Колекція з колючками

Як кіт кактуса врятував

Клуб почав діяти ще в 1975 році й досі поповнюється новими членами. За словами пана Ігоря, до їхнього клубу входять люди різного віку та різних професій: лікарі, підприємці, викладачі, музиканти... Хтось може похизуватися найбільшою колекцією, хтось — унікальними мадагаскарськими кактусами, хтось — колекцією рослин iз генетичними аномаліями, а хтось вирощує морозостійкі кактуси на відкритому ґрунті.

«Моє захоплення почалося з подарунка, — продовжує Ігор Сугак. — Двадцять років тому мені подарували кілька саджанців кактусів. Вони були малесенькі, і я вирішв їх пересадити. Але досвіду не мав, тож щойно пересаджені рослини виставив на сонце. Відтак усі вони, на жаль, засохли. «Вижив» лише один. Так трапилось, що мій кіт ходив біля рослин і, мабуть, один iз саджанців причепився до його хвоста. Потім кіт «згубив» його за м’яким кріслом. Того кактуса я знайшов через півроку і вже посадив за всіма правилами. З нього й почалася моя колекція».

За словами пана Ігоря, кактуси надзвичайно пристосовані до суворого клімату. Американські вчені навіть провели експеримент. Вони витягли рослину iз землі та прив’язали її до гілки дерева. За кілька місяців такого висіння кактус не лише вижив, а й навіть підріс. Коли ж його закопали у землю, рослина феноменально швидко прижилася та продовжила розвиватись.

Де ступала «нога слона»

У квартирі чоловіка всі підвіконня заставлені горщиками з кактусами. За його словами, всі кактусисти поділяються на три групи: ті, хто вирощує кактуси на підвіконнях, на балконах та в теплицях. Остання «каста» — найпривілейованіша, адже може займатися своїм хобі на більш професійному рівні.

Ті ж, хто лише починає вирощувати кактуси на підвіконнях, у першу чергу вчаться адаптовувати ґрунт для своїх «вихованців». Робота непроста, адже його треба максимально пристосувати для потреб рослини. «До ґрунту додаємо пісок, гравій чи інше каміння, — пояснює колекціонер. — Якщо посадити кактус у торф’яний ґрунт, там одразу збільшиться кількість хвороботворних бактерій, до яких американські рослини абсолютно не пристосовані, тож можуть і не вижити».

Але, крім домішок, ґрунт потребує ще додаткової дезінфекції. Для цього його «просмажують» у духовці, «мікрохвилівці» чи пропарюють. Лише після цього можна бути певним, що рослина зможе пристосуватись. «Але не тільки ґрунт треба адаптовувати для кактусів, — продовжує кактусист. — Львівська вода занадто лужна, тож доводиться корегувати рH. Але найкращий варіант — дощова».

Пан Андрій показує частину своєї колекції, яка зберігається вдома. Більшість рослин «мешкають» на дачі в теплиці і там їх добра тисяча. В малесеньких горщичках на всьому підвіконні ростуть астрофітуми. Їх ще називають «єпископська мирта», адже вони і дійсно схожі на головні убори священиків. Деякі кактуси вкриті маленькими голочками, інші «обходяться» без них, треті наче загортаються своїми відростками, а одна рослина замість гострих голок вкрита м’якими ворсинками, наче пухом. Усі ті пристосування кактус використовує для того, щоб зберегти максимально комфортну для себе міні-атмосферу.

На іншому підвіконні ростуть модні літопси. Вони чимось схожі на мініатюрні грибочки, які ледь-ледь випинаються з-під землі. Всі вони різняться кольором верхівки. Раз у рік літопс зацвітає тендітної квіткою, схожою на ромашку. А потім кактус линяє і рослина продовжує рости з-під старої шкірки.

Ще одна цікавинка — кактус iз Мадагаскара, «нога слона». «Ця рослина дуже цікава, адже вона викидає ліану, — продовжує пан Сугак, показуючи п’ятирічний кактус. — Вони ростуть дуже довго і доросла велика рослина може коштувати не одну сотню доларів».

Екзоти з дефектом

Поруч на підвіконні росте і матеріал для експериментів. До прикладу, кактусисти знають одну хитрість, яка допоможе вирости навіть дуже слабкій рослині. Саджанець прищеплюють до вже дорослого кактуса, на «тілі» якого рослина розвиватиметься.

Є в клубі любителів кактусів і ті, хто займається лише рослинами з генетичними аномаліями. Одна з таких — безхлорофільна рослина. Це генетична аномалія, яка трапляється раз на кілька десятків нормальних рослин. Без хлорофілу кактус має червоний або жовтий колір. «Проте, така рослина не може жити самостійно, її обов’язково треба прищепити на нормальний кактус і лише так аномалія зможе жити», — розповідає кактусист. За таким же принципом живуть рослини зі ще однією аномалією — кактуси кристатної форми. На таких рослинах через не до кінця з’ясовані причини утворюються закручені гребені.

Але на цьому цікавинки львівського клубу не завершуються. Місцеві кактусисти можуть похизуватися засобом ацтеків для тортур чи індіанським галюциногеном: «Дуже цікавий кактус — грузон. Його використовували ацтеки для тортур. Рослина має дуже міцні голки, які не ламаються. В нас колись саджали на палю, а в них — на кактус, — каже Ігор Сугак. — Ще одна цікавинка — лофофора. Вона має в собі сильну наркотичну речовину — мескалін. Нею зараз дуже цікавляться лікарні, адже, на відмінну від наркотиків, мескалін не викликає звикання. Американські аборигени використовували кактус як галюциноген. Саме через це в Росії і в Білорусі лофофору на законодавчому рівні заборонили мати у власних колекціях. Відкрию таємницю — в українському кліматі рослина мескаліну не накопичує. Кілька років тому ми її куштували, але жодного ефекту, крім проблем зі шлунком не отримали. Річ у тім, що мескалін утворюється в рослині лише тоді, коли вона росте у своєму звичному середовищі. В Америці лофофора проростає в дуже засушливих районах. Інколи рослину не видно навіть на поверхні. Побачити її можна тільки тоді, коли вона зацвіте».

Свої досягнення львівські любителі кактусів уже показували торік на першій виставці колючих рослин. Вона пройшла з величезним успіхом. Тепер же вони готуються до нової виставки, адже показати мають що. Наприклад, деякі колекціонери можуть похвалитися рослинами, яким по 20 і більше років.