«Пишаюся, що є почесним жителем Суботова»

ЛНа посаді голови Черкаської облдержадміністрації Олександр Черевко був своєрідним рекордсменом — адже в цьому кріслі довше за нього не зміг втриматися ніхто. Його успішна п’ятирічна робота на цій посаді була припинена з приходом до влади Віктора Януковича. Після «губернаторства» Олександр Черевко повернувся у звичну для себе галузь — банківську, адже за освітою є економістом. Сьогодні він — голова спостережної ради ПАТ «Банк «Київська Русь». У неділю, 6 квітня, Олександр Володимирович відсвяткував своє 55–річчя. Напередодні ювілею нам вдалося поспілкуватися про його колишню і нинішню роботу, рідну Черкащину та... незвичайне хобі.

Гроші паніки не люблять

— Олександре Володимировичу, банківську сферу, в якій ви зараз працюєте, зараз неабияк лихоманить. Коли, на вашу думку, ситуація урівноважиться? Чим можете заспокоїти наших читачів?

— Я сподіваюся, що ситуація вирішиться із наданням кредиту Міжнародного валютного фонду. І це стане точкою опори, відштовхуючись від якої, треба буде робити правильні економічно–фінансові кроки. Вже сьогодні Нацбанк ухвалює тактичні короткотермінові рішення, які підтримують банки України і платіжну систему. В цілому, на мій погляд, вони правильні. Адже в будь–якого банку є три основні завдання: платіжність, платіжність і ще раз платіжність. Бо якщо ви приходите в банк, а він не може вам виплатити зарплату чи депозит, це все одно, що ви сіли в автобус, а він нікуди не їде.

— Як зберегти у цій непростій ситуації свої заощадження? Що б ви порадили звичайним українцям?

— У першу чергу треба мати витримку. Не піддаватися паніці і не створювати додаткового ажіотажу. Розумію, що мої слова виглядають кисло на загальному тлі. Люди мають певну недовіру до банківської системи та й ситуації взагалі. Тому на сьогодні триває відтік вкладів. За даними НБУ, за три місяці знято 53 млрд. гривень. Ці гроші йдуть здебільшого на купівлю валюти. Відповідно й валютно–готівковий ринок лихоманить. Тому сьогодні треба більше говорити про дії уряду, Нацбанку, пояснювати, для чого потрібні ті чи інші кроки. Вважаю, що поспішили говорити про податок на депозити. Такий податок може бути. Але в стабільній ситуації. А сьогодні — навпаки: треба гарантувати спокій і безпеку людям, недоторканність приватної власності і бізнесу. А ще на часі — про це багато років говоримо, але жодна влада так на це й не наважилася — ухвалення закону про амністію капіталу. От є добровільний місячник здачі зброї — отак і з грішми треба чинити. Тому що якби ті кошти, які обертаються поза банками, були мобілізовані на рахунках банківської системи, нам, мабуть, і не знадобилися б кредити МВФ. Адже населення є, було і буде найкращим інвестором національної економіки.

«Пора переходити до конкретних справ, а не перетасовувати посади»

— На Черкащині зараз ходять чутки, що ви можете повернутися на одну з керівних посад, наприклад, голови облради. Чи мають вони під собою підстави?

— Зараз це питання не на часі. Там нещодавно обрали голову облради, і я не бачу потреби її змінювати. Щодо перспективи, то на все воля Божа. Взагалі сьогодні варто менше перейматися посадами, бо через них тільки сон пропадає і нерви здають. Я є депутатом Черкаської облради і бачу, що народ, захопившись розподілом посад, забув про все на світі і про те, який режим ми пережили і подолали. До сьогодні в області не призначений жоден голова райдержадміністрації. Теорія і практика українських граблів повторюються. А треба думати над тим, де буде Україна, якою вона буде і як тут житиметься людям, тобто переходити до конкретних справ, а не займатися перетасовкою посад.

— З вашої ініціативи свого часу в області почали реалізовувати програму «Золота підкова Черкащини». Чи багато вдалося зробити і яка доля цієї програми зараз?

— Коли завершувалася каденція діяльності Президента Ющенка, дію програми було продовжено ще на п’ять років. Президент Янукович це все відмінив. До того ж «донецька» влада зробила все, щоб скомпрометувати ідею до невпізнання. У центрі цієї національно–патріотичної програми був розвиток духовних скарбниць краю. Та паралельно ми багато зробили для розвитку інфраструктури Черкащини. Я ще коли працював у Національному банку й виникла ідея відремонтувати музей у селі Шевченкове, то від людей чув: а що нам той музей? У нас нема дороги на кладовище, ФАП розвалений, школа потребує ремонту... То якраз оця програма дала відповідь і на тему доріг, і на тему газифікації, і на тему благоустрою... Приміром, завдяки програмі Черкащина вийшла з 22% майже на 64% газифікації населених пунктів. Коли ми починали працювати у 2005 році, у нас був сюжет на телебаченні: на возі їдуть журналіст і місцевий дядько, й останній розказує, що в Суботові — батьківщині Богдана Хмельницького — все занедбано, на полях бур’яни ростуть. А коли я завершував свою каденцію роботи на Черкащині, то жодного клаптика необробленої землі в області не лишилося. В Суботові ж ми відреставрували старовинну церкву, впорядкували садибу Богдана Хмельницького, проклали туди 12 км дороги, газифікували село, відремонтували школу, ФАП, відкрили пам’ятник жертвам Голодомору. Під час урочистостей мешканці Суботова дали мені звання почесного жителя села та виписали посвідчення під номером два. А першим почесним жителем є сам Богдан Хмельницький. І я горджуся цим. Горджуся, що мав змогу прикластися до відродження однієї з наших духовних національних опор.

Загалом у рамках програми вдалося впорядкувати десятки об’єктів, наприклад, відбудували резиденцію Хмельницького в Чигирині. Шкода, що не все вдалося доробити, були такі об’єкти майже на фініші, які на тому й завмерли.

— Чи маєте власні улюблені місця на Черкащині?

— Якщо я скажу, що люблю її всю, то ви, мабуть, не повірите (сміється). Безумовно, це Звенигородщина, моя рідна земля, де народилися Тарас Шевченко та В’ячеслав Чорновіл. А ще — це Чигиринщина, Канівщина, Тальнівщина, Маньківщина, Уманьщина — та який би ми район не взяли, я прекрасно знаю цей край і люблю його. Черкащина багата на історію й знаковi постатi. А ще це така унікальна територія, де є і море, і гори і степ, і ліс — усе чого душа забажає.

— А ще на Черкащині навіть гірськолижний курорт є...

— Навмисне про це промовчав, бо він у моєму рідному селі Водяники розташований (сміється). Збудував його за моїм сприянням мій земляк, на жаль, нині вже покійний, Микола Щербина. Він же збудував у селі завод із заморожування фруктів. Відповідно люди отримали на цих об’єктах роботу, поробили ремонти, приймають туристів...

А починалося все з історії. У нашому селі похований Герой Радянського Союзу Вахтанг Чіковані, який визволяв Водяники від німецько–фашистських загарбників. З дитинства пам’ятав, як до нас приїздили делегації з Грузії і шанували свого земляка. Потім це забулося, а я вирішив відновити традицію. Вніс пропозицію зробити візит президентів України та Грузії. І як тільки з’явилося доручення готувати цей візит на високому рівні, гріх було не скористатися доброю нагодою. У плани розвитку ми включили газифікацію села, будівництво доріг, ремонт ФАПу, будівництво клубу. І хоча візит відбувся на рівні міністрів оборони, а не президентів, Водяникам пощастило, що так зійшлися зірки.

ЗАХОПЛЕННЯ

— В одному інтерв’ю ви сказали, що ваші рідні нарікають на дві ваші «хвороби» — садити дерева і вішати картини. А я чула й про третю «хворобу» — розводити сов. Кажуть, що такі птахи в обійсті — погана прикмета. А як вважаєте ви?

— Для мене це зовсім непогана прикмета. Я раніше вирощував усі види сов. Мені імпонують утаємниченість, загадковість, глибока мудрість цих птахів. Та й урочище у Водяниках, де стоїть мій будинок, називається Совин Яр. Нічний спів, токування пугача — це щось неймовірне, це дуже цікаво і мелодійно та зовсім не страшно. Хоча коли хтось цього ніколи не чув, то можна і злякатися (сміється). В одній із веж мого будинку досі живуть сичі. А в мисливському господарстві я вирощую пугачів. У мене дві пари цих птахів, цьогоріч самиця відклала яйця ще 4 лютого, як тільки пішло потепління. А потім ударили морози і вона зійшла з гнізда. В середині березня вона знову принесла одне яйце і зараз сидить на ньому. Тож чекаю на це пташеня. Коли птахи підростають, випускаю їх у природу або дарую друзям. У природу вже випустив 12 пугачів.