою встановили спеціальний механізм, облагородили територію».

За допомогою тих же грантів у селі Товщів облаштували кімнату-музей місцевого побуту. «Тут зібрані вишиванки, ступи, чесалки, коромисла та інші предмети побуту конкретного села, — продовжує сільський голова. — Велика заслуга в тому директора народного дому, яка ходила по селу від хати до хати та збирала всі ті експонати». Тепер цей музейчик популярний серед туристів. А останніх у селі не бракує: сюди вони приїздять на екотури. «Сподвижником таких турів також був «Калиновий рай», — продовжує Юрій Михайлович. — Селяни беруть до себе в хату туристів, поять козячим чи коров’ячим молоком, годують смачними національними стравами. До нас гості й зараз приїздять цілими групами».

Також туристів можуть покатати на возі з кіньми у святковій упряжі чи взимку на санях. Кошти на це також було виділено з гранту. «Минулого Різдва до нас приїздили гості з Харкова. Вони приїхали до Львова, але на Святу вечерю їх привезли до нас. Туристам наші звичаї дуже сподобалися. Ми приготували 12 страв за всіма традиціями, ввечері до наших гостей приходив наш чудовий вертеп», — розповідає пані Ірина.

Уже незабаром завдяки підтримці того ж Західноукраїнського ресурсного центру тут візьмуться за облагородження старого саду, який колись висадили учні вже не діючої школи. Там планують не тільки дати лад деревам, а й звести в ньому дитячий майданчик iз гойдалками. А саме приміщення колишньої школи віддадуть в оренду Західноукраїнському ресурсному центру, який планує її відремонтувати та організувати там проведення різних навчальних курсів.