Мрії з бісеру

«Рік Коня сплутав мені всі карти! — жартує Олена Васянович, яка мешкає в селищі Немішаєво на Київщині. — Бісероплетінням я займаюся вісімнадцять років і плету переважно хризантеми, ялинки, кольє, намиста й кулони, скарбнички, чохли для телефону, обручі для волосся. До Великодня — пасхальні яйця, які слугують неодмінною прикрасою святкового столу. Та оскільки я народилася в рік Коня, не могла залишитися осторонь — вирішила створити кілька іграшок–символів 2014 року». І так захопилася, що нині в колекції майстрині — понад два десятки коників. Різних за формою і... за характером. Поповнювати «табун» Олена має намір і надалі.

«Плету в лісі, під пагорбами»

За фахом Олена — художник–графік. Малювати любила з дитинства. А більш за все — робити копії картин визнаних художників. «До бісероплетіння мене ще в шкільні роки долучив дід, родом iз Мордви, який розповідав про національні жіночі костюми, вишиті бісером. Я ж почала цікавитися історією цього мистецтва у нас, в Україні. Відоме воно з часів Київської Русі, та особливо набуло популярності у XVIII—XIX сторіччі. Прикрасами з бісеру оздоблювали головні убори, вплітали в коси, носили на грудях, руках. На Буковині досі бісером гаптують народний костюм. На Гуцульщині вважається, що кожна дівчина повинна мати вишиту бісером весільну сукню».

Олена сама розробляє схеми, за якими плете. Надихають її виставки декоративно–прикладного мистецтва, які частенько відвідує, і, звичайно, — природа. Адже й живе у мальовничому селищі. Променад до лісу з фотоапаратом усією сім’єю — чоловіком, сином і донькою — то вже традиція. Найліпше їй працюється в лісі, на облюбованому місці під пагорбами. Каже, що там сильна енергетика. Коли ж мете хурделиця чи дощить, залишається вдома і сідає за плетіння, слухаючи китайську традиційну музику.

«Така музика заспокоює і налаштовує на роботу, — вважає Олена. — Адже вироби з бісеру споконвіку мали призначення оберегу. Тож за роботу треба братися з чистими намірами і легкою рукою, щоб не передати свої клопоти на інших. Через геометричний орнамент можна висловити своє світосприйняття. Так, горизонтальна лінія символізує землю, хвиляста — воду, ромб, коло або квадрат — сонце».

Коники, що не брикаються

...Бісерні коники, які Олена розклала на столі, за мить сповнили мене енергією й натхненням. До слова, на створення однієї іграшки йде годин сім–вісім. Всі фігури сплетені мозаїчно–цегляним плетінням, мають дві половинки і трохи набиті синтепоном для об’єму.

У доробку майстрині — коні за всі смаки, з характером. У кожного своя кличка. Є романтичний Пегас iз крильцями, лихий жеребець Шумахер, казковий Єдиноріг, що символізує світлу силу й доброчесність, мініатюрні поні.

«Зелену мрійливу конячку я назвала Еппл, бо вона в яблуках, а її трохи легковажну подругу — Мармеладка, оскільки вона в плямах, які схожі на лимонні дольки, — розповідає Олена. — Вони сплетені за однією схемою, але Еппл — китаянка, а Мармеладка — з Чехії. Поясню: у крамницях продається бісер китайського і чеського виробництва. Останній — втричі дорожчий, відповідно, його якість краща».

«А вдома коня, часом, не тримаєте?», — запитую. «Ні, — посміхається, — тримаємо кота Марсика. Він як починає бігати по хаті, тупотить, як кінь». Певно, шибеника–кота майстриня згодом теж «закарбує» у бісері. Поки ж у її доробку — кокетливі кішечки Кіті, які плете для шестирічної доньки Каті.

«Як будь–яка дівчинка, Катя любить чепуритися перед дзеркалом, — каже Павло, чоловік Олени. — Найчастіше в хід ідуть мамині прикраси. Тому в малої не бракує каблучок, заколок, брошок, кольє. Своє багатство Катя не розкидає по всьому будинку, а зберігає в скриньці, яку тримає на тумбочці біля ліжка. Скринька, звичайно, теж iз бісеру.

Здебільшого нас запитують: де Олена продає свої роботи і почому. Дещо дружина й продала, але переважно дарує. Чимало робіт залишаються вдома. Вони ж як діти — якось спокійніше на душі. Що стосується заробітку, то перспективнішим, на мою думку, є не продаж робіт, а ведення власного блогу. Публікувати схеми й майстер–класи. Привертати увагу перш за все тих, хто хотів би сам навчитися їх робити. Словом, давати не рибу, а вудку для ловлі риби».