Медіа–експерт Наталія Лігачова: «Інтер» став головним провладним каналом, який має велике електоральне покриття». (Максима ЛІСОВОГО.)
— Пані Наталю, з початку протистояння наповнення новин після перших кількох тижнів більш–менш об’єктивного інформування найсуттєвішої корекції зазнало на «Інтері». Чому цей канал зайняв чітку провладну позицію?
— Якщо розглядати ситуацію з 22 листопада, коли відбувся Євромайдан, то вона була хвилеподібною. Дуже обережно висвітлювали події «Інтер» та «Україна», подаючи насамперед майданний лайф та практично уникаючи політичних месиджів, критики влади, замовчуючи позицію опозиції. «1+1» фактично не приховував симпатій до студентського Євромайдану. Із каналів медіа–групи Віктора Пінчука ICTV давав менш об’єктивну «картинку», СТБ та «Новий канал» — ближчу до стандартів журналістики.
Суттєво змінилася ситуація після 30–го листопада, коли стався перший розгін Майдану владою. Якщо, наприклад, «Україна» фактично замовчала жорстокість та неадекватність дій «Беркута», то «Інтер» почав показувати події такими, якими вони були. Таку позицію, напевно, варто пов’язувати з присутністю тоді на каналі «людей Сергія Льовочкіна» — Ігоря Шувалова, Назима Бедірова, Лаврентія Малазонії. Ми знаємо, що уже екс–глава президентської адміністрації з тих чи інших причин є прибічником євроінтеграції України. Він більш «просунутий», розуміє, що є життя й після, умовно кажучи, 2015–го року, що репутація таки має значення навіть в українській політиці. Ще Льовочкін не має «зав’язаного» на Росію бізнесу, як Дмитро Фірташ, який володіє найбільшою часткою акцій «Інтер Медіа Груп». Саме таке висвітлення Майдану й стало, гадаю, «останньою краплею», яка призвела до звільнення команди Льовочкіна з «Інтера» наприкінці грудня. Після цього на каналі з’явилася жорстка цензура.
Звичайно, й до Євромайдану Фірташ зі своїми бізнес–інтересами був залежним від російських партнерів по нафто–газовому бізнесу. Щоб їм догодити, першим красиво «прибрали» (призначивши радником керівного директора Фірташівської Grоuр DF) ведучого «Подробиць тижня» Євгенія Кисельова, який займав жорстку антипутінську позицію. Коли в Україні загострилася суспільно–політична ситуація, на Фірташа почали тиснути вже одночасно й «сім’я», і російські візаві. Невідомо зараз достеменно, чи «групу Льовочкіна» просто «відсунули», чи, можливо, її все ж таки за домовленості обох акціонерів вивели з–під удару. Але ми бачимо результат: команда Ганни Безлюдної, яка прийшла і в новини «Інтера», після нового року жорстко цензурує всю інформацію. «Інтер» став головним провладним каналом, який має велике електоральне покриття, його дивиться базовий електорат Партії регіонів і, власне, Віктора Януковича.
— Ідеалістичною виглядала інформація про те, що Сергій Льовочкін хоче створити незалежний телеканал. Прес–служба «Інтер Медіа Груп» прояснила ситуацію: це буде нішовий новиннєвий канал, цільовою аудиторією якого хочуть бачити інтернет–спільноту. На вашу думку, це стратегічні плани маніпулювати свідомістю в іншій площині?
— Якщо дійсно є плани переформатування існуючого каналу в інформаційний — це свідчення того, що певні домовленості між Фірташем і Льовочкіним існують, вони не побили остаточно горщики. Але я не впевнена, насправді, що цей канал буде створений. Яким він може бути і чи буде взагалі, значною мірою залежить від подальшого розвитку подій у країні.
Головному каналу телегрупи на даному етапі відвели роль того, хто «забиває цвяхи» у свідомість мільйонних мас, які податливо сприймають маніпуляції. «Інтер» є зручним для перегляду його ефірів «головним» глядачем — умовно скажемо, Януковичем. Нинішній Президент і його команда хочуть, щоб в українських медіа було, «як Путін на телебаченні у Росії порєшал». Новий нішовий інформаційний канал може стати місцем прихистку команди Льовочкіна і майданчиком, де філігранніше працюватимуть з аудиторією, якій близькі сучасні інформаційні технології. А от з якими месиджами вони будуть це робити — покаже тільки час. Тобто, саме розгортання суспільно–політичних процесів визначатиме, якими в цілому будуть новини й на «Інтері», і на інших каналах медіа–групи.
— Яким чином глядач може зрозуміти, що його свідомістю намагаються маніпулювати? Які основні ознаки об’єктивності подачі інформації?
— Найперше, журналісти мають у новинах надати глядачеві принаймні дві точки зору. Друге — кожне повідомлення має бути аргументоване й ілюстроване фактажем. Наприклад, в ефірі кажуть: «На Майдані працює сотня охоронців, завербованих ЦРУ» — і не наводять ніяких доказів. Тоді це просто голослівна заява. Те саме, що й «наколоті апельсини», про які говорили у 2004–му.
Треба визнати, що часом навіть експерту складно відразу визначити, маніпулюють інформацією чи ні. Так, журналісти «ГромТБ» нібито знайшли людину, яку побили у підвалах Київдержадміністрації, чиє приміщення протестувальники використовують як свій штаб. Показують цю людину, йдуть у КДМА, спілкуються з протестувальниками, які їх потім начебто не пускають на другий поверх. Усе це супроводжується приблизно таким діалогом: «Із другого поверху немає входу в підвал» — «Ми знаємо, що саме таким шляхом можна туди проникнути». На цьому сюжет закінчується. У глядача залишається думка: а, журналістів не пустили — значить, щось там нечисто. Тим часом кореспондент «Надзвичайних новин» Костянтина Стогнія, що виходять на ICTV, через деякий час прийшла до КДМА й узяла коментар у багаторічного працівника технічних служб КМДА, який досконало знає усі ходи–виходи приміщення. Він засвідчив, що ніяких підвалів катувань там не може бути, вони все контролюють. Тобто журналісти, які працювали на місці і не збиралися маніпулювати, мали б знайти для коментаря тих, хто знає комунікації КМДА (як з’ясувалося, зробити це просто, бо ці люди ходять на роботу). Цього не зробили — отже, скоріше за все, сюжет на «ГромТБ» був маніпулятивним.
Не можна казати, що завжди дві точки зору дають телеканали, які підтримують Майдан. Немало емоцій, неперевіреної інформації звучить і в ефірі «5–го каналу», «Каналу 24».
— Чому влада повністю не перекриває кисень мовникам, які найоб’єктивніше висвітлюють народне протистояння?
— У влади чи її частини є розуміння: якщо в Україні зробити Китай чи Росію, то це означатиме остаточний розрив стосунків із Заходом. Мабуть, повної «білорусизації» можновладці не хочуть. (Хоча деякі їхні дії свідчать про протилежне). Напевно, є певні способи впливу на владу власників опозиційних каналів: Петра Порошенка й Андрія Садового. Ще. «Канал 24» — львівський. Якби спробували припинити його мовлення, думаю, це остаточно збурило б і так дуже неблагонадійний для влади проєвропейський Львів. Важливу роль для цих каналів відіграє підтримка глядачів і суспільства загалом. Коли перед «беркутівцями» поставили екрани, на яких демонструють «5–й канал», «Громадське ТБ», — їх глушать музикою, але не розбивають. Бо якщо це зроблять — отримають вибух нових протестів.
Слава Богу, плюралізм присутній в інформаційному телепросторі. Цьому сприяє й те, що «5–й канал», «Канал 24» мають невелике покриття. Рейтинговий «Інтер» охоплює потрібну владі територію: Схід і Південь, допомагає «Україна», трохи — державний Перший Національний. Цього провладного впливу, вважають, достатньо, щоб перекрити голоси тих, хто де–факто на боці протестувальників. Хоча, якби нічого не було на заваді, їх iз великим задоволенням «прихлопнули» б.
— Коли Євгенію Кисельову, ще ведучому «Великої політики» на «Інтері», ставили питання про сервільність до можновладців, він відповідав, що найважливіше — зберегти прямі ефіри, які є ознакою існування у країні свободи слова...
— У «Великій політиці», «Шустер Live» звучало багато маніпулятивної інформації, програми виходили без незалежних експертів. Втім прямі ефіри дійсно давали змогу виступати опозиції — незважаючи на скандали у студії і «собачі бої». Найімовірніше, навіть це на каналі «Інтер» почали вважати великою небезпекою — і прибрали сповна неконтрольовані програми. Те, що залишається «Свобода слова» на ICTV, вважаю, що це значною мірою позиція власника — Віктора Пінчука.
— Один із провладних речників в ефірі «Шустер Live» заявив, що нехай, як у Росії, опозиціонери — їх меншість — говорять в ефірах малих каналів. Яка зараз реальна роль останніх в Україні?
— Ніхто не хоче показувати себе абсолютним диктатором. Навіть у Радянському Союзі були «Літературка» і «Таганка», де малочисельний прошарок інтелігенції знаходив поживу для розуму. Інша справа — усе це працювало у ручному режимі: інколи давали трохи більше свободи, періодично — приструнчували. Така керована демократія, зокрема контрольована свобода слова, в «мирний час» начебто вигідна будь–якій владі. Вона допомагає зберегти імідж і продовжувати діалог із зовнішніми партнерами, з інтелігенцією. Якщо ж влада відчуває для себе небезпеку, вона «закручує гайки». Але, як показав досвід того ж СРСР, необхідність мати навіть крихту неконтрольованої свободи слова врешті–решт призводить до змін у свідомості такої кількості громадян, якої під час криз достатньо для змін у суспільстві. Тим більше у вік iнтернету. У Росії путінську автократію великою мірою забезпечує величина території країни. Бо всі бояться хаосу. Хоча прийде час — й імперія розхитається.
У маленьких країнах легше проводити зміни. В Україні, думаю, це вже відбулося б, якби не фактор Росії. І значення навіть маленьких телеканалів насправді велике. Зараз ТВі зберігає спокійну позицію, але все ж таки симпатизуючи учасникам Євромайдану й опозиції. (Ми знаємо, що де–факто його фінансує, зокрема, позафракційний депутат Давид Жванія, чия позиція — між владою й опозицією). Новий канал «112», на мій погляд, створений iз метою маніпулювати свідомістю «просунутих» глядачів — такий висновок напрошується після перегляду ефірів. Хоча витончено впливати «112», як на мене, не вдається — є проблеми з журналістською командою.
Підтримує протестувальників інтернет–канал «Громадське ТБ», журналісти якого намагаються дотримуватися стандартів. Хоча в умовах стріму це не завжди виходить. На «ГромТБ» усе дивно. По ефірах видно, що присутній вплив, скажемо так, зовнішніх сил. Стрімко ввірвався в інформаційний простір канал «Еспрессо ТБ». Завдяки супутниковому телебаченню він дає якісну картинку з Майдану, багато стріму, збільшується журналістська команда — видно, що у канал вкладають кошти.
— Чи можуть бути масовими протести журналістів проти запровадження на каналах, великих і малих, провладної редакційної політики?
— Упродовж десь останніх півроку журналісти масово звільнилися з «Кореспондента», із «Форбса». На телебаченні, в основному, працюють люди, не готові до спротиву. Ще починаючи з 2006 року, коли «Інтер» переходив iз рук у руки, на цьому каналі «розмивали» кістяк, який, загартований подіями 2004 року, міг би чинити спротив цензурі зараз. Тому очікувати журналістських революцій не варто. Хоча в індивідуальному порядку звільнилося кілька людей iз Першого Національного, з «України».
Можливо, якась провина у тому, що тележурналісти не гуртуються і масово не заявляють про свою позицію, — у роботі медіапрофспілок. У 2004 році, коли спілку, за домовленістю кількох її лідерів, очолив Єгор Соболєв, він почав вести «підривну роботу» у колективах, невдоволених темниками: спілкувався з багатьма особисто. У результаті — жовтнева революція журналістів тоді стала прелюдією Помаранчевої революції. Останній масовий протест телевізійників був на «1+1» у 2010–му, внаслідок чого утворився рух «Стоп цензурі!». Це статус–кво, який наразі існує.
Важливим фактором для професійної солідарності стали масові побиття журналістів під час проведення акцій євромайданівців і жорстоке поводження правоохоронців iз медійниками. Це може стати підґрунтям для подальших солідарних дій. Усередині колективів телеканалів емоції невдоволення наростають. Сьогодні складно уявити, що Майдан просто розійдеться. Так само складно уявити, що після останніх трьох місяців, відколи постраждало при виконанні службових обов’язків близько півтори сотні журналістів, нічого не зміниться й у медійному середовищі. Якщо навіть, бува, введуть наджорстку цензуру, у якийсь момент, гадаю, станеться ще більш масштабніший протест. Журналісти пробуджуються разом iз громадянським суспільством.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
