«Золоті» дівчата наперекір Росії

Завершувати свій виступ на сочинських Іграх українській команді біатлоністок випало у найвідповідальніший момент історії своєї країни. Коли на вулицях столиці цербери Януковича розстрілювали беззбройних протестувальників, на дівчат очікувала естафета зі своєю стріляниною. Напередодні на знак протесту проти дій кривавого режиму дівчата планували відмовитися від цього старту й повернутися додому завчасно. Утім, як зізналася капітан команди Олена Підгрушна, після довгих умовлянь вони таки погодилися взяти участь у змаганні, до якого готувалися чотири роки. Вийшли та перемогли!

«Будучи в траурі, з одного боку, знаючи, що насправді відбувається в країні, бачачи українську столицю у вогні й відчуваючи всю відповідальність, спортсменки зуміли виграти золоту медаль. Мене це справді дуже вразило. Це був дуже емоційний момент», — захоплювався подвигом українських стріляючих лижниць президент Міжнародного олімпійського комітету Томас Бах. «Цю перемогу дівчата подарували всьому українському народу», — додав керманич НОК України Сергій Бубка.

Власне, як каже головний тренер нашої збірної Василь Карленко, збулася вічна мрія нашого українського біатлону. Прикметно, що в день тріумфу жіночого квартету — 21 лютого — свій день народження святкував президент ФБУ Володимир Бринзак. «Дуже приємно, що дівчата зробили мені подарунок. Хоча я ще напередодні відчував, що збірна України стане переможницею», — зазначив очільник федерації.

За великим рахунком, потрапляння українок на п’єдестал було очікуваним. Адже впродовж двох останніх сезонів мало було естафетних гонок у рамках Кубка світу, де б «синьо–жовта» четвірка не здобувала медаль. Проте хотілося, щоб українки здобули саме «золото».

Від початку перегонів збірна України йшла в групі лідерів. У ролі тих, хто наздоганяє, «синьо–жовті» перебували трохи більше чверті дистанції, коли Віта Семеренко на фініші свого першого етапу не змогла на рівних змагатися зі швидкою італійкою Вірер. А вже після ідеально проведеного відрізку Юлією Джимою наші дівчата відчутно відірвалися від переслідувачок.

Після половини 5–кілометрового відрізку, на який пішла Валентина Семеренко, здалося, що перемога вже в кишені, — настільки серйозно зросла її перевага над чешкою, що йшла на другому місці. Однак на стрільбі стоячи Валя ледве не зіпсувала чемпіонські напрацювання партнерок, припустившись трьох промахів. Але саме стільки є додаткових патронів.

«Перші два кола я занадто швидко пройшла, і це позначилося на стрільбі. Але я вчасно зупинилася і впоралася зі стрільбою, не заїхала на штрафне коло. Я, напевно, собі ніколи в житті цього не пробачила б, якби підвела дівчат. На щастя, всі три додаткові патрони лягли точно в не закриті раніше мішені», — сказала згодом Валя.

Далі, за словами Валентини, вона боролася на лижні, як могла. «Було відчуття, що йду повільно, і сніг здавався не білим, а чорним», — пояснювала біатлоністка, яка десятьма днями раніше через слабкий хід втратила майже вірну медаль у гонці переслідування.

Зрештою, естафету Олені Підгрушній Валентина передала з 30–секундною форою над росіянкою. Начебто й не мало. Але після січневої хвороби капітан українською команди скаржилася на проблеми з функціональною готовністю. Проте додатковий відпочинок, який дівчата отримали перед естафетою, став їм у нагоді. Олена не дозволила швидким Ользі Вілухіній та норвежці Турі Бергер наблизитися до себе на відстань атаки, що убезпечило її від нервового фінішу.

«Прапора не хотіла нести на фініш, оскільки просто не було вже сил. На дистанції виклалася на сто відсотків, — сказала на прес–конференції Підгрушна. — Коли йшла вже на фініш, перша думка була, що там (за спиною. — Авт.) росіянка, яка мене переслідувала. Але стадіон мовчав, і я зрозуміла, що мене вже не наздоженуть».

А ще капітан поділилася фактом, який, за її словами, не можна було проігнорувати: «Я бігла й не вірила в те, що таке можуть кричати нам російські уболівальники: «промахніться, впадіть» тощо. Це не ті люди, які виходять на трасу і вболівають за спорт. Відмовляюся вірити в те, що росіяни так можуть. Але це факт».

За словами Олени, в Олімпійському селищі вони розповідали всім, кому могли — персоналу, волонтерам, водіям, медикам тощо, що насправді відбувається в Україні. Схоже, до іноземців це доходило значно краще, ніж до росіян. «Я не тільки вражена перемогою України, а й дуже рада за них. Дуже важко бачити по телевізору кадри з України і слухати сумні новини звідти. Думаю, що ця перемога Україні дуже потрібна», — визнала норвезька зірка Тура Бергер.

А як це дисонує із позицією російських уболівальників, які освистували на фініші Підгрушну, та їхніх медійників, про яких розповів наш Костянтин Дульцев: «Коли я протягнув руку одному дуже відомому російському спортивному журналісту, аби привітати зі «сріблом» та захопливою боротьбою, він відмовився від рукостискання, натомість заявив: «Для Росії це «золото» було важливіше, ніж для вас». Мені стало смішно. Вони, здається, там усі головою «поїхали» на вірі в тому, що Росія — «супердержава», й перед ними мають стелитися».

Хай там як, але «доброзичливість та гостинність» господарів Олімпіади не завадила українкам стати найкращою командою Ігор. «Наші доморослі дівчатка, виховані нашими тренерами, отримали золоту олімпійську медаль. Причому в найпрестижнішому виді програми. Це означає, що на наступне чотириріччя наша команда — найсильніша у світі», — сказав головний тренер.

Додамо, що наші чоловіки фінішували в аналогічній дисципліні на дев’ятій позиції.