«Зелені чоловічки» у Слов’янську діють за обкатаною в Криму схемою. (УНІАН.)
Ті самі граблі, що й у Криму, тільки краще заточені. Боюся припустити, та, схоже, українська влада вже наступила на ці граблі, і ситуація на Донбасі з погано контрольованої перетворилася на неконтрольовану зовсім. На кону щонайменше — втрата Донецької, Луганської і, ймовірно, Харківської областей або значно більше — загроза існуванню України як держави.
Київ опинився у глухому куті. Оголошена в неділю в усьому регіоні антитерористична операція, яку спробували провести локально в Слов’янську, закінчилася безславною поразкою — місто залишилося під контролем сепаратистів та російських вояків, один співробітник СБУ загинув, троє поранені. Інших спроб, принаймні станом на 17.00 учорашнього дня, не було. А тим часом до цієї години держустанови вже в десяти містах Донбасу контролювали сепаратисти. В.о. президента Олександр Турчинов зробив деякі рухи (зокрема, призначив нового керівника Антитерористичного центру СБУ авторитетного генерала Василя Крутова, спробував умовити ВР погодитися на залучення до боротьби з сепаратистами армію), але загалом у них читалася безпорадність. Як патичок–рятівничок народилася ідея закликати до України миротворчі війська ООН.
Що може зробити влада, щоб урятувати країну, і що призвело нас до такої плачевної ситуації?
Чинник виборів
Як відомо, Київ свідомо не запроваджував надзвичайний стан, адже, згідно з законодавством, це б автоматично унеможливило проведення президентських виборів, які так потрібні Україні для утворення легітимної влади. А між тим уже сьогодні вибори під загрозою, принаймні у загальноукраїнському масштабі.
Чинник Росії
Росія — головний натхненник і організатор руху розколу на сході України. Це ні для кого не секрет, окрім хіба що глядачів російського телебачення.
Про те, що захопники райвідділків міліції та виконкомів у Слов’янську та Краматорську носять російську форму без шевронів (так само, як на початках кримської кампанії), добре навчені й озброєні автоматами АК–100, що їх має на озброєнні тільки російська армія, говорили навіть на черговому засіданні Радбезу ООН. Представник України при ООН Юрій Сергєєв розповів, що групи російських спецслужб і ГРУ по 20 людей проникають на територію країни для організації збройного опору владі. Росія фактично підтримує терористів в Україні, заявив він: «Це не війна між українцями, ця конфронтація була штучно створена з метою ослаблення і руйнування самої України». «Тактика, яку використовує Росія при захопленні будівель у Донецькій, Луганській, Харківській областях, — це ті ж методи, які використовувалися в Криму... Україна перебуває під загрозою масштабної російської терористичної операції», — застеріг дипломат.
Утім розкриті карти і розвінчані схеми вже не грають значної ролі в цій ще донедавна впливовій міжнародній організації. Україні міжнародна спільнота вірить, Росії — ні, але ситуація від цього не змінюється. Одинадцяте за останній місяць засідання Радбезу ООН з позитивним для нашої країни висновком, на жаль, залишається беззубою дипломатією.
Чинник внутрішнього ворога
Дії Москви не були б настільки ефективними, якби не підтримка наших «колишніх». Чого варті регулярні прес–конференції Януковича з Ростова–на–Дону (а останню він провів у компанії з екс–прокурорм Пшонкою та екс–міністром внутрішніх справ Захарченком)! Захарченко взагалі назвав себе «чинним міністром» і закликав своїх колишніх підлеглих не виконувати «злочинні накази» Києва. Його попередник, політв’язень Юрій Луценко в інтерв’ю «5–му каналу» висловив упевненість у тому, що значна частина міліцейських керівників у східному регіоні досі отримує зарплатню в конвертах від «Сім’ї» Януковича.
Вочевидь, підтримку ця лінія має і серед тих впливових очільників Партії регіонів та багатіїв, які лишилися в Україні і нині кермують Донбасом. Учора перший віце–прем’єр Віталій Ярема попросив Верховну Раду «дати оцінку депутатам, які, користуючись своїм становищем, замість того, щоб стабілізувати ситуацію, навпаки, їздять з мітингами і підбурюють сепаратистів на території східних областей». Ідеться про Олега Царьова, Владислава Лук’янова та інших, помічених на сепаратистських мітингах. А крім того, є ще «невпійманий за руку» керівник фракції «регіоналів» у ВР Єфремов та технічний кандидат у президенти від ПР Добкін.
Чинник гнилих внутрішніх органів
За припущенням керівника ініціативи «Інформаційний опір» Дмитра Тимчука, нелояльних до нової влади міліціонерів на Донбасі — приблизно 70 відсотків, там «іде потужний саботаж». «Правоохоронці–зрадники, — застерігає він, — це потужний і небезпечний ресурс для екстремістів, які не просто мають такий–сякий рівень підготовки, а й знайомі із тактикою дій і методикою проведення подібних спецоперацій. І, що найгірше, здаючи відділення міліції, вони де–факто озброюють уже навіть не екстремістів, а й просто «овець, що заблукали», в особі антиукраїнськи налаштованих громадян із місцевого населення. Це сценарій м’ясорубки, який потрібен Росії».
Саме тому будь–яка боротьба з сепаратистами силами тамтешньої міліції не приречена на успіх. І саме тому міністр Арсен Аваков зініціював днями створення спецпідрозділів з цивільних для боротьби з терористами. Проте втілення такої ідеї потребує часу, а його в України вже немає. Ситуацію, на думку Тимчука, може вирішити лише масове перекидання у проблемні регіони силовиків з інших регіонів.
Експерти ставлять під сумнів і ефективність можливого задіяння армії для погашення сепаратистських заворушень. Рішення таке РНБО прийняла, але станом на вчора ще не пустила в дію. На думку Тимчука, Збройні сили «у даній ситуації більше підходять для оборони території в прикордонних районах, але не для проведення антитерористичної операції, це стосується не лише специфіки їхньої підготовки, а й суворого обмеження порядку застосування армії, відповідно до законодавства».
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
