Харківський фронт

Після звільнення Харківської облдержадміністрації від сепаратистів у центрі міста нарешті зникли всі барикади, але спокійніше від цього не стало. У неділю проросійські активісти знову активізувалися на всіх «фронтах» і вже вкотре жорстоко побили євромайданівців.

Спочатку у Вербну неділю все було цілком мирно: прихильники єдності України мітингували в саду Шевченка, а їхні опоненти — біля пам’ятника Леніну, що розташований неподалік. Утім, коли євромайданівці вже почали розходитися, на них зненацька напав традиційно озвірілий загін молодиків iз георгiївськими стрічками та битками. Вони кидали шумові шашки і жорстоко били беззбройних людей. Чулися навіть постріли. Тих, хто намагався втекти, наздоганяли і чинили самосуд. Найбільше дісталося хлопцям, які спробували схоронитися у переході метрополітену. Там їх лупцювали кийками, а потім витягли на східці для загальної ганьби, де фактично непритомних добивали ногами. Долучилися до «праведної справи» й активні жіночки, яким жертви за віком згодилися б в онуки. Цікавий натовп, що розташувався на дашку метрополітену, спостерігав за цим звірством з якимось завороженим спокоєм, ніби дивився гангстерське кіно, а не картинку з реального життя.

Міліція біснування сепаратистів, як завжди, сприймала доволі спокійно, хоча серед п’ятдесяти покалічених виявився і один правоохоронець. Десять осiб iз травмами легкої та середньої тяжкості потрапили до лікарні швидкої та невідкладної допомоги.

Цікаво, що в суботу в Харкові теж проходило два мітинги. Але оскільки охороняти євромайданівців вийшли вболівальники футбольного клубу «Металіст», молодики з георгiївськими стрічками напасти не наважилися, хоча на підступах крутилися досить активно. Тобто вже втретє за останні півтора місяця вони знущалися над дуже невеликими групами «жовто–блакитних», і жоден із нападників не потрапив за свої звірства до буцегарні.

Після мітингу біля пам’ятника Леніну сепаратисти розділилися на дві групи. Одні рушили до Холодногірського СіЗО, де, за їхньою інформацією, утримують заарештованих на два тижні штурмовиків, котрі «брали» Харківську ОДА. Інша група рушила до мерії. Перших, незважаючи на галасливу, тривалу і помпезну ходу, чекало глибоке розчарування: «побратимів» уже відправили до Полтави. А ось друга група відвела душу на повну котушку, захопивши будівлю міської управи. Правда, всередину зважилася зайти лише жменька сепаратистів. Вони вимагали, аби їх впустили до сесійної зали, і навіть устигли проголосувати за те, щоб вважатися депутатами територіальної громади.

Напругу трохи розрядив мер Геннадій Кернес, який навіть у неділю ввечері (попри те, що де–юре перебуває під домашнім арештом) знайшовся у робочому кабінеті. Для переговорів iз ним делегували групу активістів, після чого міський голова вийшов до півтисячної юрми й виголосив умови компромісу. Він пообіцяв надати юридичну допомогу 62–м правопорушникам, які раніше штурмували і підпалили облдержадміністрацію, а також домогтися суду для бійців «Правого сектору», що брали участь у нашумілому конфлікті на Римарській. Також пан Кернес дав слово повернути російські канали до харківського ефіру, регулярно висвітлювати діяльність молодиків iз георгiївськими стрічками в муніципальних ЗМІ і пролобіювати на державному прийняттi закону про місцеві референдуми.

Штурмовики мерії й після цього залишилися невдоволені, але, погаласувавши до вечора, таки розійшлися. Група з них зайшла до метрополітену, і з’ясувалося, що ці діячі — немісцеві. До соціальних мереж потрапив відеоролик, в якому активісти, що якихось півгодини тому волали «Геть iз Харкова, бандерівці», безпорадно намагалися розібратися з пропускною системою підземки.

У який спосіб сепаратисти координують свою роботу в місті, тривалий час було таємницею. Але днями всі карти розкрив Гнат Кромськой — відомий проросійський активіст на прізвисько Топаз, який утік з–під домашнього арешту, розрізавши електронний браслет. В інтерв’ю російським ЗМІ він повідомив, що в Харкові наразі сформовано п’ять численних груп «народного партизанського ополчення», які активно співпрацюють і між собою, і з донецькими та луганськими сепаратистами. «Ми пішли у підпілля, — розповів втікач, — і ведемо роботу з дезорганізації діяльності правоохоронних органів. Так чи інакше під нашим контролем опиняться вокзали, залізничні колії, шляхи і всі комунікації, які відходять від Харкова». Він також повідомив, що багато проросійських активістів уже заговорили українською мовою — для більшої конспірації.