Тарасе Григоровичу, на сцену!

Ювілей Кобзаря прогнозовано мав би надихнути театральну спільноту на нові постановки. Втім, аналізуючи театральну Шевченкіану–2014, доводиться визнати, що далеко не всі театри підійшли до цього питання у всеозброєнні. Творчому і, головне, фінансовому. Тривожна ситуація в країні погіршила їхнє й без того не надто заможне життя: готуючи нові вистави, художнім керівникам доводилося зважати на неабиякий дефіцит коштів, які театри недоотримали від реалізації квитків або й узагалі після скасування вистав.

Чи не наймасштабнішою у цьому контексті є прем’єра Російської драми «Всюди­ один... (Свіча на вітру)» (пре­м’єра — 9 березня), жанр якої режисер Михайло Резнікович визначив як «досвід дослідження внутрішнього життя людини в щоденниках, листах і документах». «Для мене несподівано відкрилася одна з найболючiших точок у житті Шевченка та його творчості — тема зради, — говорить Михайло Юрійович. — Цьому присвячено чимало віршів, згадайте хоча б «Не так тії вороги, як добрії люди...» Ця тема завжди сучасна. Чи мотив самотності... Ми назвали виставу цитатою з поеми «Тризна» — «Всюди один...». І я дуже зрадів, коли значно пізніше натрапив на чи не найсерйознішу книгу про Кобзаря Богдана Сушинського «Тарас Шевченко. Геній — в самотності». Отже, ми відшукали больову точку...»

Власне, Шевченків тут два — російськомовний та україномовний. Спектакль задумувався задовго до Майдану, але сьогодні він стовідсотково у тренді. Роль російськомовного Тараса Григоровича виконує актор Театру імені Лесі Українки Віктор Алдошин, україномовний Кобзар — «франківець» Петро Панчук. У Петра Фадійовича, як відомо, з Шевченком — свої особливі стосунки: головні ролі у виставах «Божественна самотність» (Національний театр ім. Франка), «Тарас» (Черкаський театр ім. Шевченка). У спектаклі звучать зонги, причому на слова не лише Кобзаря, а й Лермонтова. Також глядачі без проблем упізнають тут й уривки з «Мертвих душ»: відомо, що Шевченко шанував Гоголя, називав його «істинним знавцем серця людського»

«Наша вистава — не тільки про Тараса Шевченка, а ще й про долю талановитої людини, зацькованої системою, залишеної віч–на–віч із репресивним апаратом і розчавленої ним, — продовжує Михайло Резнікович. — Артисти не намагаються буквально зіграти Шевченка. Вони проживають тексти від його імені, знаходять у них і приватне, і загальнолюдське звучання. Самотність, постійне передчуття фатальної біди, сповідь перед Всевишнім... Безумовно, кожна талановита людина якоюсь мірою самотня. «Одинокому — скрізь пустеля», — було написано на брелоку Чехова. Ми знаємо, що, починаючи з Моцарта, у кожного з нас є своя Чорна людина... Вона змінює обличчя. Вартує, чекає, відступає, а часом наближається... Тому талановиті люди живуть передчуттям. Ним повинні жити всі учасники вистави».

Національний театр імені Франка, як і режисер Михайло Іллєнко, зацікавився поезією Шевченка «У тієї Катерини...». Михайло Герасимович знімає за цим твором фільм, Станіслав Мойсеєв поставив за ним виставу (прем’єра — 7 березня). Спектакль назвали «Така її доля...». Співрежисер, постановник пластики — Сергій Швидкий. Незважаючи на те, що балада «У тієї Катерини хата на помості» має лише 66 рядків, на сцені — близько двадцяти акторів. Катерина (Поліна Лазова), Семен Босий (Анатолій Гнатюк), Іван Голий (Василь Баша), Іван Ярошенко (Олексій Зубков), Брат (Олександр Форманчук), а ще дівчата–наяди...Відтворити поезію через пластику, та ще й так, щоб спектакль не сприймали як балет чи пантоміму, а саме як драматичну виставу, — таке завдання поставили перед собою Мойсеєв і Швидкий.

7 березня Молодий театр запрошує на прем’єру вистави «Рядовий Шевченко». На Камерній сцені її зіграють Роман Семисал (він же — режисер–постановник), Катерина Варченко та Юрій Шульган. Свою роботу актори анонсують відомим зізнанням самого Кобзаря: «Я від природи виявився якийсь незавершений: навчався живопису і недовчився, намагався писати — і вийшов з мене солдат, та який солдат!».

Театр драми і комедії на Лівому березі влаштував сценічні читання двох п’єс: «Окрилений любов’ю» за творами Шевченка, листами і спогадами його сучасників, сценічна композиція — відомого шевченкознавця Сергія Гальченка, виконавці — Олександр Биструшкін й Вікторія Остапенко; та «Троє наших серед музунгу» (автор — театрознавець Віталій Жежера, режисер — Тамара Трунова). Про свою п’єсу–дебют Віталій Жежера говорить: «Шевченко повертається до Петербурга, де не був майже 11 літ... Ніхто й досі не знає, що він у ті перші самотні години робив і де був. Така ситуація дає можливість вільно фантазувати. Але нічого не вигадувати. Тут є різниця. Вигадка — від розуму, а фантазія — від історії й від природи».

Театр юного глядача на Липках 22 березня покаже прем’єру вистави «Сон». «Сьогодні поезія Тараса Шевченка пульсує, як ніколи, — говорить режисер Віктор Гирич. — Кожне його слово знаходить відгук у акторів, а це гарантія того, що це слово буде знаходити відгук і у глядачів.  Взявши за основу нашої вистави «Сон» поезію Кобзаря, ми вибудовуємо  її структуру навколо одвічного конфлікту митця і соціуму. Необхідність кардинальних змін, яку відчуває нині українське суспільство, робить нашу виставу дуже злободенною».

Минулими вихідними свій внесок у столичну театральну шевченкіану представив театр Володимира Завальнюка «Перетворення». На Малій сцені Палацу «Україна» зіграли прем’єру вистави–містерії «Великий льох». «Неймовірне пророче проникнення поета в минуле, сучасне й майбутнє, — захоплюється поемою Володимир Завальнюк. — Здається, всі сили космічного зла зійшлися, щоб знищити Україну, — але в тому, що так сталося, є й провина самих українців усіх поколінь... Та бій на барикадах історії триває, і в цьому бої Україна — здавалося б, упосліджена, пригнічена і майже знищена — виявляється незнищенною. І таємниці цього дива жодним загарбникам не розгадати».