Верба замість пальми

Шостий тиждень Великого посту називається Вербним, бо завершується він освяченням верби по церквах у неділю. Це свято зветься — Вхід Господній в Єрусалим на вільні страждання. За біблійною історією, люд у Єрусалимі зустрічав Христа вигуками «Осанна! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!» і встеляв йому шлях пальмовим гіллям. Христос в’їжджав до міста миру, сидячи на віслюкові, бо в писанні сказано, що Месія прибуде саме таким чином. Богослови пояснюють: віслюк символізує матеріальне, а його осідлання означає перемогу духовного над земним. Пальмове гілля для тогочасних людей символізувало безсмертя (бо ці рослини могли жити до 200 років), це також був знак майбутнього. Утім, встеляючи пальмовим гіллям дорогу перед Ісусом, люди все ще гадали, що бачать Царя земного, що влада Його — звичайна. І покинули Його в найтяжчий час страждань, ще й домагалися: «Розіпни!». Велич Христової сили відкрилася людям тільки після Воскресіння.

А поки що Спасителю відкрився краєвид Святого міста, і Він заплакав за ним. Бо знав, що невдовзі місто буде зруйновано, а Єрусалимський Храм — знищено. Мовив: «О якби ти хоч цього дня пізнало, що потрібно для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це. Бо прийдуть на тебе ті дні, і твої вороги валом тебе оточать… і зрівняють з землею тебе, і поб’ють твої діти в тобі, і не позоставлять каменя на камені, бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх». Тоді ж Спаситель увійшов до Храму і повиганяв з нього торговців.

За стародавнім звичаєм, на це свято по церквах України святять вербові гілки, які чимось нагадують пальмові. Вже у «Ізборнику Святослава» (1073 рік) згадується «Праздьникь вьрбьньї». Увечері в суботу, що називається Лазаревою (в пам’ять про воскрешення Христом Лазаря) люди приносять до церкви вербові галузки. Уранці священик кропить її свяченою водою, і молільники стоять до кінця служби з гіллям і запаленими свічками, що знаменує перемогу життя над смертю. Після служби діти «б’ються» такими галузками, таким чином бажаючи здоров’я, бадьорості духу і довгого життя. При цьому приказують:

Верба б’є, не я б’ю,

За тиждень — Великдень!

Уже недалечко

Червоне яєчко!

По селах ще зберігся звичай на Вербну неділю садити свячену гілочку в землю, особливо біля криниць та над водоймами. У хаті свячені гілочки затикають за ікони. Їх не годиться викидати. У давнину гілочками торішньої свяченої верби розпалювали у печі, коли пекли паски. Нині минулорічні галузки можна віднести до лісу чи парку.