«Кожен народ має той уряд, на який заслуговує» (Жозеф де Местр). Невже? От стосовно путінської Росії, то дійсно впадає в очі, наскільки тамтешні реалії відповідають цьому постулату. Згадаймо 2000 рік. Програма кандидата в президенти Путіна... усього з трьох слів! Які, одначе, виявилися ніби магічними (як оті знамениті три карти): «Будєм мочіть в сортірє». Жодних дебатів, як це заведено в цивілізованих країнах, — і перемога вже в першому турі! Отже, саме на такі слова чекав народ, на ментальності якого фатально позначився феномен Сибіру з його каторгами-тюрмами, вельми імпонує пiвнiчному сусiду «приблатньона» лексика Путіна — «мочіть», «тиріть», «мазурік»...
Тоді «мочілі» чеченців, згодом — грузинів, наразі черга українців. Отже, Путін ладен «мочіть» цілі народи, увесь світ, і його гангстерська, параноїдальна войовничість одержує «фантастичну підтримку» суспільства, нібито 86%... Клінічний випадок, бо ж здоровий глузд застеріг би: не «мочіть», то й не «мочимі» будете! Отже, суспільний психоз, істерія.
А тим часом увесь світ побачив, що Україна таки дійсно — не Росія, українці довели, що варті кращої долі: героїчна Революція гідності змила геть ганебний злочинний режим. Але ж цього «недопрезидента» обрали громадяни України! Як це вийшло?
Саме така тема виникла нещодавно на «5-му каналі». Ведучий запропонував тему «роль Ющенка...». Гість студії Богдан Соколовський твердо сказав: «Ющенко думав і діяв по-українськи».
Був факт затяжного взаємопоборювання між Президентом і Прем’єр-міністром. За народною версією, де чубляться двоє, виграє третій. Отже, винні обоє? Але насправді «привела» Януковича саме Тимошенко. Адже ситуація в країні після Майдану-2004 вимагала злагоджених дій тандему Ющенко—Тимошенко. Про це говорили від Бжезинського до Яворівського (стаття «Скрипучого воза витягне тільки тандем», «УМ»). Говорили, що «тандемiвці» дуже вдало доповнюють одне одного... Це добре бачив Кремль, де мстивий чекіст жадав реваншу, який був можливий лише за двох умов: якомога знизити рейтинг Ющенка і розколоти тандем.
Юля вступила в альянс і з Кремлем. Нібито була на гачку в чекіста. Та головне — власні президентські амбіції. Ось тут Тимошенко припустилася стратегічної помилки: розколола національно-демократичні сили, що апріорі виключало можливість повторити результат Ющенка 2004 року. І все це на тлі зростаючої недовіри до її прем’єрства. Загравання з Кремлем, підписання вигідної Кремлю газової угоди, зміщення з посад невгодних йому проукраїнських міністрів, зменшення витрат на армію, відмова від розробок шельфу, від виробництва власного ядерного палива, призначення головою Держархіву комуністки О. Гінзбург. Тимошенко навіть не допустила встановлення пам’ятника Мазепі у Полтаві (2009) — «даби нє омрачять русскіх торжеств» ложкою українського дьогтю. Усе це на очах українського суспільства, яке на виборах відповіло їй «противсіхством»...
Ющенко був переконаним українізатором — послідовно обривав пуповину між метрополією і колонією, віддаляючи Україну від Росії. У перспективі — до справжнього суверенітету. Саме за це ненавидів його Кремль і понад усе боявся переобрання Ющенка на другий термін. «Якщо путінізм ненавидить Ющенка, то я за Ющенка обома руками», — Анатолій Стріляний. Краще не скажеш.
Президент Ющенко не був схильний до популізму. Національно-державницькі цінності, які він неухильно сповідував, слабко сприймались суспільством. Зате суспільство залюбки куплялося на «Юлину тисячу». Президентську долю Ющенка вочевидь обумовили сила технологій, до найбрудніших, і слабкість маніпульованої свідомості. Через кризу ідентичності. Інакше б перемога, може, навіть уже в першому турі, і це було б, як реванш за Полтаву! Ну майже.
Тож єднаймося!
Іван ПОРОХНЯ
Мелітополь