Він мріяв про свій ермітаж...

На обкладинці каталогу виставки, що зберігся в архівах, зазначено: «Первая выставка картин местных и иногородних художников. Сумы, 1914 г.» І уявляється провінційне повітове містечко, втім із досить жвавим життям, і ота новина: «художня виставка! — де, у нас? — треба неодмінно побувати!..» Дата проведення заходу невідома, але, напевно, то було в першому півріччі, вважає співробітник Сумського художнього музею, мистецтвознавець Надія Юрченко. Останні спокійні місяці перед початком світової війни...

Оскільки музей щороку першого березня відзначає свій день народження, то цього разу подарунком до нього стала виставка, присвячена сторіччю найпершого художнього вернісажу в місті.

Тоді у Сумах було лише два великі приміщення: театру Корепанова і громадського зібрання — там тепер філармонія. Для мистецького заходу обрали останнє, де й розташували 190 робіт дев’ятнадцяти художників із Сум, Казані, Санкт–Петербурга, Москви, Єкатеринбурга, Катеринослава...

Організував виставку Никанор Онацький, чиї картини також були представлені та виокремлювалися своєю чисельністю і яскравістю. Значною мірою то були роботи лебединського періоду митця. За рік до виставки його, вже відомого художника, поета, громадського діяча, запросили переїхати з Лебедина до Сум працювати у кадетському корпусі. Никанор Харитонович викладав малювання і креслення. Досвід організації мистецьких дійств вiн уже мав. Так, 1911 року він брав участь у «Першій українській артистичній виставці» у Києві. Тоді його полотно «Місячна ніч» високо оцінила письменниця Олена Пчілка у часописі «Рідний край». Через два роки Онацького запросили до Полтави — як експонента і як організатора тамтешньої художньої виставки.

Близько двадцяти п’яти робіт пройшли через століття, зберігаючись у художньому музеї. Втім музей виник пізніше — у 1920–му, стараннями Никанора Онацького, першого в Сумах художника з вищою спеціальною освітою. Саме першого березня того року його призначили директором музею, позначивши таким чином початок існування мистецького закладу. «Він мріяв зробити ермітаж, — каже Надія Юрченко. — Хотів зібрати все краще і з українського, і з російського, i з європейського».

На стінах — картини з першого вернісажу, що ввійшли до музейного зібрання: «Перев’язочний пункт» Івана Владимирова, «Останні промені» Олександра Орлова, портрет Тараса Шевченка пензля Якова Андреєва, «У хаті» Павла Радимова... І, звичайно, «Мальви», «Зимівник», «Хата біля Тарасової гори», автопортрет — Онацького... Притягує погляд і невелика акварель. «Ця робота потрапила до музею випадково. Я побачила її серед паперів, коли була в гостях у доньки Никанора Харитоновича, Наталії Никанорівни, — розповідає Надія Юрченко. — Запитала, що за робота. Вона каже: «це тато». А потім віддала картину нам. Це жанровий портрет Никанора Онацького, виконаний ще 1899 року відомим російським портретистом Павлом Кузнєцовим». Етюдне виконання робить композицію якоюсь легкою і привабливою. Молодий чоловік інтелігентної зовнішності відпочиває на софі. Ще так далеко і створення музею в Сумах, і самовіддана праця, і звинувачення в націоналізмі, і загибель у 37–му...