Фентезі на експорт

      З  5 по 8 серпня в болгарському місті Пловдив відбувався престижний щорічний Європейський конвент фантастики і фентезі «Єврокон». Найкращим автором-початківцем континенту став наш співвітчизник Володимир Арєнєв, наступний же «Єврокон», 2006 року, відбуватиметься в Києві. І хто б що не казав, це визнання недаремне. За останнє десятиліття в Україні виросла і розвинулася потужна когорта сильних і своєрідних авторів. Проте так склалося, що більшість із них друкується в Росії і пише для московського видавця.

      Володимир Арєнєв не обмежує себе одним жанром, пише фентезi, мiстичні трилери, соцiальну фантастику, веселi повiстi-казки для дiтей. Щоправда, донедавна більшість його творів також виходили в Росії. Що може допомогти молодому  літератору стати письменником, як це роблять наші сусіди, чому переважна більшість вітчизняних авторів друкується за кордоном — про це і не тільки говорили ми з Володимиром Арєнєвим.

      — На сьогодні великий відсоток сучасної російської літератури, що окупувала вітчизняний книжковий ринок, пишеться українськими авторами. Тільки в жанрі фантастики активно видаваних українських авторів понад три десятки. З чим це пов'язано?

      — Говоритиму переважно про фантастику, бо знаюся на ній краще, ніж на, скажімо, дамських романах. Ситуація «іноземного легіону» аж ніяк не нова, а пояснюється дуже просто: до 2003 року в Україні не було жодної серії фантастичних книжок. Одиничні малотиражні видання тільки підкреслювали: фанастику в Україні не видають.

      А письменник — дивне створіння, він чомусь хоче, аби його твір читали не тільки ті, хто має доступ до Інтернету, й не лише вузьке коло знайомих — він воліє побачити свої тексти виданими на папері. Додамо: виданими якісно. Бачте, суть навіть не в грошах, що підтверджує досвід тієї ж «Алфізики», де зараз видані романи, наприклад, Авраменка та Зоричів. Обидва автори мають більше десятка сольних книжок у Росії, але не понехтували кишеньковим форматом та м'якою обкладинкою, погодилися на видання цих книжок, хоча гонорари (не відкрию великої таємниці) там аж ніяк не йдуть у порівняння з російськими.

      Насправді українських фантастів, які публікуються в Росії, набагато більше, ніж 30. Декотрі з них вважаються метрами й класиками російської фантастики (згадаймо хоча б Дяченків) — а вітчизняні літературознавці презирливо говорять про «не нашу мову» й вернуть носи. Зараз, здається, ситуація трохи змінюється:  ми вже маємо змогу прочитати книги визнаних сучасних українських фантастів саме українською. Але навряд чи найближчим часом відбуватиметься жвавий відхід наших письменників від Росії — там більші наклади, більша читацька аудиторія, там про нову книжку ЗМІ не мовчать, наче її взагалі не існує. Між іншим, жоден із російських критиків, на відміну від вітчизняних, не закидає українським фантастам, що вони чужі.

      — Щороку в Росії проводиться літературний конкурс «Дебют», що визначає найталановитіших молодих письменників. Минулого року з трьох фіналістів цього конкурсу в номінації «Фантастика» два автори були українськими, зокрема і ви. Але лише врученням нагород конкурс не обмежився — організатори влаштували майстер-класи для молодих письменників, семінари. Розкажіть, як це навчання організоване у них і як справи з підвищенням рівня майстерності молодих авторів у нас?

      — На тих майстер-класах усі учасники читали тексти одне одного до обговорень. Самі обговорення відбувалися досить жваво, у довільній, але модерованій формі. Кожне заняття присвячувалося тій чи іншій номінації («Романи і повісті», «Оповідання», «Драматургія», «Фантастика» тощо). Пропонували висловлюватися всім, хто хоче, але особливу увагу приділяли не правильності розставлених ком (апріорі вважалося, що це учасники вміють), а темі, ідеї, майстерності в побудові сюжету, зображенні характерів тощо. Були досить жваві суперечки, причому часто від конкретного тексту переходили до узагальнень, порушували досить цікаві питання. У результаті кожен отримав потужний енергетичний та інформаційний заряд: протягом цих днів ми розглянули багато питань, над деякими з них, можливо, раніше навіть не замислювалися.  Наскільки знаю з листування (я й зараз спілкуюся з кількома «дебютівцями»), ті майстер-класи досі по-своєму позначаються на їхньому усвідомленні себе як творчих особистостей. У будь-якому випадку вони стали значним явищем для багатьох із нас.

      Власне, я не дуже обізнаний із тим, як поставлена справа з навчанням молодих письменників в Україні. Єдине, про що можу розказати, бо маю безпосереднє відношення: про київський клуб любителів фантастики «Портал». КЛФ кожну першу суботу місяця організовує засідання. Там і доповіді читають, і обговорюють твори. У нас є конкурс фантастичної мініатюри, в якому кожен може взяти участь; діємо за тим самим принципом: спершу розсилаємо тексти, що надійшли на конкурс, членам КЛФ, а потім автор на засіданні зачитує їх уголос, і кожен може висловитися з приводу прочитаного. Як на мене, це один із найоптимальніших варіантів.

      — Кажуть, що фантасти — дружний народ. Скажіть, ваша тусовка — це лише можливість поспілкуватися з однодумцями чи це спілкування допомагає і в творчому зростанні?

      — Я б не називав це тусовкою, швидше, зібранням однодумців. А чи допомагає спілкування... — це передусім залежить від самої людини: чого вона хоче, що здатна взяти від такого спілкування. Фантастика в цьому плані взагалі унікальне явище: в жодного з жанрів немає такої кількості згуртованих любителів, які б обговорювали нові книги, уважно слідкували за творчістю тих чи інших авторів. Зокрема, й у Києві «фантастичне» життя стає дедалі насиченішим: з вересня минулого року виходить щомісячний літературний журнал «Реальность фантастики», у квітні відбулася Міжнародна асамблея фантастики «Портал — 2004» (плануємо зробити її щорічною; а в 2006 році на її основі буде проведено всеєвропейський конвент «Єврокон»), з червня журнал заснував клуб любителів фантастики «Портал»; видавництво «Зелений пес» уже рік видає щомісяця дві книжки в серії «Алфізика», планує відкрити ще одну серію; з вересня має виходити щотижнева передача на радіо...

      Як на мене, це дуже сприятливе середовище для зростання молодих талантів, і не тільки письменників, а й літературознавців, художників, можливо, драматургів. Але наявність середовища — це ще не все. Якщо хочеш чогось досягти, мусиш сам зробити перший крок.

      — Останнім часом активізувалися дискусії на тему навчання письменників. Як на вашу думку, чи можна вивчитись на письменника?

      — Дуже правильне запитання: «Чи можна вивчитись на письменника?» Вивчитись — можна, вивчити — навряд чи. Власне, письменниками не народжуються, ними стають (так само не народжуються квіткою, а лише насінням). Талант, який усе-таки мусить бути, складає в творчому успіху незначний відсоток. Решта — це праця, праця над собою і над текстами.

      Без бажання, без певного чуття мови, яке випрацьовується роками, людина навряд чи чогось досягне. (Себто вона може стати цілком успішним автором бестселерів, але з точки зору художньої літератури ці тексти мало що вартуватимуть). Як на мене, формула «становлення» дуже проста: щоб навчитися писати, треба: а) багато читати (і не тільки художню літературу! і не тільки белетристику!); б) багато писати; в) багато спілкуватися з розумними, цікавими людьми.

      Пункти «б» і «в» цілком може забезпечити якийсь умозірний «Інститут письменників». Так само, як і допомогу в суто технічних, але вкрай важливих компонентах літературної праці: свідомого ставлення до архітектоніки тексту, до праці над психологічними портретами персонажів, до роботи над діалогами, до... Перелік можна продовжувати. І можна, зрештою, більшість із перерахованого (і все те, що перерахувати не вдалося) осягти самотужки. Але...

      Але співпраця з колегами-однодумцями (або навіть, чого приховувати, суперниками), обговорення власних творів, їхня конструктивна критика — це все якраз могли б дати подібні навчальні заходи. Це, мабуть, швидше, можуть бути курси чи цикли майстер-класів, ніж повномасштабне кількарічне навчання на кшталт нинішньої вищої освіти. Бо все-таки жоден диплом про закінчення курсів не гарантуватиме, що його власник — дійсно письменник.

      — Зараз фолк-тема популярна не тільки в музиці, а й у літературі. Цього року ваша книга «Бісова душа», сюжет якої побудований на українській міфології, братиме участь у конкурсі гостросюжетного роману «Золотий Бабай». Ви збираєтеся продовжувати цей напрям у своїй творчості?

      — Якщо розуміти під «фолк-темою» взагалі вірування, міфи, легенди будь-яких народів, то я не просто збираюсь, а продовжую! Зокрема, роман «Магус», який має вийти до кінця цього року, побудований на італійській демонології, його дія відбувається в ренесансній Італії. Це такий собі альтернативний варіант історії, де Церква не просто визнала існування магії, а й дозволила її практикувати, при цьому сама ж і контролює, аби не було порушень. Якраз магус — це людина, що розслідує особливо заплутані злочини, скоєні за допомогою чародійства. Роман має підзаголовок «магічний детектив», але насправді йдеться там не тільки про розслідування злочину. Мені здається, детектив — потенційно дуже багатий жанр, який до кінця не освоєний. У ньому переважно експлуатують розважальний момент (хто злодій? як він убив чи пограбував?) і забувають про інші аспекти... От я й зробив спробу поглянути на детектив під іншим кутом зору; чи вдалося це — судити читачеві. Якщо ж говорити про українські народні мотиви, то є і кілька задумів, пов'язаних із ними.

Розмовляв Руслан СОЛОНЕЦЬ.

Довідка «УМ»

      Володимир Арєнєв — письменник-фантаст, журналіст. Киянин. Автор книжок «Вiдчай драконiв», «Полювання на героя», «Правила гри»,  «Монетка на удачу», «Книгоїд» (усі видавалися в Росії). Романи «Правила гри» та «Бiсова душа» вийшли друком у Києві, в серії української фантастики «Алфізика» (видавництво «Зелений пес»). Зараз у цьому ж видавництві готується до друку повiсть-казка «Мiсто тисячі Дверей».

      У 2001 році за роман «Правила гри» був нагороджений мiжнародною українсько-німецькою премiєю iм. О. Гончара.

      У 2003 роцi Володимир Арєнєв став фiналiстом Незалежної лiтературної премiї «Дебют» (Росія) в номiнацiї «Фантастика». Цього року його роман «Бісова душа» номінується на конкурс гостросюжетної літератури «Золотий Бабай» (Київ).