Віталій Загайний: У громадського сектору має бути функція наглядових собак

«Для того, щоб контролювати владу, потрібно бути в багатьох моментах на рівні влади»

— Пане Віталію, останнім часом громадські ініціативи виявляються набагато організованішими, потужнішими й ефективнішими, ніж державні інституції. Водночас державні органи вперто не хочуть спиратися на громадськість, у кращому випадку приймаючи допомогу, але в дуже рідких випадках сприймаючи активістів як рівних. Чому? Бояться конкуренції?

— Тут я би говорив не про конкуренцію, а про інертність мислення. Державна служба побудована саме таким чином і стільки років працювала за такими схемами, а тут від неї вимагають за місяць стати зовсім іншою. Це практично неможливо. Головне — зрозуміти одне: влада і громада мають у сучасних умовах сприймати одне одного не як конкуренти, а як союзники. Під час подій Євромайдану громадянське суспільство продемонструвало здатність гуртуватися в час небезпеки та для боротьби проти когось чи чогось. Зараз потреба спільно діяти задля, а не проти. А цьому нам іще доводиться вчитися. Варто зрозуміти, що для протестної діяльності необхідні одні якості та риси, а для роботи в постмайданний період — дещо інші.

— Але люди, які пройшли Майдан, які відчули, що змінити систему можливо, не розуміють, чому не можна поміняти все і зразу.

— Давайте без ілюзій. Це закономірно, що ми як громадяни хочемо від влади швидких змін. Але в будь-якому випадку ми маємо погодитися на еволюційний шлях розвитку. Громадський сектор може стати каталізатором різних процесів, допомагати органам влади за рахунок своєї динамічності швидше реагувати на ту чи іншу проблему, акцентувати на ній увагу. Врешті-решт, у громадського сектору має бути функція таких собі watch dogs — наглядових собак, які здійснюють контроль за діяльністю влади. Однак для того, щоб контролювати владу, потрібно бути в багатьох моментах на рівні влади, а подекуди і компетентнішим за саму владу. У нас цього часом дуже бракує в громадському секторі.

— Звідки ж узятися досвіду?

— А для цього якраз зараз дуже сприятливий момент. Після Майдану велика кількість громадських активістів пішли працювати в міністерства, в держадміністрації та інші державні структури. Можливо, не на перші позиції — заступниками, менеджерами середньої ланки, — але вони стали держслужбовцями.

Є й інша цікава хвиля, яка в першу чергу стосується Києва, — тут багато громадських активістів нині балотуються кандидатами в депутати Київради. Вони вибрали такий шлях. Як на мене, це може бути більш ефективним для розвитку як громадського сектору, так і демократичного суспільства. В будь-якому випадку в державних органах потрібні люди, не засліплені совковими підходами, потрібне нове мислення. Це може дати громадський сектор.

— Але кажуть, що випробування владою — дуже підступна штука. Часто громадські активісти, потрапивши в тенета Системи, з часом самі пристосовуються і стають її частиною.

— Це дуже болюче питання: щоб людина, яку ми знаємо як чесного і порядного активіста, будучи депутатом чи держслужбовцем, таким і лишалася. Поки що українська політична культура справді демонструє протилежне: частина людей, які потрапляють в органи влади, ламаються, влада їх перемелює. Але це ще одне із завдань громадянського суспільства — контроль не лише «чужих», а й «своїх». Щоб кожен громадський діяч, ідучи у владу, розумів, що за ним буде контроль не менший, як був до влади з його боку. А може, і жорсткіший у кілька разів.

Не можна повторити помилку Помаранчевої революції. Тоді ми як думали: от вибрали класного хлопця, Віктора Ющенка, і тепер уся надія тільки на нього. Зараз ми думаємо: у владу прийшло багато класних пацанів, які були з нами в одному наметі, на одній барикаді, разом шини носили. Вони все зроблять, як треба. Це знову помилка. Треба розуміти, що вони перейшли в іншу якість, тому з них спитається. Тому повторюю: функція громади — контроль, контроль і ще раз контроль.

«З Україною можна боротися двома шляхами»

— Нині у суспільстві існує багато нарікань на силові структури, на те, що була допущена ситуація з втратою Криму, із неможливістю нейтралізувати нинішні сепаратистські виступи на сході України. Люди на різних рівнях — від громадських активістів до народних депутатів — пропонують свої рецепти виходу із ситуації і скаржаться, що влада їх ігнорує. Чи може суспільство протидіяти банальній здачі національних інтересів?

— Я би знову наголосив не на протидії, а на співпраці. Те, що відбулося у Криму, мені теж не подобається, і в мене теж були десятки планів, як цього уникнути. Але керівництво держави обрало такий шлях, за який воно нестиме відповідальність, як моральну, так і політичну. Це — основа будь-якої демократії. Люди починають не лише слухати гасла політиків, а й оцінювати їхні дії. І громадський сектор тут відіграє велику роль, бо служить своєрідним моральним арбітром. До нього дослуховуються.

Але потрібно шукати шляхи співпраці із владою. Ми сподіваємося, що люди, які були з нами разом в одних шеренгах, на барикадах — між ними лишається достатній ступінь довіри, що вони зможуть співпрацювати. І поки що цей рівень довіри є. За останні кілька місяців у країні не стало жити легше. Швидше навпаки. Але народ не вибухає, не виходить на Майдан. Ми ще чекаємо від нашого уряду, що йому вдасться впоратися з труднощами і подолати кризу.

— Але терпіння теж не безмежне. Люди не розуміють, що відбувається, тому все частіше в суспільстві з’являються думки взяти ініціативу у свої руки, організувати партизанські загони чи загони самооборони. Зрештою, порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих.

— І що з того вийде? З Україною можна боротися двома шляхами. Перший: закрутити гайки, максимально централізувати, позбавити прав — те, що намагалися зробити частково Кучма і певною мірою Янукович. Другий шлях пропонує своїми білбордами «Український вибір» Медведчука, які закликають до анархії. І те, й інше є смертельно небезпечно для країни. Так, є у нас загострене відчуття справедливості, є в українців тяга до індивідуалізму, до волі і свободи. Але демократія — це процедури. Ми маємо цього навчитися. Потрібна співпраця між секторами, між громадою та владними структурами. Вони мають робити спільну справу і в цій співпраці має народитися довіра. Для майбутнього виживання нас як нації та збереження цілісності країни представники громадянського суспільства зобов’язані шукати та знаходити можливості співпраці з політиками та навпаки. Іншого шляху просто немає.

— Але в принципі, новий Майдан можливий, якщо не буде знайдено шляхів до зближення?

— Думаю, що так. Я не перестаю повторювати, що кожен чиновник, яку посаду він би не обіймав, розумів, що Майдан може повторитися. За останні десять років він був уже двічі. І це далеко не в останній раз.

«Після Майдану з’явилося багато активістів, які просто збираються і роблять»

— Одне із завдань Форуму громадянських ініціатив — обмін досвідом між активістами у вирішенні різних проблем, налагодження зв’язків. А чи можливо делегувати якісь державницькі функції громадським організаціям?

— І навіть потрібно. Ефективне державне управління передбачає передачу від держави приватному та громадському секторам найбільшого числа функцій, при тому що держава залишає за собою право формування правил і контроль за їх дотриманням усіма суспільними секторами.

У цьому плані дуже цікавий досвід США. Тут багато функцій, які у нас виконують державні органи, делеговано недержавному сектору. В першу чергу це стосується соціальної сфери — більшість соціальних послуг там надають недержавнi органи. Так само, які освітні послуги, різноманітну аналітику та моніторинг суспільних процесів. Більше того — у них фінансова система побудована таким чином, що навіть їхній центробанк не є державним. У США рахують бюджетні гроші і розуміють, що утримувати штат держслужбовців дуже дорого, тому вони розвивають приватний і громадський сектор, який виконує державне замовлення за рахунок тендерів і грантів.

— У програмі Форуму — представлення ініціативи «Ефективна оборонна мобілізація». Що це таке?

— Ця ініціатива продиктована подіями, які відбуваються у країні. Ми реально не маємо відчуття безпеки — у власних сім’ях, у державі. З іншого боку, ми бачимо, як комісаріати та ДСНС не надто вдало справляються зі своїми функціями. Тому ми хочемо звернути увагу на необхідності військових навчань, у першу чергу для чоловіків відповідного віку. Потрібно повернути до життя навчання з цивільної оборони — це в інтересах безпеки самих людей. Також цей проект передбачає налагодження комунікацій — не паперових, а живих — між військовими частинами і активними людьми, які готові співпрацювати з цими частинами.

І ця співпраця має бути не лише в тому плані, що зібрали гроші, привезли картоплі чи купили бронежилети. Це має бути справді двостороння співпраця: військові мають допомогти цивільним засвоїти військові ази — провести стрільби, заняття з тієї ж цивільної оборони, про яку я говорив. А люди мають за свої кошти закупити ті ж патрони. І всі ми розуміємо, що у випадку часу «Ч» частина цих людей буде не гарматним м’ясом, а навченими вояками. Для нас у цьому плані зразком є Швейцарія, яка, попри весь свій Нейтралітет, має потужну армію й усіх своїх громадян — до речі, чоловіків і жінок — регулярно призиває для проходження короткострокової військової служби.

— Серед тих, хто допомагає в організації Форуму, — представництва фонду Фрідріха Наумана в Україні та рада студентів Українського католицького університету. До речі, як студенти, молодь, бачать розвиток громадянського суспільства, зокрема і за допомогою можливостей, які відкривають соціальні мережі та інтернет загалом?

— Одна з дискусій якраз і присвячена ефективним засобам комунікації, серед яких велику роль відіграють iнтернет та соціальні мережі. Ми запросили до дискусії фахівців із соціальних мереж, щоб розуміти можливості і ризики цього інструменту.

Ми збираємо не лише лідерів формальних громадських організацій. Після Майдану з’явилося багато активістів, які не мають за собою жодних громадських організацій. Вони просто збираються і роблять. І для мене дуже перспективно зараз об’єднувати як таких лідерів, так і громадські організації. Це буде взаємовигідно, бо громадські організації мають певний досвід, але і потребують молодої крові.