«Глевкий млинець» — Георгій Гогуадзе

З Майдану чи... з розшуку?

Перше ж вагоме призначення на Дніпропетровщині від нової влади виявилося млинцем по–справжньому глевким. Стосується воно відомства, де змінити обласного очільника рішуче і негайно, здавалося б, сам Бог велів. Адже саме Дніпропетровщина особливо прославилася своїми «тітушками», які 26 січня були озброєні прямо у стінах облдержадміністрації і спровокували криваве побоїще, однак до кримінальної відповідальності стали притягувати не бандюкуватих нападників, а їхніх жертв.

Тепер же маятник політичної ситуації в Україні різко хитнувся в інший бік. Проте начальник обласного міліцейського главку генерал–лейтенант міліції Віктор Бабенко все одно намагався на своїй посаді втриматися — минулої суботи терміново зібрав представників політичних партій, громадськості, журналістів, перед якими клявся і божився у своїй лояльності до нової влади, що він «білий і пухнастий».

Однак уже під вечір у понеділок стало відомо про призначення нового очільника обласної міліції — полковника Георгія Гогуадзе. Сприйнялося воно справді немов сніг на голову. Бо одна справа звільнити керівника попереднього і зовсім інша — призначити нового, який тепер має відповідати високим моральним та професійним критеріям Майдану. Але якраз з Майданом ніхто й не радився. Все було зроблено у кращих традиціях часів, що нині мають минати, — абсолютно кулуарно.

Щоправда, Георгій Гогуадзе намагався зробити хід конем — уже у вівторок скликав прес–конференцію, на якій постав зі своїм помічником таким собі Павлом Федновим, презентованим як активіст Майдану. Але, на його біду, сюди в масовому порядку зійшлися майданівці справжні на чолі зі своїм незмінним координатором у Дніпропетровську Віктором Романенком. І рознесли цю прес–конференцію, що називається, в пух і прах. Бо той же Павло Феднов дотепер не тільки не був не помічений серед активістів Майдану, а й був відомий, згідно з інформацією в iнтернеті, як особа, що перебуває в ... розшуку.

А Георгій Гогуадзе і взагалі у 2010 році балотувався у депутати дніпропетровської обласної ради, щоправда, безуспішно, від Партії регіонів. Останнім же часом працював начальником штабу УМВС України у Київській області. Призначення в Дніпропетровську, подейкують, стало можливим завдяки протекції Давида Жванії. Але бліцкриг провалився...

Ще більше запитань у майданівців виникло і щодо особи, що представляла Гогуадзе на посаді у Дніпропетровську. Це перший заступник міністра внутрішніх справ України Віктор Дубовик. Той самий, стосовно якого нині не втомлюється дзвонити в усі дзвони відомий правдолюб Геннадій Москаль: «Мені дзвонять міліціонери і питають, як міг залишитися на посаді першим заступником Дубовик iз Донецька, який поставлений Сім’єю. Він зробив свою кар’єру на крові й кістках, розгромив протестувальників, які виступали проти розважального центру «Мако», винний у розгромі інвалідів, де був убитий інвалід Конопльов, Донецьк знає». Тому пан Москаль уже зараз заявляє про ймовірність необхідності йти в опозицію до такого МВС.

Сама ж проблема полягає не в тому, хто більший майданівець чи менший. І навіть не в «тітушках». Головне питання: як змінити сучасну міліцію, щоб вона була справді з народом? Бо не секрет, що ту ж Дніпропетровщину буквально заполонила злочинність, з якою ніхто боротися й не думає. Йдеться про гори кримінальних проваджень, що звалилися на плечі слідчих. Наприклад, по Дніпропетровську їх випадає по 400—500 на одного. І з кожним провадженням впоратися непросто навіть за всього бажання. Бо, з одного боку, буквально кожен свій крок треба погоджувати зі слідчим суддею, від якого, зокрема, згідно з нині діючим Кримінально–процесуальним кодексом, необхідно отримати санкцію на доступ до будь–якого документа. А з іншого — процесуальні керівники з прокуратури, які зазвичай тільки заважають нормальній роботі, зате амбіцій — повні штани.

Ще одне питання з питань: хто є хто, оці самі слідчі, що несуть на своїх плечах вищезгадані 400—500 кримінальних проваджень кожен? Молоді й недосвідчені люди. Приміром, на Дніпропетровщині, за зізнанням вищезгаданого Віктора Бабенка, десь 25 відсотків міліцейських слідчих мають стаж роботи до одного року, ще 33% — до трьох. А більше трьох років витримують і взагалі мало не одиниці.

— Ніякими розслідуваннями кримінальних справ у міліції нині ніхто не займається, — розповіла мені слідчий одного з дніпропетровських райвідділів Оля, яка змалку мріяла саме розкривати злочини, а тепер глибоко у своєму виборі розчарувалася і написала заяву про звільнення. — Будь–якого начальника цікавлять тільки ті провадження, з яких ми могли б «здобути» якісь гроші для нього, бо їх вимагають «нагорі». А про інші кримінальні провадження з нас навіть ніхто не запитує. Тому й не дивує, що ці начальники змінюються буквально кожні рік–два.

І це система, яка сформувалася зовсім не за «злочинного режиму Януковича». Отож нині навіть якщо міліцію на Дніпропетровщині очолить майданівець і незаперечний, щось кардинально змінити він не зможе. Бо що можна вимагати з того ж вищезгаданого молодого і зеленого слідчого з його непідйомним завантаженням кримінальними прова­дженнями і заробітною платнею менше 2 тисяч гривень чистими?

«Слово — не горобець» від Наталі Марчук

Прокуратура Дніпропетровської області за очільництва прибулої з Донецька Наталі Марчук стала органом, де, і кожен адвокат чи правник це скаже, найбільше вправлялися у відписках на заяви про кримінальні правопорушення, з яких займалися тільки «потрібними».

Хоча, здавалося б, усе мало бути інакше. Адже сама Наталя Марчук на нараді з працівниками правоохоронних органів 17 травня 2012 року категорично заявила, що з впровадженням нового Кримінально–процесуального кодексу приховування злочинів стало неможливим. Йшлося насамперед про введення Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄДРР). Тобто за кожною заявою про кримінальне правопорушення має обов’язково відкриватися кримінальне провадження і проводитися слідчі дії, на підставі яких, і тільки, можна зробити висновок, мав місце злочин чи ні. Слово — не горобець. І багато хто став посилатися на вищезгадану заяву Наталі Марчук. Але в прокуратурі області, не говорячи вже про нижчестоячi, на те, що в КПК України жодною статтею не передбачене право прокурора не вносити відомості про заяву про кримінальне правопорушення до ЄДРР і не проводити досудового розслідування, не зважали. Відписки були поставлені на потік iз формулюваннями типу «підстав для прокурорського реагування немає» (при тому, що такого поняття в КПК не існує й близько), «ця заява по суті не є заявою про кримінальне правопорушення» або ж і взагалі з посиланням на Закон України... «Про звернення громадян».

Певна річ, така ситуація склалася не лише на Дніпропетровщині, а по всій Україні, яка справді перетворилася на «велику Врадіївку», де прокуратура, міліція, суди — одна шайка, члени якої спільно відзначають свята і пов’язані круговою порукою.

Отож дніпропетровські євромайданівці висловлюють переконаність, що очолювати прокуратури так звані прокурори фахові не повинні взагалі, бо справді все прогнило згори донизу. Бо навіть молода поросль поповнювала ці згуртовані лави зовсім не з думками про торжество закону, адже все робилося винятково за протекцією, отож, звісно, з поняттями верховенства права не перетиналося. Та й про що можна говорити, коли ця сама поросль зі скромною прокурорською зарплатою їздить на шикарних авто?

А судді хто?

Заяви Юрія Луценка про те, що прокурорсько–суддівську систему, пов’язану корпоративною солідарністю, підвалини якої закладалися задовго до часів «злочинного режиму Януковича», спочатку треба ліквідувати, а потім на її місці створити нову, гучною революційною фразою зовсім не здаються. Бо ця система справді якомусь реформуванню, вдосконаленню чи переформатуванню не підлягає. І якщо нині говорять про виборність суддів, то можна стовідсотково передбачити, що практично жоден з нинішніх служителів Феміди у боротьбі з претендентами на суддівську мантію, які дотепер її не одягали, приречений на приголомшливу поразку. Бо в кожного знайдеться цілий шлейф справ, за які відразу треба відкривати кримінальні провадження за статтею КК, яка передбачає відповідальність за завідомо неправосудні рішення. Дотепер ця стаття була практично мертвою і згадувалася прокурорами хіба що тоді, коли треба полякати суддю, який став зазіхати на порушення усталених десятиліттями «правил гри». Отож запровадження виборності суддів ще більше підтвердить, що судової системи дотепер у нас як такої не було.

Ще одне питання — йдеться не тільки про суди першої інстанції. А що робити з судами інстанцій апеляційної, касаційної, на шляху до яких, відчувши власну абсолютну безкарність, втрачали ґрунт під своїми ногами до безтями? Цей процес здається справді непростим, але коли нова влада не поставить за мету докорінно змінити цю страшну систему, все може швидко повернутися на круги своя.

Тому рішуче зруйнований євромайданівцями бліцкриг Георгія Гогуадзе став першим серйозним дзвіночком–попередженням, що багато хто навіть під егідою нової влади намагатиметься залишити все по–старому. Тобто, непорушною саму систему. І тоді люди швидко заговорять про те, що замість старих прийшли такі ж і нові.

Проте один фактор усіх нас зобов’язує такого перебігу подій у подальшому не допустити. Це — фактор Небесної Сотні. Не за те ці молоді люди віддали свої життя, щоб з часом усе повернулося на круги своя... І наш священний обов’язок перед ними спонукає до творення України нової, де справді пануватиме верховенство права.