Про зламаний ніс і пісню на «біс»

14.08.2004
Про зламаний ніс і пісню на «біс»

Тарас Бульба. (автора.)

      «Не мала баба клопоту...», як співається у одній із пісень «От вінта». Правда, клопіт таки був — унікальний по своїй суті україномовний рокабілі-гурт останні півроку майже не отримував запрошень в Україні на концерти, тому хлопці (як і багато їхніх колег по музичному цеху) вирішили пошукати щастя у Польщі. І таки знайшли, хоча похвилюватися довелося добряче.

      Усе почалося з того, що по дорозі до села Остро Бардо, де мав відбутися перший концерт, машина з музикантами потрапила в аварію. Результат — відкритий перелом носа у соліста гурту Юрія Журавля, два дні в реанімації, зірвані концерти і борг у 800 доларів за лікування. Правда, такий нездалий початок мав щасливий кінець: настоятель православної церкви Остро Бардо, який, власне, і запросив «От вінта», дізнавшись про аварію, зібрав у прихожан гроші і «викупив» хлопців. Правда, інформація про відміну перших концертів встигла поширитися  Інтернетом, і спочатку поляки сумнівалися, чи продовжиться тур взагалі. На перший концерт у Ольштині прийшло десь чоловік 70. Зате потім хлопці стали справжніми народними героями («Ще б пак — інваліди, а так співаємо», — сміється Юрко), і з кожним концертом людей більшало, а наприкінці концерти проходили при повних аншлагах. «Я не думав, що у Польщі так багато етнічних українців», — зізнався Журавель, хоча додав, що вони часто виступають у Польщі й на панківських чи рокабільних фестивалях, куди ходять переважно поляки.

      У Польщі такі фестивалі мають велику популярність. Нещодавно у Варшаві вийшов диск із назвою «Сайкобілі сабат найт», куди увійшли композиції трьох польських гуртів, музикантів зі Швеції, Фінляндії та Німеччини і двох українських — «Мед хедс» і «От вінта». У хлопців уже є свій своєрідний фан-клуб, який їздить по їхніх концертах від міста до міста по всій Польщі. Я сама була свідком, яким шаленим попитом користувався альбом «От вінта» «Дригтиндимба» у Ждині на фестивалі «Лемківська ватра» і з яким захопленням витанцьовували молоді поляки під українські народні пісні в стилі рокабілі (чи «украбілі» , як називають його самі хлопці).

      Саме польська компанія «Кука рекордс» запропонувала видати другий альбом «От вінта». Готовий практично і третій, із назвою «Мав я раз дівчиноньку» — українські народні пісні у власній інтерпретації гурту. А ще вони написали кілька патріотичних пісень для пласту, і на останньому злеті хлопцям підспівував двотисячний хор пластунів.

      Правда, судячи із ситуації в українському шоу-бізнесі, орієнтованому на «братів наших старших», побачити ці альбоми можна буде і справді  лише завдяки полякам. А от перший альбом разом із ексклюзивною футболкою може виграти кожен, якщо зайде на сайт гурту www.ot-vinta.com і в грі «Хрюк-н-рол» настріляє рекордну кількість поросят-мутантів, які втекли із кліпу «Не мала баба клопоту». До речі, з цією піснею у хлопців у Донецьку трапився кумедний випадок: після того, як кліп на пісню прокрутили по М-1, на одному з концертів місцеві «братки» тричі замовляли її на «біс».

 

Ти казала, у неділю будем слухать рокабілі

Ти казала, у неділю

Будем слухать рокабілі.

Я прийшов — тебе нема:

Підманула-підвела.

 

Приспiв.

Ти ж мене підманула,

Ти ж мене підвела,

Ти ж мене молодого

З ума з розуму звела.

 

Ти казала, що у гаї

Елвіс Преслі заспіває

Я прийшов — його нема:

Підманула-підвела.

Приспiв.

 

Ти казала, що у школі

Буде грати Бадді Холлі.

Я прийшов — його нема:

Підманула-підвела.

Приспiв.

 

Ти казала, біля хати

Едді Кокрейн буде грати.

Я прийшов — його нема:

Підманула-підвела.

Приспiв.

 

Ти казала, Чака Беррі

Напоїли комбайнери.

Я прийшов — його нема:

Підманула-підвела.

Приспiв.

 

Ти казала, що на скелі

Я побачу Біла Хейлі.

Я прийшов — його нема:

Підманула-підвела.

Приспiв.

 

Ти казала, Літл Річард

Буде грать за могорича.

Я прийшов — його нема:

Підманула-підвела.

Приспiв.

 

Грають десь, а ми не чуєм

Вінсент, Перкінс, Вайленс, Льюіс.

Є вони, чи їх нема?

Підманула-підвела.

Приспiв.

 

А тепер пішла сама

На концерт до ot vinta.

Залишила, не взяла:

Підманула-підвела.

  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>