Ніхто не побитий, ніщо не побито

Учора вранці Майдан вийшов з «берегів» — уперше «Самооборона» масово вийшла за межі контрольованої нею території. Вишикувавшись у колону, з усіма відповідними обладунками — палицями, битками, кийками та щитами, близько трьох тисяч «самооборонців» вирушили до Верховної Ради. В їхні мілітарні ряди вкраплялися групки активістів — «просто» чоловіків із синьо–жовтими стрічечками на куртках, дівчат–барабанниць, студентів та навіть активних пенсіонерок. Тротуарами крокували ті, хто «не вмістився», — просто кияни. Очолював колону «не озброєний» навіть каскою комендант Майдану Андрій Парубій.

Напередодні ввечері Парубій повідомив через ЗМІ, що Майдан пікетуватиме Верховну Раду, і колоною вирушить до парламенту не абияк, а саме через вулицю Грушевського. Парубій мотивував акцію тим, що люди, які стоять на Майдані і які підтримують ідеї Майдану, мають право висловити свої претензії владцям. Так само, як ті громадяни, які приходять щодня під міліцейським наглядом на «Антимайдан». І хоч команданте наголосив, що мітинг буде мирним, поле для тривожних передбачень було велике.

Парубія почули. Уранці позиції «силовиків» на вулиці Грушевського посилилися велетенським КамАЗом та пожежною машиною. Але «самооборонці» пішли іншим шляхом — через Інститутську. На прилеглих вуличках, якими можна дістатися від цієї вулиці до ВР, чатували в «повній бойовій» міліціонери, а вглибині, крізь шпарини від зсунутих вантажівок, можна було побачити гурти чорних шоломів. Силовики дещо нервували (можливо, мені так здалося). Але напевно можна сказати, що вони полегшено зітхнули і якось розслабилися, почали піднімати забрала після того, як голова майданівської колони рушила далі. Міліцейську блокаду урядового кварталу, виставлену ще в грудні, ніхто і не думав проривати. Самооборона завернула на Кріпосний провулок і, затримавшись на десяток хвилин та прокричавши гасла і заклики, рушила далі вулицею, щоб, зробивши коло, повернутися на Майдан.

«Так, це демонстрація сили, — погоджується екс–депутат Тарас Стецьків. — Ми показали, що ми є і нас багато. Поки що ми прийшли мирно».

Майдан та «Антимайдан» не тільки не зустрілися, а навіть, за великим рахунком, не побачилися. Загорожу зі щільних металевих листів, за якою коротають свої дні «антимайданівці», тепер посилили ланцюжком міліції. З–за неї, повидиравшись на якесь підвищення, стежили за мілітарною колоною кількадесят «антимайданівців». Зо п’ять найсміливіших продерлися між живим парканом із міліціонерів і в них з–за плеча перебалакувалися з десятком «мирних» мітингарів. Якийсь молодик гукав: «Та ви бандерівці!». Літній чоловік з іншого боку, схожий на легендарного діда Панаса, обурювався на це: «Та я не з Західної, я киянин. Я в Києві жив ще тоді, коли твій батько не народився!». Хтось напоумлював: «Ми ходимо, де хочемо, а вас пригнали і стоїте тут, як скот, за перегородкою». Хто лаявся, хто сперечався, хто намагався слухати і чути... Такий собі мініатюрний гайд–парк за участі мовчазних молоденьких хлопців із ВВ. Може, саме такого спілкування українцям і не вистачало раніше?

Дискусії швидко згасли, люди з вільної території Києва розійшлися, люди за «загородкою» залишилися. А колона «самооборонців» пішла на Майдан.