Церемонія прощання з Юрієм Вербицьким відбувалася в одній з найбільших церков Львова — храмі Різдва Пресвятої Богородиці. Люди не вміщалися в храмі, і юрба заповнила все подвір’я. На похорон прийшли близько п’яти тисяч львів’ян. Після прощання у церкві жалобна процесія рушила до Личаківського кладовища. Поховали Юрія Вербицького на Алеї героїв, де покояться січовi стрільці, учасники бою під Крутами, вояки УПА.
«Я ніколи не думав, що на цьому полі почесних поховань ми будемо ховати моїх однолітків, — сказав мер Андрій Садовий. — Подивіться на портрет Юрія — це відкрите, щире обличчя. Як казав один священик, «iз таких можна писати образИ». Він любив життя, він не приймав насильства. Його катували, його вбили. Його вбили, бо він не хотів бути рабом. Він віддав своє життя, щоб ми з вами ніколи в житті не були рабами...»
Тіло 52–річного львів’янина зі слідами катувань знайшли неподалік Києва. Його, пораненого, ввечері 19 січня викрали з лікарні разом з iще одним активістом Майдану — Ігорем Луценком. Юрій Вербицький, кандидат фізико–математичних наук, працював у відділі сейсмічності Карпатського регіону Інституту геофізики НАН України. Захоплювався альпінізмом та долав найскладніші маршрути на Кавказі. За словами рідних та близьких, Юрій був дуже доброю, спокійною людиною, до жодних радикальних угруповань не належав.
«Юрко був неоднозначною людиною, — сказав на похороні Сергій Вербицький, брат загиблого. — Але одне в ньому було достатньо сильне — він дуже болісно сприймав будь–яку несправедливість. Він ніколи не був великим радикалом... Коли почалися події на Майдані, він поїхав до Києва, у грудні тиждень відбув там... Коли були прийняті закони 16 січня, Юрко зібрав речі і каже: «Я не можу тут сидіти». Ми з ним розмовляли перед Йорданською святою вечерею, і я його спитав, чи не хоче він приїхати на святу вечерю. А він мені каже: «Точка неповернення перейдена: або та влада знищить нас, або ми її. Я зробив свій вибір». Я сподіваюсь, що ми всі зробимо свій вибір правильно».