Юрій Дерев’янко: Влада займається брутальною бандитською торгівлею

«Нині в парламенті — баланс між двома страхами й краплина здорового глузду»

— Пане Юрію, 17 лютого закон про амністію авторства «регіонала» Мірошниченка, який передбачав звільнення адмінбудівель і центральних вулиць в обмін на звільнення всіх майданівців, затриманих під час акцій протесту, набув чинності. Сторони нібито пішли на поступки. Але відчуття, що влада готова до діалогу, немає: за тиждень до цього справи багатьох активістів перекваліфікували зі статті «хуліганство» на важчу — «організація масових заворушень». З іншого боку, прокуратура демонстративно закрила кримінальні справи проти Попова, Сівковича та Коряка, яких звинувачували в організації кривавого розгону Майдану 30 листопада. Чи можливий у таких умовах компроміс?

— Компроміс можливий, коли обидві сторони готові до цього. На жаль, ми бачимо лише намагання Президента та Партії регіонів переламати ситуацію через коліно. Коли в їхніх руках лишаються всі силові структури, судова система та інші складові репресивної машини, це виглядає як знущання над людьми, які в мирний спосіб вимагають захисту своїх конституційних прав. Сьогодні влада займається брутальною бандитською торгівлею: заручники в обмін на поступки. Але проблема, яка вивела людей на вулиці, лишається. Зло досі не покаране, і досі немає навіть натяку на якісь дії, які дали б можливість вийти з кризи.

— Минулий тиждень пройшов під знаком конституційної реформи й пошуку можливостей повернення до варіанта 2004 року. Наскільки парламент готовий до такого сценарію?

— Нині у Верховній Раді, особливо в тій частині, яка залежна від Президента, панує баланс між двома видами страху й дуже маленька краплина здорового глузду. Один страх на них наганяє Янукович, а другий — імовірність персональних санкцій з боку Євросоюзу, яка лишається актуальною. У мене таке відчуття, що Партія регіонів кинула конституційну реформу як іграшку для опозиції, щоб вони погралися між собою, а сама не має жодного наміру рухатися в цьому напрямку. Це була спроба пересварити опозиційні сили, і ми бачили різні дискусії щодо того, якою має бути оптимальна Конституція для України.

— Але і в 2004 році було багато критики щодо ефективності парламентсько–президентської республіки.

— Я вважаю, що в нинішній ситуації нам треба якнайшвидше повертатися до Конституції 2004 року, незважаючи на всі її недоліки, а тоді починати думати, яка Конституція буде кращою, й починати працювати над її текстом. Це має бути або юридичний, або політико–правовий документ, на зразок Акта проголошення незалежності в 1991 році. Я подав до Верховної Ради постанову про повернення дії Конституції 2004 року, відповідно до якої Верховна Рада має опублікувати чинну на сьогодні редакцію Конституції України від 1996 року з урахуванням змін 2004, 2012 і 2013 року. Відповідно до цього 226 депутатів мають ухвалити рішення про повернення до Конституції 2004 року. І діяти далі за наступним сценарієм: формування нової більшості, зміна керівництва парламенту, формування нового уряду, заміна суддів Конституційного Суду.

— Голосів вистачить?

— Голосування покаже. Формально під таким документом іще два тижні тому було зібрано 252 підписи. З іншого боку, ми бачили, як поводилися депутати від Партії регіонів, коли до парламенту приїхав Янукович. 29 січня 52 депутати від ПР були готові підтримати мій проект закону про амністію без жодних умов, а в результаті вони дружно проголосували за закон «імені Партії регіонів». Тому це все питання внутрішньої свідомості й сміливості кожного депутата, які своїми діями можуть відвернути країну від критичного сценарію.

«Частина депутатів із ПР можуть зробити крок назустріч людям»

— А які ви бачите перспективи виходу з політичної кризи взагалі?

— Насправді ситуація може розвиватися в трьох варіантах. Перший — це коли за підтримки впливових політиків зі США та ЄС нам вдасться переконати Януковича не штовхати країну на силове протистояння, а повернутися до курсу на Євросоюз. Тоді парламент підтримає зміни до Конституції, за якими повноваження щодо призначення уряду, міністра внутрішніх справ, міністра оборони перейдуть до Верховної Ради, буде сформовано нову коаліцію за участю представників опозиції та позафракційних. У цьому випадку країна отримає суттєву фінансову підтримку від західних партнерів, яка дозволить уникнути хаосу в економіці і потихеньку, плавно реалізовувати реформи. Безумовно, ці гроші видаватимуться під зобов’язання робити певні кроки (немає кроків — немає грошей), і з тим обмеженням, що новий уряд має бути незмінним та працювати щонайменше до президентських виборів.

Другий варіант — це коли сам Янукович не погоджується повернутися до ЄС, але частина фракції «Регіонів» зробить крок назустріч людям, проти розколу держави та інших жахливих сценаріїв. Це означає, що може бути ухвалений політико–правовий акт повернення до Конституції 2004 року, який підтримає, крім опозиції, притомна частина фракції ПР. У цьому випадку так само можна розраховувати на підтримку західних партнерів.

Третій варіант — коли все залишиться, як є. Янукович вважатиме, що нічого не відбувається, Партія регіонів вважатиме, що криза — це не їхня проблема, а проблема Януковича, що він захистить їх і їхній бізнес, тому вони продовжуватимуть приймати ганебні закони, які йдуть всупереч здоровому глузду. Це — найгірший сценарій, бо в цьому випадку вся дипломатія з кабінетів перенесеться на вулицю. І це дуже небезпечно, бо передбачити подальші наслідки цих процесів буде практично неможливо.

— Однією з основних вимог Майдану залишається відновлення законності та покарання винних у побитті, викраденні людей, тортурах та вбивствах.

— Законність можна відновити, лише провівши повне перезавантаження правової системи. Я думаю, що наступним кроком після того, як парламент сформує новий уряд, має стати прийняття реанімаційного пакета реформ, які мають стосуватися і правоохоронної, і судової системи, вибо­рчого законодавства, децентралізації фінансування органів самоврядування та інших аспектів. Цей пакет має забезпечити зміну правил, а пізніше — люстрацію всіх суддів, прокурорів, міліції, всіх тих, хто є будівниками системи, проти якої повстали мільйони людей. Це обов’язково треба зробити протягом ста перших днів від часу формування нового уряду і нової більшості, яка буде цей уряд підтримувати.

«Суд буде «їхнім» не завжди»

— Ви зробили безпрецедентний крок, подавши до суду на міністра Захарченка за побиття студентів 30 листопада. Які у вас претензії до глави МВС?

— Захарченко є суб’єктом владних повноважень, і саме його незаконна діяльність (чи бездіяльність) впливає на той стан справ, який ми маємо. Суд має визнати, що його бездіяльність і 30 листопада, і 1 грудня, і 11 грудня, і пізніше була незаконною, і це в суді ми будемо доводити. Він як міністр має контролювати дії всіх своїх підлеглих, а коли вся країна бачить, як поводяться представники Міністерства внутрішніх справ, котрі називають себе «правоохоронцями», — ми розуміємо, що це є каральна машина, яка нічого спільного з охороною права не має взагалі. І Захарченко як міністр не виконує своїх обов’язків. Коли мільйони людей вимагають покарання «беркутівців», які порушили закон, а міністр палець об палець не вдаряє, щоб покарати винних, то його до цього має змусити суд.

— Але ви ж самі сказали, що при нинішній судовій системі це практично неможливо.

— Це не означає, що так буде завжди. Речі, які відкриються в ході цього процесу, не повинні пропасти. Цей процес дуже дискомфортний для міліції — саме тому судді змінюються, раптово хворіють, засідання переносять. Але на першому засіданні суддя Власенкова таки задовольнила наше клопотання, аби витребувати в міністра всі документи, які стосуються наказів, рапортів, протоколів внутрішніх розслідувань, якщо такі були. Це дасть змогу побачити об’єктивну картину, що саме відбувалося 30 листопада, 1 і 11 грудня на Майдані, і хто за це має понести покарання.

— Ви вже бачили ці документи?

— На останньому засіданні представник міністра приніс пачку документів і передав їх судді, але ми їх не бачили, бо у справі їх наразі немає. Наступне засідання призначене на 19–те число — будемо вимагати показати їх.

Ми також подали клопотання про витребування додаткових доказів від МВС та Генпрокуратури щодо спецзасобів, застосованих для розгону студентів, та правомірності їхнього застосування. А також про виклик як головного свідка самого пана Захарченка, щоб він міг у суді відповісти на запитання, які цікавлять. Будемо тиснути на них у межах правового поля.

«Проти силовиків потрібно подавати зустрічні позови»

— Ви були одним із тих депутатів, які розшукували затриманих по лікарнях, райвідділках, супроводжували в судах, надавали правову допомогу. Зараз Генпрокурор Пшонка заявив, що протягом місяця всі справи проти активістів Майдану будуть закриті. А як же бути з їхніми потрощеними машинами, втраченим здоров’ям, компенсацією моральної шкоди? Чи не варто зараз завалити суди зустрічними позовами про компенсацію з боку міліції моральних і матеріальних збитків?

— Безумовно. Усі ці потерпілі, яких було брутально побито й затримано з порушенням усіх можливих норм, знищено їхнє майно, — мають не боятися, а подавати зустрічні позови, заяви про злочинні дії міліціонерів. Звинувачення проти них базувалися на підставі рапортів бійців Внутрішніх військ, і там чітко зафіксовані їхні (нападників. — Ред.) прізвища — саме ці люди й били, знущалися, тому потрібно подавати позови на дії кожного такого бандита в погонах. Хоча ми наразі ще маємо їхню судову систему, потрібно збирати всі докази й спрямовувати позови проти цих злочинців. Пізніше є перспектива звертатися в Європейський суд з прав людини. Це не можна подарувати. Бо непокаране свавілля породжує ще більше свавілля, це дуже небезпечна тенденція. Зі свого боку, як депутат, я писатиму звернення в усі інстанції, щоб отримати необхідну інформацію для забезпечення розслідування.

— І останнє, може, дещо провокативне запитання. Практика показала, що влада починає дослухатися до опозиції лише тоді, коли гучнішим стає голос вулиці. Чи є небезпека, що знову доведеться вдаватися до цього останнього аргументу?

— Я б дуже хотів уникнути цього аргументу. І дуже хотів би, щоб люди в парламенті не втрачали відчуття реальності, а розуміли, що мирний спротив, якщо на нього не реагують, має здатність переростати в немирний, а далі — й у збройний спротив. Це — дуже небезпечно, бо ці речі можуть стати неконтрольованими. Одного разу ми вже дуже близько підійшли до цієї межі. І це має бути суттєвим застереженням для всіх учасників переговорного процесу, оскільки відповідальність за перехід у таку фазу лежить на них.