Бандерівці «навиворіт»

Школа словесності

«Ніхто не бачив (по телевізору. — Авт.), як 18-річного строковика-солдатика розіп’яли на ґратах воріт в арці при вході в один iз двориків, не показували, як водій автобуса не став їхати по демонстрантах, коли його заблокували, і зупинив автобус. Фашисти розірвали цей автобус. Там був десяток «беркутів». Хлопцям під бронежилети, під наколінники засовували вибухові пакети... А один хлопець на Кабміні 24 числа стояв поряд зі мною, потім після чергової хвилі сповз на коліна. Ми думали, що підвів протигаз, і він втратив свідомість. Але коли його витягли за стрій, зняли шолом і протигаз, під коміром у нього стирчало шило в горлі...». Це — уривок зі «статті» Олександри Брацюк «Беркутовец»: «Они герои, только когда у нас руки связаны!» — від 20 грудня 2013 року. Такими «шедеврами» уже кілька місяців піняться центральні й регіональні часописи й телепрограми РФ.

24 квітня Путін особисто розповів підданним, як в Одесі «фашиствующіє бендеровци» закидали тухлими яйцями ветеранів — і то в день звільнення Одеси від фашистів! Більше того, в той же день вони «розкурочили єврейське кладовище, а на могилах понамальовували свастики». Цієї неділі, як повідомляє скандальний телеканал Russia.today, «Канадська ініціатива проти екстремізму та ультранаціоналізму» провела в Торонто мітинг «проти фашистського режиму в Україні» — під російськими триколорами. Росіян переконують, що в Україні банди націоналістів «у формі УПА» зупиняють поїзди і безсоромно грабують пасажирів, на кордоні з Росією «представники нової влади» забирають найцінніші речі, а російськомовним людям у містах і селах відмовляються продавати хліб.

На цьому тлі пізнавально погортати сторінки художніх творів радянської доби. Приміром, оповідання Аркадія Гайдара «Р.В.С», де автор, ніби мимохіть, вставляє: «От же ж дід Захарій! На трьох війнах був. А й то, коли сідав на призьбі біля рудого собачати, якому п’яний петлюрівець шашкою вухо відрубав, казав: — Ну й часи!». От вам і запечатана в мозку картинка про тих, хто «гірші за звірів». Масовим накладом друкувалися книжки й брошури, демонструвалися фільми й театральні вистави, де дітей не просто обманювали. Їм вганяли у підсвідомість відразу до національного і релігійного.

Трилогія «Стара фортеця» відомого російського письменника Володимира Бєляєва у 1985-му вийшла в перекладі українською мовою накладом у 150 тисяч примірників. Автор пише про час, коли Кам’янець-Подільський став столицею Української народної республіки. Зокрема, зворушливо описує сцену розстрілу доброзичливого більшовика: в холодний день його роздягли, поставили над ямою і аж три петлюрівці вистрілили в нього з рушниць, майже впритул. Більшовик встиг вигукнути: «Хай живе Радянська Україна-а-а!...». У викладі Бєляєва, «петлюрівський начальник» наказав слузі прикопати яму і замаскувати її. Ніхто не повинен був дізнатися і про розстріли у підвалах губернаторського будинку. «Вночі, щоб заглушити постріли, петлюрівці заводять автомобілі, а вдень вони розстрілюють людей під оркестр». Тільки сьогодні, коли вже відкриті архіви і розкопані могили при катівнях НКВС, ми прочитуємо в цих словах тактику чекістів.

За чоботи й золото

Утім не Петлюра, а більшовицький командир «українського фронту» Владімір Антонов-Овсєєнко 30 листопада 1918 року у прикордонному місті Суржа на Курщині наставляв красноармійців: «Проти нас стоїть тридцятимільйонний народ, імена людей якого неможливо вимовити, зовнішність яких така, що їх треба вбивати без милосердя і пощади. Це звірі... з ними неможливо поводитися, як iз порядними людьми. У нас кров краща, серце — твердіше, нерви — міцніші». Щодо нервів, то, може, й так. Як розповідав очевидець подій 1918-го в Літках під Києвом Петро Юрченко, хлопці-петлюрівці купували в людей харчі за гроші. Муравйовці ж, які зайшли в село, ні в кого навіть дозволу не питали — хапали все, що бачили. Українці без бою не здалися, усі загинули. «Я вже величенький був, усе розумів, — розповідає Петро Юрченко. — Біжу, мороз такий, а метрів за 50 від містка — калюжа крові. Біля стовпа — застрелений петлюрівець, босий, на правій руці один палець відрубаний, видно, на ньому була золота обручка». Чобітьми й золотом дуже цікавилося пролетарське військо. Чотирьох полонених порубали шаблями. Це й дало потім право очевидцю тих подій Степану Обеременку написати на хресті над їхньою могилою: «Тут поховані українські козаки, по-звірячому закатовані більшовиками».

Ще охочіше «історики» й «журналісти» в погонах пишуть про «звірства бандерівців» — криниці, набиті мертвими немовлятами, п’ятикутні зірки на грудях у закатованих. Хоча факти свідчать про інше: на багатьох із сотень тисяч тіл, піднятих iз ям і підвалів НКВС, вирізано чи випалено тризуби... Багатий на фантазію Олександр Корман видав брошуру «135 тортур і катувань, що застосовувалися терористами ОУН-УПА до польського населення Східних кресів». Серед них — відрубування сокирою голови, відрубування п’яти, «розрізання живота вагітній жінці й вкладання замість вийнятого плоду живого кота». Утім досі на теренах України не знайдено жодної «підпільної катівні» УПА. Натомість великі кам’яниці НКВС у кожному містечку України після розвалу СРСР стали поступово розкривати секрети своїх підвалів, подвір’їв і «особливих охоронних зон» у глухих лісах.

Як політичних перетворити на кримінальників?

Священик Яков Кротов зазначає, що про бандерівців брехали більше, ніж про троцькістів чи дисидентів. «Не завжди потрібно вивчати документи, щоб розпізнати брехню. Інколи достатньо тверезо вслухатися в слова пропагандистів. Такі ж абсурдні були кремлівські заяви про політику Ізраїлю як вияв нацизму».

Червоні терористи на весь світ проголошували себе антифашистами. Як пише відомий радянський пропагандист Клим Дмитрук, у травні 1936 року комуністи у Львові організували Антифашистський конгрес. Учасники його «засудили фашистський режим у Польщі й рішуче затаврували підготовку міжнародним імперіалізмом антирадянської війни». Комуністи «закликали трудящих до боротьби з націоналістичними запроданцями — довіреною агентурою польської буржуазії й німецького імперіалізму». Автор обурюється: «уніатські журнали і газети «Дзвони», «Нива», «Мета», які виходили у Львові, систематично друкували антирадянські статті, в яких залякували віруючих більшовизмом, провокаційно називаючи його «загрозою для християнської цивілізації». Клим Дмитрук працював у НКВС iз 1944-го, винищував на Західній Україні бандерівців. Згодом «вів справи» українських дисидентів Юрія Шухевича, Левка Лук’яненка, Михайла Осадчого. Потім у чині полковника керував 4-м (аналітичним) управлінням КДБ УРСР. У 1970-ті став істориком, видав купу книжок, що «викривають підривну діяльність» «буржуазних націоналістів». Одна з таких — «Безбатченки», вийшла друком у 1974-му накладом 150 тисяч примірників. Там описується, як «озброєні бандити» нападали на мирних жителів, виколювали їм очі, грабували, влаштовували єврейські погроми. Ніяких даних, що ті бандити були членами ОУН, не надається. Далі: «7 липня 1940 року у Львові група учасників ОУН кинула гранату до залу кінотеатру — убито й поранено 26 осіб». Утім теракти в дні християнських свят властиві зовсім не оунівцям, а їхнім антиподам. А тепер про головне. «У відповідь на бандитсько-терористичну діяльність оунівців партійні організації західних областей УРСР, органи держбезпеки, міліції, прикордонні частини посилили боротьбу зі шпигунсько-диверсійною діяльністю націоналістів». Бо ж, як закликав чекістів Микита Хрущов у 1945-му, «якщо в селі був бандитський прояв, треба... взнати найбільше імен неблагонадійних елементів, які проживають у тому селі, арештувати і вислати їх із сім’ями, а селянам пояснити, що то пособники банди». А під шумок — забирати собі майно депортованих.

Хворі чи ідейні?

УПА намагалася захистити свої села й міста від «визволителів» при повній світовій ізоляції. Адже Росія була визнана «переможницею фашизму», всіх, хто виступав за звільнення від неї, легко можна було змалювати як «поплічників Гітлера». Утім сучасні технології дозволяють передавати інформацію швидко і якісно. Раніше Захід вірив, що місія Росії — дати світові нову духовність. Тепер же он і Держдеп США звинувачує Росію «у поширенні відвертої брехні та веденні пропаганди, що дестабілізує ситуацію в Україні». Попереду — розкручування мотка кремлівської брехні й щодо усіх інших країн. Утім кроки Москви виглядають неочікуваними і «шизофренічними», без урахування її стародавньої «ідеї». Як пише відомий французький історик, дослідник тоталітарних режимів Ален Безансон, комунізм (центром реалізації якого була і є Москва), використовує дух справедливості та добра, щоб поширювати зло. І це програма на знищення людства, всього «старого світу» — щоб прийшов «світ новий». Така одержимість зветься «міленаризм» — нетерпляче прагнення прискорити настання Царства Божого, бажання взяти його пришестя до своїх рук. Чи не тому Путін в одній з останніх заяв щодо санкцій запевнив: «Нас душитимуть, а ми виживем і підем далі»?

Поза тим, світ досі переконаний, що це все — стратегія і тактика винятково Путіна. І тут криється велика помилка. Дієві механізми брехні напрацьовані Москвою здавна. Дослідивши всебічно кремлівську «мову символів», можна буде краще орієнтуватися в її планах. І убезпечувати себе і сусідні народи від новітнього грандіозного походу проти людяності.