Спитайте в параюриста

Які правові проблеми турбують сьогодні сільських мешканців? Світлана Дронік, голова Ради обласного об’єднання «Усвідомлений вибір народу», на це запитання може дати вичерпну відповідь. Адже їхня організація з 2012 року надає безоплатну первинну правову допомогу селянам. Буває, до працівників проекту і сьогодні звертаються люди, яких вони колись проконсультували. Вже не по допомогу, а, наприклад, щоб запросити на судове засідання, де розглядають їхнi проблеми. Бо ж перший крок до вирішення наболілих питань допомогли зробити саме фахівці громадського Центру правової інформації та консультації.

То що найменш вирішуване нині для села? Питання відумерлої спадщини. Цей термін з’явився порівняно недавно. Йдеться про людину, яка пішла з життя, а спадкоємців або немає, або вони не претендують на спадок. Здавалося б, яка проблема? Хай сільрада забере майно у власність громади! Так, та не так. Бо будинки літніх рідко сяють новизною. Поки півроку чи й більше очікують спадкоємців, хати–пустки руйнуються. Та якби сільрада навіть узялася за непросте переоформлення майна, то може виявитися врешті, що вартість безгоспного будинку менша, ніж та сума, яку треба затратити на оформлення документів. У законодавстві це питання не описане зовсім, каже Світлана Дронік. Відповідно, жодних коштів у бю­джет на такі потреби не закладено. Отже, село руйнується, а зробити щось практично не може.

Так само немає коштів на ще одну нагальну проблему: у сільських колодязях зникає вода. Науковці пояснюють це зміною підземних русел. Може, й так, але ні село, ні район не мають чим заплатити за дослідження цих русел та за побудову цілої мережі нових колодязів.

Важке питання і з житлом дітей–сиріт. Після повноліття, повертаючись із інтернатів чи дитбудинків фактично додому, вони знаходять або малопридатне, або й зовсім­ зруйноване житло. Сільрада, знов–таки, не має коштів ані на підтримання будинку до повноліття сироти, ані на допомогу після повернення...

Проблем багато. Деякі з них можна і треба вирішувати. І люди потребують постійного правового консультування. За існуючою нормативно–законодавчою базою, держава поклала відповідальність за це на органи місцевого самоврядування. От тільки — дрібничка! — фінансування на таку роботу не надала. А працівники громадського Центру поки можуть приїздити до сіл — відповідно до проекту, але надалі коштів навіть на дорогу у них теж не буде: проект скінчиться!

Тож цього року громадська організація вирішила видо­змінити свої завдання. Нині вона не лише надаватиме первинну правову допомогу в обраному Лебединському районі та узагальнюватиме досвід, випускаючи брошурки з найтиповіших проблем. Незабаром розпочнеться навчання для сільських активістів, які після кількох місяців отримання знань стануть сертифікованими параюристами.

«У селі немало активних людей, які готові допомагати ближнім, — переконана Світлана Дронік. — Щодо допомоги сільська мораль, на щастя, не померла. Цих людей потрібно відібрати і навчити. Аби вони могли проконсультувати, допомогли скласти відповідний документ і подібне». Обраним сільрадами активістам дадуть загальне уявлення про первинну правову допомогу, ознайомлять із земельним законодавством, із питаннями спадщини, правовою стороною будівництва, основами соціального захисту...

Про практику роботи параюристів працівники сумського Центру дізналися від колег зі Львівської та Рівненської областей. І зрозуміли, що її треба запозичувати, впроваджувати в одному районі, а потім розповсюджувати вже власний досвід на всю Сумщину. Адже до Центру телефонують і приїздять люди не лише з сіл, «охоплених» проектом, а й з інших районів. Чують про безкоштовне консультування — і звертаються. Лебединщина ж була обрана полем дій проекту, бо саме тут громадські діячі знайшли розуміння влади та її сприяння. А у подібній справі щось удіяти можна лише спільно.

Можливо, мине час, налагодиться система фінансування таких послуг — і параюристи зможуть мати якесь відшкодування за свою роботу. Поки ж мережа центрів безоплатної допомоги діє в Україні лише завдяки грантам Міжнародного фонду «Відродження». І що б не казали нині комуністи і регіонали про «грантожерів» та «іноземних агентів», але для селян навряд чи суттєві ці просторікування. Для них важливо, що є люди, які можуть їм допомогти.