Тим, хто доживе до виборів, присвячується

Сьогодні в експертному середовищі, та й просто серед пересічних патріотів України, все частіше лунає думка, що відверта бездіяльність або несвоєчасна реакція влади щодо необхідності проведення антитерористичної операції на Донбасі може призвести до втрати не тільки чергового регіону, а й цілої України. Реальна спецоперація силовиків розпочалася лише на цьому тижні, тут — як на війні: маємо як перші перемоги, так і прорахунки (слово «поразки» дуже не хочеться вживати).

Байдуже, що глава МВС Арсен Аваков вважає датою початку АТО вербну неділю — 13 квітня. Адже того дня дії спецпідрозділів СБУ, швидше, нагадували розвідку. Тим більше що сама операція почалась із... перемовин та висунення ультиматуму сепаратистам, аби ті склали зброю. Дія цієї вимоги сплинула о дев’ятій ранку 14 квітня: ніхто з терористів та окупантів так і не пристав на неї.

У той же час в.о. Президента України, Голова ВР Олександр Турчинов не втомлюється монотонно заявляти, що «ми готові дати відсіч будь-яким спробам вторгнення, дестабілізації та терористичним діям зі зброєю в руках. Ми не дамо Росії повторити кримський сценарій у східному регіоні України».

Позавчора, 15 квітня народні обранці у Верховній Раді ледве спромоглися проголосувати декілька законів, жоден з яких не торкався питання врегулювання ситуації, що склалася на Сході. Хоча такі законопроекти є. З виступу голови ВО «Свобода» Олега Тягнибока, який закликав парламент усе ж таки вдатися до рішучих дій, стало відомо, що ще у понеділок на погоджувальній раді «свободівці» пропонували низку законопроектів, які б нині мала розглянути Верховна Рада України задля протидії ворогові, але їх досі не внесли у порядок денний.

Відтак поки що складається враження, що представники українських силових відомств, як і тимчасова влада, не вчаться на власних помилках: невже так швидко забули, до чого призвела їхня стратегія перемовин та ненасильницької «війни» у Криму? Через це слова екс-нардепа Тараса Чорновола, мовляв, «Юля слідом за Кримом здає Донбас через давню залежність від ВВП», усе менше здаються чимось фантасмагоричним, викликаючи усе більше підозр. Адже про це вже відверто говорять на Євромайдані (не дарма ж днями Самооборона брала парламент в облогу, вимагаючи діяти, а не здавати країну, тоді як цей протест викликав обурення керманичів «Батьківщини» на чолі із леді Ю).

Не дивно, що на самому Сході люди перестали сподіватися на владу й почали самостійно організовуватися в загони, щоб замість бездіяльних міліціонерів протидіяти сепаратистам та російським диверсантам (дніпропетровський загін «Дніпро», запорізький «Хорт», луганський «Схід» тощо). Але після цієї ініціативи громадян iз різних обласних центрів у МВС вирішили «очолити» цей процес та ухвалили документ щодо створення корпусу спецпідрозділів МВС на базі громадських формувань. Утім відкритими залишаються питання: по-перше, хто буде на місцях керувати цими загонами? Ті ж самі «правопохоронці», які йшли проти народу під час Майдану, чи, може, ті, що готові за наказом кримінального авторитета (який представився російським полковником) переходити на бік країни-агресора та мовчки пов’язувати георгіївську стрічку під правий погон?! І по-друге, чим будуть озброєні солдати цих громадських об’єднань? Адже від цього залежить, наскільки гідну відсіч вони зможуть дати «зеленим чоловічкам» із сучасною російською зброєю.

Відповіддю на перше питання, на думку «свободівців» та інших рішуче налаштованих депутатів, може стати ухвалення закону про люстрацію, на друге — закону про цивільну зброю. «Чому мирний народ не може озброїтися і мати можливість захищати себе, якщо влада не здатна цього зробити? Конкретні і рішучі дії — цього нині вимагає від нас український народ!» — каже пан Тягнибок. І додає, що згідно зi статистикою, в тих країнах, де були ухвалені подібні законопроекти, на 70 вiдсоткiв зменшилася злочинність.

Можливе ухвалення закону «Про цивільну зброю та боєприпаси» вже викликало жваву дискусію на сайті Української асоціації власників зброї. Висновок дописувачів: цій ідеї націоналістів протистоятиме потужне міліцейське лобі, дії якого, власне, й призвели до такого рівня свавілля у лавах самого ж МВС. Тому сподіваймося, що слова Тягнибока про те, що бездіяльність нинішньої влади «може призвести не тільки до зриву виборів, а й до окупації Києва», й, відповідно, ми до цих виборів просто не доживемо, все ж таки не виявляться пророчими...