Дослідник першої національної революції Роман Коваль презентував книжку «Шевченкіана Михайла Гаврилка» (К.: Історичний клуб «Холодний Яр») — з непам’яті повернуто викреслене російськими окупантами ім’я видатного українського скульптора, де-факто переможця конкурсу 1910 року на створення пам’ятника Т. Шевченкові в Києві (а окрім того, й одного з організаторів формувань Українських січових стрільців та Сірої дивізії армії УНР).
У документах того київського конкурсу зберігся творчий задум М.Гаврилка, а з виявлених Р.Ковалем архівних уривків та спогадів очевидців постають оцінки: «Один із найбільш монументальних проєктів в українському різьбарстві: задуманий і грізний велет у киреї, оточений на долі групами вояків, жінок і селян» (Юрій Липа); «швидше проект пам’ятника якомусь повстанню, напр., Хмельниччині, ніж Шевченкові» (Євген Чикаленко). Проте конкурс так і не був завершений — Росія заборонила українцям відзначати столітній ювілей свого великого поета, скасувала щорічну панахиду по Тарасові Шевченку в Софійському соборі та богослужіння в інших храмах; конфіскувала народні кошти, зібрані на пам’ятник українському Пророку (традиція триває: до 200-ліття «брати» пішли ще далі — розпочали війну з Україною).
Автор показує європейський контекст становлення М.Гаврилка як митця: після Санкт-Петербурзької академії мистецтв він навчався у Краківській академії (у Польщі, до речі, він видав свою поетичну збірку) та студіював у паризькій майстерні професора Бурделя. Скульптор зробив чимало теракотових і металевих медальйонів із портретом Т.Шевченка, дуже популярних у довоєнній Галичині (замовлення оплатила «Жіноча громада» і поширювала міні-скульптури через свої філії). Не меншим попитом у галичан користувався і образ Кобзаря, утілюваний митцем у листівках. А ще — різножанрова графіка, присвячена Українським січовим стрільцям та їхній участі у Першій світовій. Більшість цих творів 1952 року було спалено за наказом Москви в котельні Львівського музею українського мистецтва. Від доробку Михайла Гаврилка залишилися тільки експонати прихованих приватних колекцій, а також закордонних зібрань (як і те, що окупанти не змогли ідентифікувати з його ім’ям).
Водночас Роман Коваль презентував іще одну новинку — книжку «Крізь павутиння змосковщення. До життєписів Павла і Михайла Кратів» (К.: Історичний клуб «Холодний Яр») — біографію великої родини Кратів, активних учасників Визвольної боротьби. Її ядром є спогади члена Революційної української партії Павла Крата та матеріали до біографії генерала-поручника Армії УНР Михайла Крата. Брати стали уособленням великої «наддніпрянської сили», що вершила Національну революцію, прорвавши «павутиння змосковщення». Епіграфом до збірки обрано слова М.Крата, що лунають нині вельми актуально: «Було колись! Мабуть, ще буде! Мусить бути!».
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
