Як десять років тому?

Конституція опозиціонерів: варіанти для Президента, Прем’єра та спікера

Нагадаємо, що останнє засідання парламенту завершилось тактичною перемогою опозиції: вона разом із частиною «свідомих» «регіоналів», котрі голосували солідарно з антивладними фракціями, домоглася паузи в засіданнях для термінової розробки проекту нової Конституції і наступного затвер­дження її на позачерговій сесії ВР. Сесію збиралися скликати 13 лютого. Проте в понеділок, 10–го, засідання «конституційної» робочої групи було скасовано: через розбіжності у баченні «УДАРом» і «Батьківщиною» ключових норм Основного закону.

Із проектів двох фракцій, які неофіційно отримав і оприлюднив в інтернеті журналіст Мустафа Найєм, випливає, що, зокрема, партнери не дійшли згоди у тому, чи мусить кандидат у президенти мати громадянство України (варіант Кличка), чи лише проживати протягом останніх десяти років на території України (варіант Яценюка). Зацікавленість «УДАРу» у власній пропозиції зрозуміла: їхньо­му лідерові закидають тривале проживання за кордоном, з чим можуть виникнути проблеми від час балотування, а от громадянство України у Кличка є.

По–різному бачать опозиціонери й межі повноважень Президента України. «УДАР» відстоює право глави держави призначати керівників СБУ та Генпрокуратури, половину складу ради Нацбанку та Нацради з питань телебачення та радіомовлення — «Батьківщина» натомість виступає проти таких можливостей. Ба навіть більше: у Кличка пропонують збільшити квоту Президента у Конституційному Суді до половини складу (зараз глава держави призначає третину складу КС).

На додачу до цього правники «УДАРу» ще й делегують Президентові змогу зупиняти дії актів Кабміну з одночасним зверненням до КС із мотивів їх невідповідності до Конституції України, а також оскаржувати акти Кабміну, центральних органів виконавчої влади, Нацбанку в судах загальної юрисдикції.

За «УДАРівським» проектом Конституції, Президент країни може розпустити парламент, якщо той не збирається протягом 30 днів на засідання і якщо він тричі поспіль не надає «вотум довіри» запропонованому очільником держави Кабінету Міністрів. У «Батьківщині» тим часом вважають, що підставою для розпуску Верховної Ради має бути її неспроможність сформувати протягом 60 днів персональний склад уряду.

Солідарну позицію «УДАР» та «Батьківщина» мають у питанні права президентського вето: обидва законопроекти забороняють главі держави користуватися цим правом, якщо йдеться про зміни до Конституції. І щодо виборів Президента: згідно з пропозиціями «Батьківщини», їх призначає парламент, згідно з проектом «УДАРу» — Центрвиборчком.

«УДАР» не наполягає на законодавчому закріпленні поняття «парламентська коаліція» — ця норма відсутня зараз, але необхідність її повернення обстоює «Батьківщина». Не коаліція фракцій, а вся Верховна Рада (після консультацій із цього приводу) пропонує Президентові кандидатуру Прем’єр–міністра, говорять «УДАРівці», тоді як сам кандидат має ще до голосування за нього представити депутатам склад свого Кабміну.

У разі дострокового припинення повноважень Президента його обов’язки в «УДАРі» пропонують покласти на Прем’єр–міністра, а в «Батьківщині» — на Голову Верховної Ради. Сама відставка глави держави мусить відбуватися за спрощеною процедурою, наполягають опозиціонери. На думку «Батьківщини», для початку імпічменту вистачить і 150 голосів народних депутатів («УДАР» дотримується теперішньої норми про 226 голосів). Остаточне ж рішення про відставку ухвалюють 300 нардепів за наявності висновків Конституційного Суду («УДАР») або тимчасової слідчої комісії («Батьківщина»). Зараз, нагадаємо, для відставки Президента в порядку імпічменту потрібні 338 голосів, або 3/4 контитуційного складу Ради.

Погоджуємось на 2004 рік

Аби розібратись у цих різночитаннях, «УМ» звернулася до правників «Батьківщини» та «УДАРу» — Віктора Швеця (адвоката Тимошенко на початку «нульових») та Павла Розенка (в минулому — провідного експерта Центру Разумкова). А після отримання коментарів зрозуміла, що розшифровувати зі сказаного політиками й нічого. Квінтесенція їхніх слів полягала в такому: 1. Жодних розбіжностей у позиції двох політичних сил нема й не було. 2. І «Батьківщина», і «УДАР» обстоюють необхідність повернення до Конституції 2004 року. Розенко додав, що цей формат Основного закону є таким собі проміжним варіантом, на який варто погодитись зараз, аби згодом привносити в нього вдосконалення тощо.

Відтак «УМ» поцікавилася в обох політиків, якими вони бачать шляхи досягнення мети. Адже їхні лідери і в цьому питанні дотримуються різних точок зору. Віталій Кличко вважає, що Україна має повернутися до Конституції 2004 року шляхом скасування Конституційним Судом свого рішення від 2010 року. Арсеній Яценюк натомість збиратиме підписи для внесення в Раду тексту Конституції–2004. БЮТівець Віктор Швець, як більш досвідчена у тонкощах юриспруденції людина, ніж Віталій Кличко, зауважив, що КС не має повноважень скасовувати власні рішення. При цьому Павло Розенко вважає, що будь–які методи повернення Конституції–2004 є прийнятними і що перемовини з «регіоналами» стосовно голосів ведуться.

Не надто імпонує ідея ухвалювати Конституцію 226 голосами політологу Володимирові Фесенку, керівнику Центру прикладних політичних дослі­джень «Пента». За його словами, у чинному законодавстві чітко прописано, як саме має прийматись Конституція — 2/3 від конституційного складу парламенту, і будь–який віднайдений зараз «компроміс» ризикує обернутись у майбутньо­му нелегітимністю ухваленого в 2014–му Основного закону. Що ж стосується нескоординованості дій «Батьківщини» та «УДАРу», то в цьому експерт не вбачає нічого трагічного. У цих партій були свої нестиковки, й цілком зрозуміло, чим саме викликані, проте вони зуміли вчасно отямитись і зберегти обличчя, акцентуючи на тому, що солідарно виступають за Конституцію–2004.

І все було б добре, якби не одне «але». Ані Швець, ані Розенко не змогли відповісти на запитання «УМ», коли ж варто очікувати винесення «конституційного» питання на розгляд Ради. Півбіди, якби парламентарії бавились у законотворчість, маючи безліч вільного часу. Але їх квапить Майдан. До кінця перемир’я лишається тиждень. 17 лютого, згідно із законом про амністію, добігає кінця строк, даний повстанцям «на роздуми»: або вони розблоковують вулиці й адмінбудівлі, або «Беркут» укотре може взяти їх на приціл. Наразі «реєстрова опозиція» не спромоглася вирішити жодного з ключових питань: ані звільнення політв’язнів, ані голосування за Конституцію, ані своє входження чи невхо­дження до складу нового Кабміну, ані зміну системи майбут­ньої влади. А час спливає невблаганно і, на жаль, цілковито безрезультатно.