Свого часу депутати партії «Батьківщина» покидали цю політсилу, щоб приєднатися до «широкої коаліції» на чолі з Партією регіонів. Було це у 2006—2007 роках і тривало доти, доки Президент Ющенко не поклав край подібним міграційним процесам і не оголосив про дострокові вибори. Ще більш активно БЮТівці перетікали до ворожого табору після програшу Юлії Тимошенко на виборах 2010 року. Були перебіжчики й у 2012–му, коли «тушки» «Батьківщини» примкнули до провладної більшості у перші ж місяці існування нового парламенту.

У п’ятницю надвечір лідер «Правого сектору» Дмитро Ярош провів свою першу — як кандидат у президенти — прес–конференцію. Подія викликала ажіотаж: досі «живого» Яроша бачило небагато медійників, бо якраз на піку популярності очільник радикального крила Майдану вдався до обмежень своєї публічності.

Минулого тижня група «Пошукова ініціатива Майдану», яка займається пошуком імовірних місць поховання жертв Майдану, виявила на кладовищі у Броварах підозріло свіжі могили без розпізнавальних знаків. «На них хрести виглядають старішими за земляні насипи, не кажучи вже про вінки і хустинки. Загалом виявлено десяток свіжих могил. Ми написали про це заяву до міліції», — розповіла «УМ» активістка «Пошукової ініціативи» Тетяна.

Політикам не звикати до езопопової мови, але в риториці Кремля є слово–маркер, котре не просто має видозмінений смисл, але виступає червоним сигналом небезпеки. Це слово «захист». Або (в залежності від контексту) «порятунок». Готовність російського МЗС «взяти під захист» Донецьк iз Луганськом означає, як мінімум, бажання анексувати східну Україну.

Прокляття відомого героя Анатолія Папанова із комедії «Діамантова рука» «Щоб ти жив на саму зарплату!», схоже, неабияк непокоїло б державних чиновників з оточення Віктора Януковича. До такого висновку прийшли громадські активісти антикорупційної неурядової організації «Transparency International Україна», які в рамках кампанії «Декларації без декорацій» зібрали та дослідили більше 400 декларацій посадовців, оприлюднених ними в 2011 та 2012 роках. Серед чиновників практично всі дозволяли собі більше видатків, ніж дозволяла зарплата.