У незалежній Україні деякі росіяни ведуть себе так, як у байці, — сидять на наших плечах, прядуть нашу шерсть, їдять наш хліб та ще й нам шкодять. Таким жителям треба сказати: «Поруч — безмежна Росія, живіть там і дивіться «Сабитія», а на телеканалі «Україна» потрібно, щоб була телепередача «Новини» чи «Події». Дуже хочеться побачити на цьому каналі одну з кращих українських опер — «Наталку Полтавку». Мені — 87 років, не хочу, щоб цей твір помер разом зі мною.
Перший звуковий фільм я побачив у 1938 році, коли навчався у 5–му класі, він називався «Наталка Полтавка». Побачити його могли всі бажаючі, бо екраном йому була зовнішня стіна татового будинку, який конфіскувала влада у 1928 р., а тата і сім’ю вислали в Сибір за те, що він сказав: «Колективізація — справа добровільна, а люди не худоба, щоб заганяти їх у колгоспи». Побачивши цей фільм, я все життя співав пісні з нього: «Віють вітри, віють буйні...», «Ой не шуми, луже...», «А я дівчина Наталка...» та ін. Відомі співачки С. Ротару, Т. Повалій, І. Білик співають російські пісні, а як би було приємно, якби Софія Ротару з Колею (не Басковим, а Гнатюком) заспівала не «Лаванду», а «Червону руту» чи «Смереку».
Російська мова — не російська політика. Її потрібно не тільки знати, а й любити. Не любити російську мову — не любити Олександра Пушкіна. Він — другий поет після Тараса Шевченка. Адже Пушкін не тільки «...чувства добрые лирой пробуждал», а й сказав пророчі слова: «...и независимой державой Украйне быть уже пора...» (поема «Полтава»).
Сусід — частина сім’ї. Але зовсім не така Росія. Прикордонне російське судно протаранило човен українських рибалок. Троє із них потонули, один лиш дивом залишився живим, а його, після лікування, Росія хоче ще й судити. Можливо, українські рибалки й перетнули межу (хоча морські простори між нашими країнами досі не пройшли демаркації), так невже за це їх потрібно топити!?
Василь ТАЛАН
с. Перервинці, Драбівський район,
Черкаська область